«У Своєму Воскресінні Господь залишає нам, навіть у найтемніші дні, сяюче світло в кінці тунелю», — ієрархи УГКЦ у Західній Європі

ВЕЛИКОДНЄ ПАСТИРСЬКЕ ПОСЛАННЯ

ієрархів Української Греко-Католицької Церкви у Західній Європі

Всесвітліші і всечесніші Отці,
преподобні брати і сестри в монашестві,
дорогі в Христі брати і сестри!

Христос воскрес! Воістину воскрес!

Дорогі Сестри і Брати у Христі!

Другий рік поспіль святкуємо Пасху в розпал глобальної пандемії. Ще раз ми завершили Великий піст з обмеженнями Covid-19. Ми супроводжували Ісуса через Страсний тиждень і на Його Хресній дорозі, пам’ятаючи про хрести й тягарі, які ми продовжуємо носити. Наше життя стало свого роду «історією страстей». Обставини вимагають від нас зректися себе і щодня нести свої хрести. І для нас, християн, ця подорож є можливою і значущою, тому що ми слідуємо за нашим Господом і Божественним Учителем. Він провадить, і ми знаємо, що Його страждання на Хресті ведуть до Його і до нашого Воскресіння.

Хоч у нас може виникнути спокуса зосередитись на своїх терпіннях, на нашій «страсній історії», та ніщо не може порівнятися зі стражданням, якого зазнав Господь — Його арешт, суд над Ним, глузування і знущання, тортури й розп’яття. Ми хотіли б думати, що, на відміну від апостолів, ми не покинули б нашого Господа в ті останні дні та години. На відміну від Петра, ми мали б сміливість визнати не лише те, що ми знаємо Ісуса, але що ми — Його послідовники, а Він — наш Учитель. Однак, незважаючи на те, що знаємо, чим закінчується ця історія і що визнаємо перемогу над смертю, яку приносить Воскресіння, ми все ще вагаємось, ми все ще сумніваємось, ми все ще боїмося свідчити про Євангеліє та відстоювати свою християнську віру. Ми схильні ставати мовчазними й боязливими, будучи оточеними світським суспільством, що є повний суперечностей — він прагне рятувати життя, водночас підтримуючи тих, що бажають покінчити з власним життям; він розробляє неймовірні медичні технології, а дозволяє насильно відібрати чудо життя у невинних, перш ніж вони здатні зробити перший подих. Ця пандемія показала, як ми живемо в суспільстві, яке боїться смерти, але водночас добровільно сприяє їй. Суспільство, здається, дорожить життям, але не має духовної перспективи, щоб по-справжньому оцінити його вартість.

Ми, християни, приймаємо смерть, уже переживши її через Святе Хрещення. Ми вже померли з Господом і воскресли з ним до вічного життя. Святий Павло пише до Римлян: «Чи ж ви не знаєте, що всі ми, що в Христа Ісуса охрестилися, у смерть його хрестилися? Ми поховані з ним через хрещення на смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, і ми теж жили новим життям» (Римлян 6, 3–4) Це те, що ми святкуємо сьогодні!

Що це таке — наше «нове життя»? Звичайно, це — життя, яке виходить за межі наших фізичних можливостей і обмежень. Це — дар ділитися Хлібом Життя, що веде до вічного життя, живитись Словом Божим, а, особливо, Пресвятою Євхаристією. Це — дар спільности та єдности, що розділяємо як християнська громада. Це — любов, турбота й підтримка, які даруємо одне одному як брати і сестри — діти нашого Небесного Отця. Це — свідчення, яке даємо перед світом як учні-місіонери нашого Воскреслого Господа. Коли думаємо про багатства й дари, які нам дає Ісус Христос, і про духовну й моральну підтримку, яку християни надають одне одному в кризах, уболіваємо й дивуємося, що ті, що керують нами, уважають християнське богопочитання і все, що з ним зв’язане, «несуттєвим служінням», водночас забуваючи, що є Бог над усіма нами!

Ми бачили вплив карантину на психічне здоров’я найбільш ізольованих. Необачно думати, що фізичне та психічне здоров’я можна відокремити від духовного, тобто, від довірливих стосунків з нашим Небесним Отцем. Пригадуємо Ісуса та його найглибші хвилини сумнівів і мук у Гетсиманському саду та на Хресті. Те, що Євангелія представляють як переживання повного усамітнення: «Боже мій, Боже мій, чому мене покинув?» (Псалом 22, 1) — це, насправді, гімн звільнення й перемоги, про яку Ісус молився на Хресті. Ми це можемо зрозуміти лише тоді, коли продовжуємо читати псалом: «О ви, що боїтеся Господа, його хваліте, нащадки Якова, його шануйте, і бійтеся його, потомки Ізраїля! Бо він не гидував, не гордував бідою бідака, і не ховав обличчя свого від нього; і коли той взивав до нього — слухав» (Псалом 22, 24–25). Так, Господь зазнав людських мук і болю, але врешті-решт його стосунки з Отцем — це те, що дало Йому мужність повністю прийняти та випити свою Чашу. І у Своєму Воскресінні Він залишає нам, навіть у найтемніші дні, сяюче світло в кінці тунелю.

У «цей день, що його створив Господь», не будьмо сумні та пригноблені, а радіймо і веселімся в нім та утверджуймося в перемозі, яка вже є нашою! У великодній проповіді, яку виголосив відомий Отець Церкви, святий Іван Золотоустий, архиєпископ Константинопільський (397–405), що її ми зазвичай читаємо на Великдень, він заохочує нас «не боятися смерти, бо смерть Спасителя нас звільнила; знищив її той, кого вона тримала». При зустрічі з Христом, Пекло було відкинуто, знищено, убито, скинуто, зв’язано кайданами: «Узяв людину, а на Бога натрапив. Узяв землю, а стрінув небо. Узяв, що бачив, і впав через те, чого не добачив».

Цитуючи святого Павла: «Де твоя, смерте, перемога? Де твоє, смерте, жало?» (1 Кор. 15, 55) — в останньому крещендо, знову і знову Золотоустий повторює звичне великоднє привітання «Христос воскрес!», пояснюючи все глибше повноту нашого спасіння: «ти [аде] звалений… попадали демони… радіють ангели… життя вільно пливе… і не стало в гробах ні одного мертвого».

Дорогі Сестри і Брати, ми, українські греко-католицькі ієрархи Західної Європи, єднаємося з Вами та разом з Вами співаємо «Христос воскрес! Воістину воскрес!» Нехай радість цього Свята Свят наповнить серця всіх! Нехай Ваші святкові столи будуть наповнені нашими традиційними пасхальними стравами, а Ваші домівки наповнені благословенням миру та міцного здоров’я!

Благословення воскреслого Господа, любов Бога Отця та сопричастя Святого Духа нехай будуть з усіма Вами!

Христос воскрес! Воістину воскрес!

† Кеннет Новаківський,
єпископ єпархії Пресвятої Родини в Лондоні

† Діонісій Ляхович,
апостольський екзарх для українців візантійського обряду в Італії

† Петро Крик,
апостольський адміністратор для українців у Німеччині й Скандинавії

† Гліб Лончина,
апостольський адміністратор єпархії святого Володимира в Парижі

† Богдан Дзюрах,
номінований апостольський екзарх для українців у Німеччині й Скандинавії

† Степан Сус,
куріальний єпископ, голова Пасторально-міграційного відділу Патріаршої курії УГКЦ

Дано в Лондоні, Мюнхені, Римі, Парижі й Києві,
дня 25 березня/7 квітня 2021 року,
у світлий празник Благовіщення Пресвятої Богородиці