СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиУнікальна виставка ікон на дощечках від ящиків з боєприпасами представлена у Філадельфійській катедрі УГКЦ
«Ікони на дощечках від ящиків з боєприпасами» — така унікальна виставка відкрилася 2 червня в українській греко-католицькій катедрі Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії у Філадельфії у межах програми святкувань «Від серця до серця».
Експозиція, яка триватиме 2–9 червня 2019 року, є одним із багатьох інавгураційних заходів з нагоди початку служіння нового митрополита та архиєпископа Філадельфійського УГКЦ Бориса Ґудзяка, який буде введений на престіл Блаженнішим Святославом, Отцем і Главою Української Греко-Католицької Церкви 4 червня.
За словами ініціатора виставки Генадія Друзенка, представлені ікони написані на дощечках від ящиків з боєприпасами, привезених із зони бойових дій на Сході України, де п’ять років триває війна з Росією, яка підтримує сепаратистів.
Головною ідеєю написання ікон на цих дощечках є трансформація смерті (яку символізують ящики від зброї) в життя (традиційний символізм ікони в українській культурі). Ця перемога життя над смертю відбувається не лише на образному й символічному рівнях, але й на реальному, через ці ікони на дощечках.
Цей мистецький проєкт київських художників Софії Атлантової та Олександра Клименка: «Купи ікону — врятуй життя» — спрямований на підтримку першого волонтерського госпіталю від лікарні Пирогова, недержавного проєкту, в якому беруть участь цивільні лікарі, що надають медичну допомогу як військовим, так і цивільним громадянам в зоні бойових дій на Сході України.
Варто зазначити, що ця виставка ікон була представлена в багатьох місцях: Гаазі, Антверпені, Берліні, Франкфурті, Мюнхені, Ганновері, Лейпцигу, Бонні, Кельні, Варшаві, Відні, Любліні, Празі, Римі, Мілані, в Катанії та Сицилії, Лос-Анджелесі, Едмонтоні, Вінніпезі, Торонто та в українських містах — Києві, Львові, Луцьку, Маріуполі, Дніпрі, Кам’янському та Покровську.
Іконописець Олександр Клименко про свій проєкт:
«Я брав участь у кількох благодійних проектах, цей — найбільш нашумілий. Два роки тому я разом із кількома іншими митцями брав участь виставці на підтримку центрального військового госпіталю. Ікону пензля мого друга Романа Селівачова на цій виставці було придбано для одного з добровольчих батальйонів. Ми поїхали її вручати, і саме там, на базі, я побачив ящики з-під набоїв. Їхні кришки виявилися точно такими ж самими, як і дошки для ікон. Одразу захотілося щось написати на одній із них. Я написав, результат мені сподобався, захотілося зробити серію подібних ікон. Так виникла ідея цього проекту, але спершу не як волонтерського, але лишень мистецького…»
«Я не автор, а один зі співавторів. Працюю у співавторстві не тільки з дружиною, але і з тими хлопцями, які воюють на передовій. Вони надсилають дошки, а я пишу. І коли працюю, спілкуюся з ними весь час (по телефону або під час зустрічей). Без цього спілкування, мені здається, я б не витяг цей проект. Мене завжди вражало, що люди не забувають під обстрілом відшукати мені ящик і переправити, або дзвонять і перепрошують: „Вибач, що не доправили! Ми зібрали ящики для тебе, просто вони в Пісках потрапили під вогонь мінометів, їх розтрощило, але ми зберемо знову…“ Я думаю для бійців важливо, вони потрібні не тільки як солдати, але і в контексті мистецького проекту. Для них взагалі важливо відчувати себе потрібними, важливо, розуміти, що про них тут, у тилу, пам’ятають».
«Спершу писав лише на ящиках від набоїв, потім пішло-поїхало, тепер уже від снарядів для „гаубиць“. Працюю на фрагментах ящиків із Пісків, із ДАПу, з Попасної, з величезної кількості інших місць, весь фронт від Маріуполя до Луганська».
Художниця Софія Атлантова, дружина іконописця Олександра Клименка:
«З цією виставкою ми об’їхали багато міст не тільки в Україні, а й в Європі. І кругом від людей зустрічали багато співчуття, готовності допомогти. Їхнє ставлення було дуже приємним і зворушливим.
Ідея належить Олександрові. Коли він потрапив на полігон, то там побачив ящик з-під набоїв. І виникла вражаюча паралель — кришка від цього ящика, виявилося, зроблена таким чином, як робляться дошки для ікон: вона не має викручуватися від вологи, має зберігати форму, аби цей ящик був щільний, і має протриматися роки й роки…
Власне, ці ящики, мабуть, часів Другої Світової.
І він приніс дощечку і запропонував: а що, коли зробити з неї ікону?
Якщо чесно, я не відразу побачила, що це можливо, а от Олександр все ж ікону зробив.
І тоді я побачила, як це красиво. Адже це не просто дошка. Вона — свідок, вона була на фронті, на ній лишилося якесь маркування, бруд, слід від іржі, від взуття. Ціла доля дошки…
Спочатку це було дерево, потім з нього зробили не стіл, не дитяче ліжко, а снарядний ящик. А потім із снарядного ящика зробили ікону. Вражає саме ця матеріальність.
Мені на цих дошках хотілося зображувати або якісь героїчні сюжети, або щось дуже камерне, затишне, домашнє. Повернути від військової трагедії до миру».
За матеріалами Релігійно-інформаційної служби України та інтернет-ресурсу «Цензор. нет»Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
