У Семаківцях вшанували пам’ять блаженного Миколая Чарнецького

СЛОВО

преосвященного владики Василя Івасюка
з нагоди 110 років священства і 135-річчя
з дня народження блаженного Миколая Чарнецького

Покликані Богом служити Христовій Церкві й Україні

Вступ. Митрополит Андрей Шептицький у 1941 році сказав: «Ключ до перетворення України знаходиться в ній самій. Нам важко змінити зовнішні обставини, проте в нашій волі є змінити себе». Якраз над цією переміною людини і працює УГКЦ, котра має на меті якісно перемінити душу людини.

І). Покликані Богом служити Христовій Церкві й Україні. Господь вибрав владику Миколая Чарнецького своїм знаряддям і доручив йому важливе завдання — свідчити про служіння Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) нашому нескоримому українському народові в добу Радянського Союзу. З кожним днем історія нас віддаляє від того періоду, відходять з життя очевидці переслідувань, втрачаються історичні відомості, забуваються непересічні особи такі як Владика Софрон Дмитерко, Василь Стус, Вячеслав Чорновіл та великий перелік духовенства, поетів, вчених і простих патріотичних людей. Життя Переслідуваної Церкви для багатьох людей у теперішний час стає «легкою» сторінкою в історії України, тому що їх воно не торкнулося і цим мало хто цікавиться. Нинішний час більше уваги звертає людей на споживацьку культуру.

Покликані Богом служити Христовій Церкві й Україні в умовах переслідування ставали в’язнями сумління радянських концтаборів. Бути священиком забороненої УГКЦ — це було дуже небезпечно, а щоб провадити Підпільну Духовну семінарію треба було бути героєм і мучеником.

І тут дуже виразно прослідковується дія Святого Духа, Котрий наділяв таких людей своїми сімома дарами: мудрістю, розумом, радою, кріпостю, знанням, побожністю і страх Божий. Ці люди пішли за своїм покликання і на них справдилися слова Христові з Євангелія від Матея. «Оце я посилаю вас, немов овець серед вовків. Будьте, отже, мудрі, як змії, і прості, як голубки. Стережіться людей, бо вони видадуть вас синедріонам і бичуватимуть вас по своїх синагогах. Вас волочитимуть і до правителів і до царів за мене, щоб свідчити перед ними й поганами. І коли видадуть вас, не журіться, як або що вам говорити, — дано буде вам на той час, що маєте говорити; не ви бо будете говорити, а Дух Отця вашого в вас говоритиме. Брат видасть на смерть брата й батько дитину; діти повстануть на батьків і будуть їх убивати. Вас ненавидітимуть усі за моє ім’я, але хто витриває до кінця, той спасеться. А як будуть вас переслідувати в тому місті, тікайте в інше» (Мт. 10:16–23).

В існування такого дуже складного періоду в Радянському Союзі дуже важко повірити. В’язнями сумління ставали люди за можливість молитися, ходити до храму, навчати дітей катехизму, любити свій народ, брати шлюби, хрестити дітей, відспівувати померлих, тримати в хаті ікони, носити на грудях хрестик — за все це та багато іншого суворо переслідувалось радянським законом. Хоча згідно Конституції говорилось перед цілим світом про свободу совісті. Насправді так не було, тому що головною метою режиму комуністів і соціалістів було перемогти Бога. Розмови про мир у всьому світі, добробут людей, дружбу між народами, братерство, пролетарі всіх країн єднайтесь і багато чого іншого були другорядними. Переслідування було настільки великим, що деякі партійні люди обіцяли на словах показати всьому світові в 70-х роках минулого століття останнього попа в Радянському Союзі.

ІІ). Відзначення 30-ї річниці виходу з підпілля катакомбної і мовчазної Церкви святих у новітніх часах. Пам’ятати героїчні свідчення віри двадцятого століття означає приготуватися до майбутнього. Нові покоління повинні знати ціну отриманої віри, щоби з вдячністю жити згідно Євангелія. Історичний період з 1917 до 1991 роки в СРСР позначений «морем» пролитої крові мільйонів людей. Вони перенесли переслідування, на них експериментували ізоляцію, насильство і вбивство. У святинях і концтаборах невинні платили кров’ю лише за те, що належали до Христової Церкви. Папа Іван Павло II під час свого апостольського візиту в Україну з 23 по 27 червня 2001 року стверджував, що територія нашої України є «пам’ятником тисячам християн ХХ століття». Українська земля увібрала їхню кров, зберегла її, наче зерно, яке при перших променях надії почало давати щедрі плоди. Ці мученики підтвердили, що християни — це громадяни Царства Божого. Їхній приклад запрошує усіх людей на початку третього тисячоліття бути свідками віри. Сучасна людина з готовністю слухає повчання тільки тому, що вони є свідченнями.

Нині пригадуємо скромних людей, котрі у часи комуністичного режиму страждали за віру і хоробро боролись за Христа. Діяльність і життя нашої Церкви, яка у підпіллі з великим ризиком пережила період переслідувань, допитів КДБ, обшуки, ліквідацію монастирів, ув’язнення єпископів, священиків та мирян. Багатьох з них засудили на смерть, тому що в ці роки влада хотіла цілковито зліквідувати останні «недобитки кліру».

Вироки смерті здійснювались через розстріли, повішання, отруєння газом, хімічними та радіоактивними засобами. Смерть від голоду і депортація, в’язниці і концтабори також були дуже поширеними методами. Ці численні приклади і складають історію мучеництва Церкви в ХХ столітті. Серед них найбільшу кількість становлять миряни. Сьогодні в Україні йде процес оновлення віри. Люди наближаються до Церкви, котра перестала бути «Церквою катакомб і мовчазною». Атеїстична ідеологія не змогла загасити у віруючих бажання віри і духовного життя.

Цьогоріч УГКЦ відзначає 30-у річницю виходу з підпілля. Особливо вшановують наших попередників, які брали участь в перших публічних богослужіннях. Пам’ятаємо отця-редемпториста Ігоря Возьняка, отця Володимира Війтишина у Москві на Арбаті разом з нашими єпископами у травні 1989 року, котрі є тепер митрополитами. Цілий ряд єпископів пам’ятаємо: митрополит Володимир Стернюк, Филимон Курчаба, Юліан Вороновський, Софрон Дмитерко, Іреней Білик, отець Порфирій з Дори, митрополит Василь Семенюк, о. Михайло Косило і тих, хто тут є в храмі та зберегли і передали віру батьків. Зберегти віру допомогла вам участь у Службі Божій та прийняття Пресвятої Євхаристії.

ІІІ). Пресвята Євхаристія — це хліб життя. Нині торжественно відзначаємо празник Пресвятої Євхаристії, котра завжди дає людям благодать. Що таке свята Тайна Євхаристії? Пресвята Євхаристія чи св. Причастя — це тіло і кров Ісуса Христа під видами хліба і вина. Усі інші таїнства спрямовані до неї, бо тут знаходиться весь духовний скарб Церкви — сам Ісус Христос. Святу Тайну Євхаристії Він встановив на Тайній Вечері тієї ночі, коли Його апостол видав на смерть. Ісус заповів дати Своїм учням Своє Тіло і Свою Кров: «І, взявши хліб, віддав хвалу, переломив, дав їм і мовив: „Це Моє Тіло, що за вас віддається. Чиніть це на Мій спомин“. Так само чашу по вечері, кажучи: „Ця чаша — це Новий Завіт у Моїй крові, що за вас проливається“ (Лк. 22,7–20). Христос доручив Церкві відправляти Євхаристію, приносити безкровну жертву на спомин його смерті і воскресіння й отримати запоруку вічного життя. Законно висвячені священики можуть освячувати хліб і вино, щоб вони стали Тілом і Кров’ю Господа. Священики та єпископи діють в Особі Ісуса Христа та від імені Церкви.

Святе Причастя Тіла і Крові Христа збільшує єдність того, хто причащається з Христом, відпускає йому легкі гріхи й охороняє від тяжких гріхів. Євхаристія охороняє нас від майбутніх тяжких гріхів. Чим більше ми беремо участь у житті Христа і чим більше поглиблюємо приязнь з Ним, тим важче нам розірвати цю єдність з Ним через смертельний гріх. Гідно прийняти Святе Причастя можна у стані благодаті, тобто без важкого гріха.

Якщо людина свідома, що вчинила смертельний гріх, вона не повинна приступати до Євхаристії, не отримавши попередньо відпущення гріхів у таїнстві Покаяння. «Тому, хто буде їсти хліб або пити чашу Господню недостойно, буде винний за Тіло і Кров Господню. Хай, отже, кожний випробує себе самого і тоді їсть цей хліб і п’є цю чашу» (1 Кор. 11:27–28). Хто свідомий тяжкого гріха, повинен приступити спочатку до Сповіді, а відтак причащатися. Іван Золотоустий докоряє тим, які, будучи на святій Літургії, не причащаються: «Надармо приноситься повсякденна Жертва, надармо стоїмо при престолі, а ніхто не приступає до святого причастя… Як можна бути на Літургії і не приймати святих Тайн?».

ІV). Притча: Пресвята Євхаристія — це Лампада Життя. Один відомий грецький подвижник ХХ століття старець Порфирій мав багато дарів від Бога і міг бачити майбутнє людини. Одного дня він присоромив своє духовне чадо за те, що той викупався в холодній воді і міг померти від серцевого нападу.

— Отче, але ж ви мені сказали, що я проживу ще багато років. Як же ви тепер кажете, що учора я міг померти?

— Те, що я тобі сказав, вірно, — відповів старець. — Лампада твого життя має масла на багато років, але якщо ти її впустиш, масло розіллється і лампада згасне. Таке життя кожної людини! Бог дає людям безцінний дар — життя; ми його приймаємо і зобов’язані оберігати, але не піддавати безглуздим небезпекам. Будьте обережні зі своєю лампадою! Цією лампадою є наше тіло, наповнене благодаттю через Пресвяту Євхаристію. Будьмо уважні, бо гріх може дуже легко розбити нашу крихку лампаду, якою є людське тіло. Тому апостол Павло перестерігає людей словами: «Хіба ж не знаєте, що ви — храм Божий і Дух Божий живе у вас? Якщо хто зруйнує храм Божий, того покарає Бог: бо храм Божий Святий, а цей храм — ви» (1 Кор. 3:16,17).

Висновки. Христос всім нагадав сувору правду, що Він є наріжним Каменем, що Його відкинули будівничі. На кого впаде цей Камінь, того роздавить, а хто на Нього впаде, той розіб’ється. І тому якраз і не стало безбожної держави. І це є добра пригадка теперішнім людям як віруючим так і не віруючим, а особливо байдужим, що своє життя треба будувати на Христовому камені віри і тоді буде перемога.

Заберіть з життя жадібність, підлість, допомагайте один одному ділами милосердя і віруйте в Бога. Не жалійте себе — робіть добро і вам все повернеться сторицею. Найбільш характерною рисою духовних осіб, лікарів, депутатів має бути любов до Бога і незалежної України. Це ваше покликання — іти та наслідувати блаженного нашого земляка Миколая Чарнецького (пор. Ів. 1:43).

Саме молодіжні спільноти дають покликання бути добрими батьками і матерями. Батьки пам’ятайте, що Бог живе там, де Його пускають. «Пустіть дітей приходити до мене, не бороніть їм: таких бо Царство Боже» (Мр.10:14).

Пресвята Богородиця, Мати Божа Неустанної Помочі, допоможи нашій молоді впустити Бога у життя і знайти своє покликання у житті.

Господи, благослови доброю долею Україну та нашу українську армію Амінь.

Благословення Господнє на вас!

† Василь Івасюк,
єпарх Коломийський

27 червня 2019 року Божого
с. Семаківці