СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиУ Самборі відбулася ювілейна проща до чудотворної ікони Пресвятої Богородиці
15 серпня, у празник Успення Пресвятої Богородиці, владика Ярослав Приріз, єпископ Самбірсько-Дрогобицький, відвідав храм Різдва Пресвятої Богородиці м. Самбора. У співслужінні о. Богдана Добрянського, декана Самбірського і адміністратора парафії, о. Михайла Николина, декана Старосамбірського, та місцевого духовенства архиєрей очолив святкову Божественну Літургію.
Під час проповіді владика Ярослав закликав вірних поглянути на свято Успення Пресвятої Богородиці як на джерело надії та впевненості у Божій перемозі над смертю. «Ведені любов’ю до Пресвятої Богородиці, зібралися ми сьогодні на цьому святому місці у древнього Самбора, щоб осмислити важливу подію з Її життя — Успення, — і випросити через заступництво Богоматері благодать Божу для нашого народу, держави, нашого воїнства; молити, щоб Пресвята Богородиця вимолила у Свого Сина… перемогу над російським агресором і справедливий мир для України», — наголосив владика. Про це розповідає пресслужба Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ.
Архиєрей наголосив, що Успення відкриває християнам сенс і перспективу життя після смерті: «Слов’янська назва сьогоднішнього свята „Успення“ глибоко богословська, бо вказує на перспективу пробудження. Богомати лише заснула для земного життя, щоб тієї ж миті прокинутися до вічного блаженного життя і вселитися в оселі Небесного Отця», — підкреслив архиєрей.
Єпископ пояснив, що завершення земного шляху Марії стало не трагічним кінцем, а початком небесної слави. «Успення Пречистої — це не трагічний кінець, а славний перехід. Та, що колись носила Його у Своєму лоні, тепер сама приймається Ним у вічність. Вона спочиває тілом, але пробуджується у світлі нетлінного життя, і вже як Мати і Заступниця супроводжує людство дорогою спасіння», — зазначив єпископ.
Далі владика Ярослав звернув увагу на чесноту надії, яку втілює Пресвята Богородиця. Він зазначив, що Її життя було випробуване втратами, вигнанням і стражданням, але в цьому визрівала Її стійка довіра до Бога: «Її „Так“ у день Благовіщення стало початком шляху, на якому надія була вибором — щоденним, свідомим, глибоко особистим. Надія Богородиці — це не наївна віра в щасливе завершення, а стійка впевненість у Божій вірності, що визріває у молитві, у смиренному прийнятті подій, які перевищують людське розуміння», — наголосив владика Ярослав.
Проповідник закликав побачити у святі Успення початок великого Божого задуму для людства: «В Її тілі і душі, які були піднесені, ми бачимо нашу надію: бо ми не створені для смерті.… Христос воскрес, щоби воскресити всіх, а Богородиця — перша у цій славі», — підкреслив проповідник.
Приклад Богородиці, зазначив владика, вчить нас надіятись не часи благополуччя, але й у випробуваннях. «Діва Марія навчилася надіятись не тоді, коли все було добре, а тоді, коли було важко. І саме така надія — вистраждана, глибоко вкорінена в Божому Слові — стала дверима до Її прослави», — зауважив єпископ.
Завершуючи проповідь, владика Ярослав закликав молитися, щоб Пресвята Богородиця «наша Мати, допомагала нам, заступалася там, де наша людська сила є неспроможною.… Хай Її шлях — від Назарету до Успення — стане і для нас дорогою світла і довіри до Бога. Бо там, де Вона вже є, — ми покликані бути, і якщо будемо з Нею — не втратимо надії». Він побажав, щоб божественна благодать наповнила кожного відчуттям близькості Христа: «Нехай Пресвята Богородиця донесе молитви всіх нас до Свого Сина та відкриє для нас Його вічне, милосердне, добре, визволяюче обличчя!», — сказав у підсумку владика Ярослав.
Після завершення богослужіння архиєрей привітав вірних з величним святом, подякував за участь у ювілейному паломництві до Самбірської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці, а душпастирям — за їхню ревну працю та співслужіння.
Довідка
Самбірська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці зображена за типом Одигітрії (також «Мати Руського краю») та виконана олійними фарбами на кипарисовій дошці товщиною до 1,5 см. На верхній частині — напис латинськими літерами Mater Deo («Мати Божа»). За датуванням, ікона може походити з XII—XIII ст., хоча традиційно її пов’язують із початком XVII ст., коли її до Самбора привезли грецькі купці.
15 вересня 1727 року ікона «заплакала»: свідки бачили сльози на її обличчі. Утворена церковна комісія визнала явище чудесним, і ікона отримала статус чудотворної.
У 1737 році завдяки фундатору Іллі (Еліашу) Комарницькому була збудована мурована церква Різдва Пресвятої Богородиці у м. Самборі, де встановили ікону — вона прикрашена срібно-золотим одягом. Відтоді численні паломники приїжджають до Самбора — особливо на Успіння та Різдво Богородиці — просити про допомогу та зцілення.
У 1928 році, через двісті років після визнання її чудотворною, папа Пій XI підписав декрет про її коронування. Акт коронації здійснив владика Йосафат Коциловський саме на свято Успіння Богородиці (28 серпня).
Ікону не завжди залишали в храмі — під час Першої та Другої світових воєн її декілька разів переправляли, ховали та переміщували: до Відня, Перемишля, але у 1941 році вона повернулася до Самбора.
У 1996 році ікону відреставрували у Львівському музеї історії релігії і підтвердили її автентичність — таким чином було встановлено, що перед нами справжній оригінал. Вже у лютому 1997 року вона знову прикрасила головний престіл церкви Різдва Пресвятої Богородиці, ставши доступною для почитання вірних.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
