СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиВервиця, що єднає і зігріває. Досвід маленької парафії на Заході України
Товмачик… Невеличке село, розташоване серед хвойних і листяних лісів на відстані 15 км від Коломиї. Вздовж усього села протікає однойменна річка, що є лівою притокою р. Прут. Остання також знаходиться не так далеко від села. Це дозволяє мешканцям села насолоджувати і її красою. Усі гості села відразу захоплюється природними пейзажами, створеними поєднанням лісів та рік.
Сьогодні село Товмачик є рідною домівкою для 1746 людей. У селі працює загальноосвітня школа, дитсадок, амбулаторія сімейної медицини, будинок культури. Окрім цього, діє невеличкий сільськогосподарський кооператив, інкубаторна станція, кормопереробний міні-завод. Також саме тут розташована колонія, де відбувають покарання засуджені за перший тяжкий злочин з цілої України.
Свій історичний відлік село Товмачик розпочинає із 1515 року, коли згадується вперше. Його назва, за легендою, походить від перекладачів (тлумачів), що проживали на цій території і служили князю Остромислу. Таким чином, його історія надзвичайно багата та строката.
У 1996 році у селі Товмачик постала велична дерев’яна церква Пресвятої Трійці. Водночас було зареєстровано парафіяльну спільноту. Отож, історія цієї спільноти є значно менш тривалою, проте не менш багатою.
«Для мене це не просто парафія. Дуже люблю цих людей і, що не менш важливо, відчуваю їхню любов та приязнь», — розпочинає свою розповідь про парафіяльну спільноту отець-настоятель Роман Скрипнюк.
Усе село, за словами отця, у більшій мірі належить до Православної Церкви. Натомість його греко-католицька громада є у меншості і налічує близько 30 практикуючих сімей. Однак богослужіння проводяться відразу у двох храмах: парафіяльна церква Пресвятої Трійці, збудована в 90-их роках, та храм Товмачицької ікони Пресвятої Богородиці.
Цікаво, що служіння у цьому селі отець обрав собі самостійно. «Моє служіння в Товмачику розпочалося в грудні 2018 року на празник Святого Миколая. Ще навчаючись в Римі, я неодноразово чув про Товмачик, зокрема від свого духівника, тепер вже покійного отця Івана Качанюка. Він був одним із тих, які любили це святе місце. За його порадою та благословенням я виявив перед своїм єпархом бажання послужити для розбудови святині, оскільки якраз шукали заміну для мого попередника — отця Івана Виксюка», — продовжує свою оповідь отець Роман.
З великим трепетом та захопленням отець Роман Скрипнюк згадує про свою першу Божественну Літургію у Товмачику. «Мене зустрів холод дерев’яної церковці і тепло людських сердець! Знаєте, я священик неодружений, але можу сказати, що це було кохання з першого погляду», — усміхаючись, мовить промовець.
Далі, за словами оповідача, розпочалася активна та клопітка праця. Робилося насправді доволі багато усього, тому й важко пригадати. «Впевнений в одному: з нами завжди був Господь і опіка Небесної Матері! Ми втілювали „непідйомні“ для такої малої громади проєкти, бо завжди намагалися шукати не своєї слави, а Божої…», — зазначає священнослужитель.
Такими невеликими, проте важливими кроками парафіяльна спільнота с. Товмачик на чолі із своїм настоятелем отцем Романом Скрипнюком підійшла до ідеї взяти участь у молитовному проєкті «Вервиця єднає». Як оповідає отець, вона зародилася вже від самого початку трансляцій молитви, однак виявити бажання стримувала погана якість інтернету. Не так давно в селі нарешті з’явилася нова вишка і стабільний інтернет. «Десь в середині жовтня отець Ігор Яців запропонував мені провести молитву з українською громадою в місті Атени, де я також несу служіння, допомагаючи настоятелю отцю Ігорю Посоленику. Оскільки я якраз збирався вилітати до України для виготовлення довгострокової грецької візи, то змушений був відмовити. Водночас запропонував отцю Ігорю провести трансляцію з Товмачика. Думаю, це все було не просто так. Таки за цим стояла Богородиця», — знову усміхаючись, мовить отець Роман.
Вибір місця проведення молитви також був недовгим. Хоч і воно потребувало докласти більше зусиль. Адже в селі Товмачик знаходиться цінна святиня. Це — храм Товмачицької ікони Пресвятої Богородиці. Згідно розповіді отця, цей храм був побудований в десятих роках нашого століття. Розташований він на самому краю села, безпосередньо біля джерела, історія якого розпочинається щонайменше 500 років тому. За переказами, на цьому місці один подорожній отримав розпорядження від Пречистої Діви збудувати церкву на Її честь. З того часу це місце завжди притягувало християн, які шукали Божої милості та заступництва Пресвятої Богородиці. Після виходу нашої Церкви з підпілля священики та вірні відновили спільну молитву на цьому місці, і тоді виникла потреба збудувати храм, який би приймав паломників.
«Звісно, для нашої парафії це була велика радість. Ні, не тому що нас побачать тисячі вірних по цілому світі. Як я вже сказав, не своєї слави шукають наші парафіяни. Для нас це було, найперше, можливість прославити Богородичну святиню, наше відпустове місце, нашу Товмачицьку ікону…», — підкреслює причину радості парафіяльної громади від можливості взяти участь у молитовному проєкті «Вервиця єднає» отець Роман.
Саме тому й процес підготовки до трансляції проходив легко та натхненно. А ще більша радість огорнула серця парафіян у сам день трансляції, 25 жовтня. І ось чому. «Трошки зусиль, трошки переживань, технічні нюанси, — і ми вже в ефірі „Живого телебачення“! Тішило те, що до нашого храму прийшли вірні з православної громади та кілька людей з сусідніх сіл. Було немало діток. Дякуємо Богові за те, що все пройшло добре, перебоїв з інтернетом не було. Надіємося, що це не остання трансляція Вервиці з нашого села. Зокрема, маємо ідею провести молитву надворі, біля джерела. Але це можливо лише влітку, коли о 20 годині ще світить сонце».
25 жовтня 2021 року вже позаду. Для багатьох — це лише ще один день із минулого. Однак для парафіяльної спільноти Пресвятої Трійці у с. Товмачик воно вже стало історичним днем. Адже проведення трансляції у межах молитовного проєкту «Вервиця єднає» наповнило серце кожного молільника та молільниці натхненням та запалом продовжувати будувати свою живу парафію. Хоч і невеличку, хоч і в меншості у власному селі, проте наділену непересічною святинею, а отже, увагою Пресвятої Богородиці. Тому саме молитва залишається найбільшим скарбом для них.
«І молитва! Це те невидиме пальне, яке рухало і продовжує рухати нами кожного дня. Я вдячний нашим парафіянам за їхню жертовність, але найбільше вдячний за їхню гарячу молитву, дякуючи якій, — і я в цьому глибоко переконаний, — Товмачик з кожним днем все більше і більше являє Божу присутність та любов Марії», — мовить на завершення отець Роман Скрипнюк, виношуючи вже у голові та серці нові ідеї щодо творення живої парафії.
о. Іван Вихор,За матеріалами Департаменту інформації УГКЦ
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
