СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Відмова від Божого запрошення є відмовою від свого майбутнього!» — владика Тарас Сеньків
«Ісус щодня накриває для нас жертвенний стіл, він пропонує нам себе у Євхаристійному хлібі, у своєму слові, щоб зміцнити нас силою та відвагою у подоланні усіх перешкод на дорозі до вічного бенкету. Які можуть бути аргументи виправдання, щоб уникнути його близькості?» Із цими словами під час проповіді у XXVIII неділю по Зісланні Святого Духа, 17 грудня 2023 року, звернувся до вірних під час Божественної Літургії владика Тарас Сеньків, єпарх Стрийський.
З цієї проповіді владики Тараса Сеньківа ви довідаєтеся:
- яким є пояснення притчі про запрошених на вечерю для нас?
- що це за величний бенкет, який приготував Господь для кожної людини?
- чому відмова від Божого запрошення означає відмову від власного майбутнього?
- що є запорукою присутності на Божому бенкеті у вічності?
Запрошені, та не присутні
Притчу «про запрошених на вечерю» можемо зрозуміти як запрошення Ісуса-господаря на надзвичайно велику гостину, яка починається в часі нашого життя, але буде тривати і у вічності. Готуючи її господар зробив усе, щоб вразити запрошених. Його запрошення адресоване кожній людині, з якою він хоче розділити свою радість, свято та спілкування. Він щедрий та щасливий, що може своєю гостинністю обдаровувати всіх запрошених. Там для усіх усе готове. Але слуга, який кличе гостей від імені господаря, несподівано повертається розчарованим. Ніхто із запрошених не зацікавлений прибути! У них інші турботи та інші нагальні справи.
Відразу зазначимо, що гості отримали запрошення заздалегідь, і від нього не відмовлялися. Вони добре знали, хто є той, що зве їх на велику гостину і буде дуже радий повечеряти з ними. Цей господар був про запрошених доброї думки і готував для них приємні хвилини. Та, коли гостей сповістили, що настав час вечері, ті передали йому лише виправдання, що не зможуть прибути. І обґрунтували їх цілком розумними причинами. Жоден з них не лінувався і не робив нічого поганого, навпаки, в усіх раптом набралося стільки обов’язків, що їм прибути на вечерю стало неможливо.
Вони вибачаються. Вибачення виглядає як ввічлива відмова. Та, по суті, вона є ознакою презирства до того, хто запрошує. Почувши це, господар послав слугу привести на бенкет жебраків і калік. Вони прийшли, але залишилися ще вільні місця. Притча закінчується остаточним і грізним вироком: той, хто відкидає Ісуса, може отримати інший шанс одуматися, але затверділі серцем врешті-решт будуть самі відкинуті Ісусом.
Чи зацікавлені ми в зустрічі з Богом?
Це відкидання має на меті змусити нас задуматися: чи зацікавлені ми в зустрічі з Богом? Ісус щодня накриває для нас жертвенний стіл, він пропонує нам себе у Євхаристійному хлібі, у своєму слові, щоб зміцнити нас силою та відвагою у подоланні усіх перешкод на дорозі до вічного бенкету. Які можуть бути аргументи виправдання, щоб уникнути його близькості? Чи наші серця сповнені тугою за небом? Якщо Господь запрошує нас, то тільки для того, щоб ми перебували близько до нього, а це передбачає зміну нашого життя та його пріоритетів.
Той, хто не відкине Ісуса, або той, кого не відкине Ісус, увійде в Царство Боже… Зрештою, Ісус добрий, і сподіваємося, що врешті-решт він нікого не відкине Так, він добрий та милосердний. Він милосердний, але і справедливий. І якщо закриваємо зсередини двері свого серця, він не зможе їх відкрити, тому що поважає нашу свободу. Відкинути запрошення Ісуса означає зачинити двері свого серця зсередини, щоб він не зміг увійти.
Відмова від Христа — відмова від вічності
Потім є ще одна річ: за чий кошт приготована вечеря. Атмосфера свята складається з радості, тому що воно для гостей є безкоштовним. Справжнє свято обов’язково безкоштовне. Бог запрошує нас на нього, і вхід є вільний. Платить той, хто запрошує. Апостол Павло каже про Ісуса: «Він зрікся самого себе, прийняв на себе вид слуги… і впокорився… аж до смерті на хресті». Ісус заплатив за це свято для нас своїм життям! Знаючи це, як можемо казати, що не зможемо прийти, бо маємо щось важливіше? Яким же тоді жорстоким має бути наше серце: і до Бога, і до нас самих.
Зрештою, Божий задум завжди здійсниться, хоч би якою байдужою не була до нього людина. Бог запропонував своє спілкування іншим, які зовсім цього не очікували. Відмовитися від Божого запрошення не означає відмовитися від будь-якої їжі чи пиття. Це є відмова від свого майбутнього! Втратою вічного, радісного і повного спілкування з Богом. Це не миттєва вечірка, яку можемо пропустити! Йдеться про вічність! У нас для неї альтернативи не існує. Питання лише у тому, яку її подобу ми собі оберемо.
На життєвій дорозі ми часто опиняємось перед вибором рішення: піти на безкоштовну зустріч з Богом, чи закритись у своїх справах, і залишитися при своїх інтересах. Тому Господь сказав, що багатому важко ввійти в Царство Небесне. Звичайно, є заможні люди, які живуть праведно і не ставлять понад усе своє багатство. Більшість, однак, зациклені на багатстві, та замкнуті гординею самі в собі. їхня безпека та комфорт полягає в ресурсах, якими вони володіють. Тому вони не можуть зрозуміти, що це за свято, на яке запрошені.
Чистота серця
Відповідь господаря на зневагу запрошених є радикальною. Відмовитися від запрошення — це неввічливо, відмовитися від запрошення високопоставленої людини — нерозумно, але відмовлятися від запрошення Всевишнього, від самого Бога — є каригідно! Не дивно, що це ображає Бога. Проте, він не скасовує своєї чудової пропозиції, а звертається до інших, до тих, хто «на краю»: до жебраків, убогих, калік, кульгавих, сліпих… Тобто до тих, за кого ніхто не дбає, кого ніколи нікуди не запрошують. Він запрошує, і навіть змушує, щоб вони прийшли на вечерю.
Кожен, хто думає, що має патент на імунітет від Бога, не потрапить на Господню гостину, а ті, хто є ними ігноровані, є для Бога бажаними гостями. Бо під їхнім жебрацьким лахміттям, у їхніх кульгавих тілах б’ється чисте, незіпсоване серце. Серце щире і здатне любити. А чистота серця — єдине дійсне запрошення на райський бенкет. Не титули, посади, статки і мирські заслуги. Просто чистота серця і здатність до непідробної, щирої любові, яка є єдиним способом правдивого пізнання: нами — Бога, а Богом — нас. Амінь.
єпарх Стрийський
