СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВладика Богдан Дзюрах: «Божа логіка виявляється у трьох „с“ — солідарність, співчуття, служіння»
Ми не мусимо віддавати усе, але мусимо вчитися віддавати бодай оте мале, що ми так запопадливо зберігаємо «на чорний день», на власний «чорний день», натомість Господь хоче, щоб ми не чекали на власний «чорний день», бо він, правдоподібно, ніколи не настане, але змінили чорний день на світлий у житті цієї конкретної людини, котра тут і тепер перебуває у великій нужді і потребі. Проблема не є в самих проблемах, проблема також не є в тому, що в нас немає достатніх засобів для подолання проблем і труднощів. Справжня проблема полягає в байдужості, у відсутності співчуття і у небажанні поділитися із іншими тим малим, що ми самі маємо.
«Щоранку будить Господь, Він будить моє вухо, щоб я, як учень, слухав» (Іс. 50, 4) — казав пророк Ісая про свою поставу супроти Бога. Слухати Бога як учень, дати себе повчити Богові, від Бога вчитися знаходити відповіді на свої запитання і проблеми. Бо часто так стається, що ми, люди, приступаємо до Бога у поставі не учня, а того, хто все знає, розуміє, а від Бога очікує лише ствердження, підтримки і помочі для свого розуміння, для своїх планів і своїх проєктів. Хіба ж не так ми поступаємо навіть тоді, коли приходимо до храму? Тут ми хочемо першими звертатися до Бога так, як це робили перші учні Йоан і Яків, коли казали: «Вчителю, хочемо, щоб Ти зробив нам те, про що попросимо» (Мр. 10, 35). Подібно і апостоли у сьогоднішньому Євангелії, перед лицем проблем, з якими вони стикнулися, приступають до Ісуса і відразу «підсовують» Йому свій план, своє бачення ситуації і шляхів розв’язки повсталої проблеми: «Пусте це місце та й час минув уже. Відпусти людей, нехай ідуть по селах та куплять собі поживи» (Мт. 14, 15). Ісус, натомість, як справжній Божий Вчитель починає делікатно, але однозначно вчити учнів і нас із вами, як слід нам ставитися до труднощів і викликів та за якими принципами їх долати і вирішувати.
На вид матеріальної потреби і нужди, яку відчували тисячі слухачів Його божественного слова, Ісус не хоче йти за логікою комерційних відносин, допускаючи розпорошення людей по навколишніх селах і містечках в пошуках поживи. Так багато людей сьогодні покидають нашу рідну Україну, шукаючи можливостей знайти собі прожиток! Але чи це є справді найкращий вихід із того становища, що склалося в країні? Іншу можливість, яку Ісус теж не приймає, можна б окреслити терміном державного патерналізму, коли вирішення життєвих проблем і викликів пов’язується з великодушним жестом суверена, царя, президента чи монарха: мовляв, ми тебе обрали на цю посаду, а ти тепер за нас усе вирішуй і все для нас забезпечуй. Ця логіка також недобра, бо зводить людину до об’єкту — безвольного, безініціативного, а в підсумку — безликого. Натомість, Господь Бог хоче зробити з людини співучасника свого великого діла преображення світу, бо Бог створив людину на свій образ і подобу, а тому не годиться усе робити замість людини, а запрошує її до великодушного і щедрого співдіяння у своєму ділі спасіння і відродження цього світу і цього суспільства. З цією метою Господь пропонує своїм учням і нам із вами не логіку світу, не логіку комерції чи політичної доцільності, а логіку любові, логіку, яку можна виразити — щоб легше запам’яталося — за допомогою трьох «с»: солідарність, співчуття, служіння.
Ісус закликає нас в першу чергу відчувати спорідненість із тими, хто є поруч з нами і хто є в потребі. Людина, котра є поруч мене, з котрою я живу на тій самій сходовій клітці чи сиджу поряд тут у храмі, не є мені чужою. Вона є моїм братом, моєю сестрою, бо вона є улюбленою Божою дитиною, подібно як і я. Її біль має бути і моїм болем. Її проблеми мали б стати — бодай почасти — і викликом для мене.
Тому нам слід бачити їхні проблеми і відчувати свою відповідальність за вирішення цих проблем: «Дайте ви їм їсти» (Мт. 14, 16) — наказує Христос своїм учням. Не «вмивати руки», не перекладати відповідальність на когось іншого, не відсилати потребуючу людину з порожніми руками. Бо це Бог поставив її на дорозі нашого життя і зробив це невипадково. Бог хоче, щоб ми задіяли у відношенні до даної людини Його, Божу логіку і так дали їй відчути присутність люблячого Бога.
А ця логіка є логікою співчутливої любові. Бог бачить людське горе і переймається ним. Він не абстрагується від нього, не закриває очей, не відвертає погляду. Бог бачить і зворушується на вид людської потреби і нужди, як сказано про це у нинішньому Євангелії: «Ісус побачив силу народу і змилосердився над ними» (Мт. 14, 14).
То ж за зворушенням мусить іти конкретний чин. Бо любов — це не просто почуття, емоція, хвилевий спалах симпатії. Любов — це щире прагнення добра для іншої людини і зусилля, щоб це добро наблизити для неї. І це називається служінням. Справжній Христовий учень питає себе самого перед лицем потребуючої людини: «Як я можу допомогти цій людині? Як можу послужити?» Ось прості запитання, на які кожен має і може дати відповідь. Не слід піддаватися фальшивим аргументам, мовляв, ми маленькі люди, самі перебуваємо в потребі, самі ледве даємо собі раду у цьому житті…
Ми не мусимо віддавати усе, як та бідна вдова, яка з «убозтва свого поклала ввесь свій прожиток, який мала» (Пор. Лк. 21, 1–4), але мусимо вчитися віддавати бодай оте мале, що ми так запопадливо зберігаємо «на чорний день», на власний «чорний день», натомість Господь хоче, щоб ми не чекали на власний «чорний день», бо він, правдоподібно, ніколи не настане, але змінили чорний день на світлий у житті цієї конкретної людини, котра тут і тепер перебуває у великій нужді і потребі. Проблема не є в самих проблемах, проблема також не є в тому, що в нас немає достатніх засобів для подолання проблем і труднощів. Справжня проблема полягає в байдужості, у відсутності співчуття і у небажанні поділитися із іншими тим малим, що ми самі маємо.
То ж з чого почати? Почати з чогось малого, проте конкретного, подібно, як чимось малим і конкретним були ці 5 хлібів і 2 риби в руках апостолів. Минулого тижня я мав зустріч з одним професором, котрий ділився спогадами про зустріч грона науковців і представників культури з св. п. Блаженнішим Любомиром. Після того, як гості представили невідрадну картину становища українського суспільства, коли державні чинники не діють, коли убогі стають ще убогішими, Блаженніший сказав: у такій ситуації нехай кожен робить те добро, котре в стані зробити і намагається змінити в кращу сторону принаймні своє найближче оточення. І так крок за кроком будемо міняти цю країну, змінивши долю однієї людини, будемо в стані з Божою поміччю змінити долю мільйонів.
У нинішньому Євангелії показано це прогресуюче зростання чисел: спершу є мова про 5 хлібів і 2 риби, відтак 12 кошиків залишків, бо наситилося аж 5 тисяч народу. Так, з малого зеренця солідарності, співчуття і служіння виростає великий бенкет любові, який приносить тисячам полегшу, радість, повноту життя, надію. Невипадково спершу в розповіді згадується про це місце як «пустинне місце». Справді, там, де нема любові, настає спустошення, настає пустиня, суха і смертоносна. Відтак Євангеліє згадує, що люди, на Господнє слово, посідали на траву. Зелена трава є знаком весни, відродження, надії. Так, любов неминуче несе зі собою надію.
Пам’ятаймо, усе велике починалося з чогось малого. Це закон зросту, закон переміни, закон життя. Дерево починається з малого зернятка, ріка з малого джерела, великий шлях із першого кроку. Зрештою, сама Христова Церква, котра сьогодні налічує мільярди вірних, починалася з маленького грона 12 апостолів, невчених і убогих рибалок, котрі пішли за Божественним Вчителем і від цього моменту почався незворотній процес переміни світу Божою благодаттю і любов’ю. Бог через серця отих простих галилейських рибалок увійшов в історію мільйонів і перемінив їх, наповнив своїми благами, наповнив їх Хлібом життя.
Люди покидають Україну, розпорошуються по сусідніх країнах. Проте, цей масовий рух, який вже називають евакуацією, не приносить бажаного результату: сім’ї розпадаються, діти стають соціальними сиротами, навіть мільйонні вливання заробітчанських грошей не дуже сприяють розвиткові економіки, а лише роблять трохи меншою діру в бюджеті. Так само влада міняється, приходять інші президенти, депутати, а проблем у країні не меншає. Чому? Колись наш незабутній Блаженніший Любомир пояснив стан справ дуже лаконічно і влучно: «Країна не міняється, бо не міняються люди». Дай Божен, щоб ці такі бажані і довгоочікувані зміни у країні розпочалися із нас із вами, із мене і з кожного із тут присутніх! Щоб ми почали діяти у дусі Божої любові, — у дусі солідарності, у дусі співчуття, у дусі служіння.
У цій Божественній Літургії просімо про дар Божої любові, котра б зробила нас вразливими на чужий біль і чужу біду, пробудила у нашому серці співчуття і милосердя, спонукала нас до дії, щоб таким чином логіка Божого царства, логіка любові переображувала нас і світ навколо нас. Амінь.
† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ
Локації
Персони
Владика Богдан ДзюрахАпостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії, Член Постійного Синоду УГКЦ
