СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиУ Слов’янську освятили наріжний камінь під будівництво храму УГКЦ
4 серпня 2019 року владика Петро Лоза, єпископ-помічник Сокальсько-Жовківської єпархії, здійснив Чин освячення хреста та наріжного каменя під будівництво храму Св. рівноап. Володимира Великого у м. Слов’янську (Донецька область).
Відповідно до рішення Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви у м. Слов’янськ (Донецька область) створено пасторально-соціальний центр, діяльність якого здійснюється під опікою Сокальсько-Жовківської єпархії.
4 серпня цього року з благословення владики Михаїла Колтуна, єпископа Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ, освячено місце під будівництво храму. Урочисте освячення розпочалося з Архмєрейської Божественної Літургії, яку очолив владика Петро Лоза. З владикою співслужили о. Степан Макар, синкел Сокальсько-Жовківської єпархії, о. Ігор Боднар, декан Дублянський, о. Віктор Коханський, адміністратор греко-католицької парафії Св. Володимира у м. Словянськ та інші священники Донецького екзархату.
У своєму слові, зверненому до усіх присутніх, владика Петро Лоза насамперед зазначив, що для нього є великою честю та чудовою нагодою молитися разом із парафіяльної спільнотою у м. Слов’янськ, а також освятити місце й наріжний камінь для будівництва нового храму. «Храм для Вашого міста, храм для Вашої громади, храм, де буде звершуватися Божа Служба, щоби ми, приходячи до нього, могли приймати це благословення і самого Господа до свого життя».
Звертаючись до запропонованого Церквою на цю неділю євангельського уривку про оздоровлення двох сліпих та німого, проповідник заакцентував свою увагу на помешканні, де сталися чуда, та на їхній нероздільності. «Якщо ми подивимося на наше життя, спробуймо дати відповідь на наступне запитання: чим для нас є очі? Для чого нам служать наші очі? Очі служать нам для того, щоби сприймати світ, який нас оточує, щоби бачити тих людей, які є поруч, бачити цей прекрасний світ, в якому ми живемо. Ми навіть можемо сказати, що очі є тим предметом, тією річчю, через який світ входить до нас. Через очі цей Богом створений світ та все, що ми бачимо, входять у нашу свідомість. Чим є для нас наші уста? Уста — це є те, через що ми виражаємо нашу думку. За допомогою своїх уст ми ділимося тим світом, який є у нашому нутрі: те, що ми думаємо чи хочемо зробити, своїми ідеями, те, що ми прагнемо творити, — ми виражаємо все це через наші уста. Скільки людина має очей? Двоє очей має людина, але тільки одні уста. Ця притча розповідає нам про те, що тих двоє сліпців йшли слідом за Господом та просили в Нього про те, щоби в них прозріли очі, щоби вони бачили цей світ. Також ми чуємо сьогодні про одні уста, — Господь оздоровив та відкрив уста німому чоловікові. Таким чином, Господь хоче навчити нас та переказати нам те, що ми, які шукаємо Господа у своєму житті і інколи не знаємо як дати собі раду з тим чи іншим питанням, як вирішити ту чи іншу проблему, варто звернути увагу на те, що Господь зробив ці чуда лише тоді, коли вже був у помешканні. Що ми називаємо домом Божим? Саме храм є домом Божим, до якого ми приходимо, де заносимо наші прохання та благання до Господа, щоб Він нас вислухав. Часом ми не знаємо, як собі дати раду в цьому житті, але водночас ми відчуваємо у своєму серці, що приходячи до Господа, для якого не існує неможливих речей, просячи в Нього благословення, просячи в Нього, щоби Він вислухав нашу молитву та допоміг у тому, що нам видається невирішеним, — для Бога нема неможливих речей. Інколи ми, наче цих двоє сліпців, йдемо слідом за Христом і просимо та благаємо: „Господи, змилосердися над нами“. Більше того, ми маємо нагоду приходити до помешкання, до храму, де перебуває Господь, де є Христос, щоби Він відкрив нам очі, щоб Він просвітив наше серце і вказав, як ми можемо ту чи іншу проблему вирішити в нашому житті. Крім того, Господь каже у Святому Письмі: „Що для людини неможливо, те є можливим для Бога“. Також у цьому Євангелії від Матея Господь нас закликає, а навіть благально звертається до людини і каже: „Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас“. Тому, коли приходимо до дому Ісуса, до храму Господнього, пам’ятаймо, що на тому місці відбувається це зцілення, це просвічення нашого серця, це відкриття очей, — не так фізичних, але очей нашого нутра, яке не відчуває чи не бачить виходу з тієї чи іншої ситуації. Опісля нашої зустрічі з Господом, після вчиненого Ним для нас чуда, ми також не можемо мовчати. Адже коли людина зустрічається із Богом, вона переживає умиротворення та внутрішню радість. Ми знаємо із свого повсякденного життя, що коли ми радіємо, чи ми можемо заховати радість? Ця радість стає видимою на нашому обличчі, ця радість виявляється у наших вчинках, ця радість пломеніє та висвітлюється назовні. Тому ми прагнемо підтвердити її нашими устами, щоб інші знали про цю радість».
Опісля, владика Петро застановився над місійним характером нашої зустрічі із живим Христом та над потребою ділитися своїм досвідом справжньої радості не тільки у храмі, але у всіх місцях, куди нас посилає Господь Бог. «Коли прийшли цих двоє сліпців, Христос їх запитав: „А чи віруєте? Чи маєте віру в те, що я можу зробити це чудо для вас?“ І вони сказали так. Яку природу має віра? Людина, яка живе вірою кожного дня, перебуває в тій радості. То ж коли ми пізнали Господа, коли ми віримо і довіряємо Йому, то цією вірою ми також прагнемо поділитися з іншими, тому що Бог для мене зробив щось добре та незвичайне. Коли ми кажемо про наше християнство, про те, що я є християнином, то як я можу цього Христа свідчити? Що таке віра? Це мій повсякденний досвід та моя повсякденна зустріч із живим Богом, який є повсякчас із людиною. Нема такого місця, де немає Бога. Лише ми інколи забуваємо про Нього та віддаляємося. Однак, цей досвід, який ми переживаємо після нашої зустрічі із Господом Богом — це є досвід нашої віри. І цією вірою я хочу поділитися, розказати», — зазначив архиєрей.
«Ми приходимо до дому Отця, до того помешкання, де перебуває Христос, і Він також нас хоче запитати: „Чи віруєш? Чи віруєш у те, що я можу зробити це чудо?“ І напевно, в кожному нашому серці хочеться відповісти і сказати: „Господи, вірую. Я не знаю, як це станеться, але єдине, що знаю, — це те, що я хочу Тобі довіряти і вірити, і знаю, що для Тебе нема неможливих речей“. Тому ми будемо старатися про те, щоб цей храм, який у скорому часі повинен постати тут, у Слов’янську, який буде освячений на честь і славу рівноапостольного князя Володимира Великого, щоб у цьому храмі творилася ця молитва і була засвідчена моя жива віра, віра тих, хто себе вважає дитиною Божою, хто себе вважає християнином», — підсумував свою проповідь владика Петро Лоза, єпископ-помічник Сокальсько-Жовківський.
Варто також пригадати, що 26 квітня 2018 року створено пасторально-соціальний центр, діяльність якого забезпечується під опікою Сокальсько-Жовківської єпархії. В днях 25-26 квітня 2018 року з благословення владики Михаїла Колтуна, єпископа Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ, група священників: протосинкел о. мітр. Володимир Коткевич ,синкел відповідальний за соціальне служіння о. Степан Макар та тріо священників «Новий час» - о. Роман Назаркевич, о. Мирослав Ковальчук і о. Тарас Когут взяли участь у відкритті бібліотеки української книги в м. Словянськ на вул. Вчительській, 2. Бібліотека книг, зібрана вірними Сокальсько-Жовківської єпархії, передана в дарунок для потреб мешканців міста. Подія відбулася за участі декана Краматорського деканату о. Івана Василенка, адміністратора греко-католицької парафії Св. Володимира у м. Словянськ о. Віктора Коханського, вірних парафії та запрошених гостей.
Фото та відео: Віктор МицькоЗа матеріалами Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
