Вітальна промова владики Жерара Докура, Президента Французької єпископської конференції

ВІТАЛЬНА ПРОМОВА

владики Жерара Докура,

Президента Французької єпископської конференції

Ваше Блаженство!
Високопреосвященні і преосвященні владики!
Всечесні отці!
Дорогі брати і сестри!

Монсеньйор Жорж Понтьє, Президент Франзуцької Єпископської Конференції, глибоко вдячний за запрошення, яке йому надіслав Блаженніший Верховний Архиєпископ Святослав. Передаю вам його подяку, дружні вітання та слова підтримки з бокукатолицьких єпископів Франції. Запевняю вас, що католики Франції моляться за вашу Церкву та весь український народ.

Ми уважно стежимо за відродженням України і водночас за тяжкими випробуваннями, які випали на її долю. У цих обставинах захоплюємося вашим безперестанним намаганням свідчити Добру Новину Христа.

Католицькі єпископи Франції надзвичайно вдячні Блаженнішому Святославу за надання об’єктивної і точної інформації про події в Україні, викладені в листі від імені вашого Постійного Синоду з 4–5 червня, та в листі з 21 серпня, в якому описано загальну ситуації та наклепницькі звинувачення проти вашої Церкви.

Владика Борис (Ґудзяк), член цього Синоду та Конференції Єпископів, також постійно інформував наших єпископів про події останніх місяців. Приналежність владики Бориса до обох структур є свідченням постійного єднання вашої та Французької Церков. Наші відносини давні, проте вони не завжди були такими міцними. Слід зізнатися, що протягом більше ніж півстолітніх важких випробувань для вашої Церкви, коли гнобителі прагнули заперечити будь-яку згадку про неї, голоси солідарності та єднання католиків Франції були поодинокими. Проте в багатьох парафіях та спільнотах завжди молилися, щоб Господь прийшов на допомогу «мовчазній» Церкві.

Упродовж цих довгих років страждань ви показали всьому світу, що «ні смерть, ні життя… ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили… ніщо не зможе нас відлучити від Божої любові, що в Христі Ісусі, Господі нашім» (Рим. 8, 38–39).

Свідчення вірності вашої Церкви Христові та Римському Апостольському Престолові назавжди закарбувалися в нашій пам’яті завдяки величній постаті Патріарха Йосифа Сліпого, який провів 18 років в ув’язненні, а далі — у вигнанні, та вашим численним світським мученикам, монашеству, священикам і єпископам.

Ми не можемо залишити поза увагою мучеників інших Церков України, наших братів та сестер в Іраку, Сирії, Нігерії та в інших країнах. Маючи повну свободу віросповідання у Франції, постійно пам’ятаємо про них.

Однак змушені визнати, що релятивізм, який поширився в сучасному світі, та зміни, що до них він призводить у суспільстві, матеріальна забезпеченість більшості населення та інші фактори зумовлюють занепад віри, зниження ревності християн та зменшення їхньої кількості.

Упродовж останніх років наша Конференція докладала зусиль, щоб пробудити католиків і заохотити їх до євангелізації і свідчення присутності Церкви в суспільстві, — присутності не посередницької, а сакраментальної.

Сьогодні предметом нашої уваги є три питання: релігійна байдужість, видимість Церкви у суспільстві та євангелізація. Щодо першого, то з оптимізмом констатуємо, що вона властива лише частині французького населення; помітні все ж таки чисельні духовні пошуки та очікування, на які намагаються відповісти католики Франції. Тож, можемо сказати, що ми переживаємо час справжнього відродження, плоди якого стають відчутними вже тепер. Серед цих плодів, безумовно, — прагнення мирян, богопосвячених осіб та духовенства плекати християнство. Зокрема, охрещені люди намагаються поглиблювати духовне життя задля перебування в таїнстві церковного сопричастя.

Я приєднуюся до теми вашого Синоду «Управління дарами» (часом, талантами та скарбом). Недостатньо лише мати дари, потрібно поставити їх на служінні Господові, нашим братам: важливо, щоб усередині Церкви кожен визнав, що потребує дарів інших людей.

Коли Христос попросив своїх учнів «помити ноги один одному» (пор. Ів. 13, 14), чи не закликав Він нас до взаємодопомоги? Святий Павло згадує про це, кажучи, що члени Тіла Христового доповнюють один одного (пор. Кор. 12, 12–31).

Ідеться не лише про давання, а й про отримання, зокрема й від найслабших. Сьогодні наша неустанна готовність фізично допомагати іншим, вести діалог і молитися відкриває шлях надії до вирішення політичних і соціальних конфліктів, до того, щоб усі послідовники Ісуса зростали в єдності, аби світ повірив, що Отець зіслав свого Сина для спасіння світу (пор. Ів. 17, 21 та 3, 17).

Ваше Блаженство та всі члени Священного Синоду, нехай Святий Дух просвітить вас та наповнить любов’ю Христа!

† Жерар Докур,
Президент Французької єпископської конференції

Львів, 8 вересня 2014 року