СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«У присутності Христа стишуються та завмирають давні чвари», — владика Володимир Ющак
Владика Володимир Ющак, єпарх Вроцлавсько-Кошалінський, поділився своїми думками про єдність на прикладі Ісуса Христа під час проповіді у Неділю самарянки, 30 травня 2021 року. «Коли будемо пробувати дивитись взаємно на себе тільки в контексті історії, історичних подій, відмінностей мови, місця нашого походження або взаємних кривд і несправедливостей, ніколи не зможемо дійти до справжнього поєднання. Наші відносини будуть подібні до юдейсько-самарянських. Тим, хто вміє пройти понад болючими досвідами, є тільки Христос. Він дивиться тільки на людину та хоче для неї добра».
Рік тому, у Неділю самарянки, я говорив в часі проповіді в нашому Вроцлавському соборі, як історичні обставини повпливали на те, що народ юдейський та самаряни стали для себе чужими. Обидва ці народи мали первісно спільне коріння, однак з причини виселення одних та залишення на місці інших, їхні дороги розійшлись. У VIII столітті перед Христом асирійці виселили більшість юдеїв з їхніх земель, залишили тільки частину ізраїльтян з покоління Єфраїма та Манасії, які перемішались з поганськими народами, спровадженими туди асирійцями. Внаслідок цього ізраїльтяни, які не були виселені, прийняли поганські звичаї та вірування. Побудували також власну, окрему від Єрусалимської, святиню на горі Геразім. Установили власного архисвященника та почали власний культ. Коли остаточно жиди повернулися з неволі і почали відбудовувати Єрусалимську святиню, не хотіли до цього діла залучати самарян. Обидва народи почали відноситись до себе щораз більш ворожо. Хоча від цього часу минуло вже понад дві з половиною тисячів років, у взаємних відносинах цих двох народів майже нічого не змінилося по сьогоднішній день.
Зустріч, яка змінює все місто
Христос, якого бачимо сьогодні біля криниці Якова, на самарянській землі, веде розмову з однією із місцевих жінок, яка прийшла набрати води. Вже це є чимось незвичайним, бо праведний єврей ніколи не входив би у стосунки з самарянами, тим більше, не починав би розмови з жінкою-самарянкою. Мало того, власне цій самарянській жінці Христос виявляє, що Він є Спасителем, тобто Христом, який згідно з Божою обітницею прийшов у світ, щоб спасти людство. Те, що почула від дивного Подорожнього жінка, тим відтак ділиться з іншими мешканями самарянського міста Сихар. Вони прийшли відразу, щоб побачити та почути цього дивного Незнайомого. Все закінчується тим, що самаряни запрошують Христа разом з апостолами до свого міста, гостять їх у себе, слухають Христового навчання та остаточно приймають Його як справжнього Спасителя, який прийшов спасти світ. На відміну від дотеперішньої юдейсько-самарянської традиції, зустріч не закінчується гострою полемікою, сваркою чи навіть конфліктом з можливим кровопролиттям, що часто траплялось у взаємних відносинах євреїв та самарян.
Спаситель для усіх народів
Христос показує не тільки самарянам, але також своїм апостолам і нам, що Спаситель приходить на світ, щоб спасти всіх, незалежно від кольору шкіри, від національної чи релігійної приналежності. Самаряни також можуть тішитись з того, що Спаситель приходить на світ для їхнього спасіння. Для Христа кожна людина є важливою. Береться до уваги те, чи людина приймає Ісуса як Спасителя, чи не приймає. Не менш важливим є також те, хто якою є людиною. В Христовій притчі про милосердного самарянина (Лк. 10, 25–41) власне самарянин, а не юдейський священник та левіт, показався справді людиною. Саме він відразу на місці зайнявся ранами побитого чоловіка, обмив їх, завіз його до заїзду та дав гроші власникові, щоб цей пильнував цього чоловіка, коли він сам змушений іти далі в дорогу. Священник та левіт не допомогли потребуючому чоловікові. Обминули його та пішли далі своєю дорогою.
Христос знає, що ми є різними. Сприймає це та не робить різниці між людьми, які належать до різних народів та релігійних спільнот. Всім проповідує Добру Новину про спасіння. За всіх готовий віддати своє життя. В Його присутності стишуються та завмирають давні чвари, бо Він не відноситься до історії, не пробує переконати своїх співрозмовників, що тільки і виключно євреї мають рацію. Не пробує Він також принизити своїх співрозмовників, тільки голосить їм правду про відкуплення всіх від гріхів. Жінці-самарянці та іншим мешканцям міста Сихар представляється не як Месія, тобто посланець з небес, який мав сповнити також політичну роль в ізраїльському народі, який, за перекоканням євреїв, мав визволити їхній народ з римської неволі. Він предсталяє себе як Спаситель, Христос, завданням якого є звільнити всіх людей з неволі гріха і смерті.
Вчитися жити мирно і спокійно
Хоч і живемо у цілковито відмінних часах, хоча і від Христової зустрічі з жінкою-самарянкою проминуло вже майже дві тисячі років, ситуація в наших часах надто не змінилася. Ми сьогодні також є різними. З одного боку, як чуємо, світ щораз більше стає одним великим селом, але люди не вміють мирно, спокійно, без воєн і конфліктів жити в цьому селі. Увесь час чуємо про конфлікти та війни, про жертви, про вбитих, помордованих. Сім років ведеться вже війна на Сході України. А вистачило б прочитати зі зрозумінням та духовною рефлексією сьогоднішній євангельський текст, щоб зрозуміти, як потрібно відноситись до іншої людини, як не розпочинати і не продовжувати конфліктів. Для цього, однак, потрібно доброї волі та бажання вслухатись у голос та в думки іншої людини.
Різноманітний народ вірних єпархії
Дорогі у Христі Сестри і Брати!
Тиждень тому, у понеділок, 24 травня, проминуло 25 років від утворення Вроцлавсько-Ґданської єпархії, яка в листопаді минулого року була переіменована на Вроцлавсько-Кошалінську. Одним словом, у минулий понеділок проминуло 25 років від утворення нашої єпархії, яка є спільною для всіх нас. Офіційні святкування будуть відбуватися в нашому Вроцлавському соборі у найближчу неділю, 6 червня, в часі Божественної Літургії о годині десятій. На ці торжества вже сьогодні всіх дуже сердечно запрошую.
Беручи до уваги сьогоднішній євангельський переказ, можемо сказати, що також наша єпархіяльна спільнота є різноманітною. Сьогодні творять її різні люди. Початок дали їй переселенці акції «Вісла», вигнані у 1947 році з рідних земель, тобто з південно-східних земель сучасної Польщі. Південну частину нашої сьогоднішньої єпархії творили передовсім виселенці з Лемківщини. Північні деканати нашої єпархії — це виселенці з Перемищини, Надсяння, Ярославщини, Любачівщини, Грубешівщини. Всі, яких не вивезено у роках 1944–46 роках в Радянську Україну, знайшлись на Заході і Півночі післявоєнної Польщі, привезені тут товарними, худоб’ячими вагонами. Цей змішаний народ, вивезений з різних регіонів, який говорив різними місцевими говірками, став основою нашої Церкви та нашого народу на виселенні.
Нова еміграція українців
Недавно, бо з початком цього століття, а в більшій мірі щойно після 2013 р., тобто після Революції Гідності, почали приїздити до Польщі за роботою, наукою чи просто в пошуках кращого життя, численні громадяни України. Сьогодні їх кількість, головно у більших містах, перевищує число місцевого нашого населення. Прикладом такої ситуації є між іншим Вроцлав. Сьогодні, на цій Божественній Літургії є без сумніву більше новоприбулих громадян України, як місцевих, виселенців та нащадків виселенців акції «Вісла». Новоприбулі є також різними. Одні приїхали зі Заходу України, інші прибули тут зі Сходу. Одні говорять українською, інші — російською. Одні ходять до Греко-Католицької, інші — до Православної Церкви. Ще інші — не ходять до жодної.
Останніми роками спостерігаємо, що наша Церква є ще більш різноманітною. Мішані подружжя, тобто польсько-українські, греко-католицько — римо-католицькі, яких є значна кількість останніми роками, спричинюють те, що в наших церквах маємо також не мале число вірних польської національності. Деякі приходять молитись разом з нами з симпатії, або тому, що подобається їм східна традиція нашої Церкви з цілим її духовним багатством. Інші офіційно приймають греко-католицький обряд. Маємо сьогодні також молоде покоління нащадків акції «Вісла», яке, у великій мірі, також в особистому житті, послуговується тільки польською мовою.
Всіх нас єднає Христос
Так практично виглядає наша щоденність. Одним це напевно подобається, іншим — може, дещо менше. Однак сьогодні наша єпархія, якій минає 25 років існування, об’єднує нас усіх в одну церковну спільноту. Немає великого значення, чи хтось є у цій спільноті від самого початку, тобто від 1996 року, чи ще скоріше, бо від 1947 року, чи хтось приєднався до неї останніми роками. Не має значення чи хтось має своє коріння в акції «Вісла», чи приїхав сюди зі Сходу України. Всіх нас єднає Христос, який приходить, щоб нам сказати, що для всіх нас Він є Спасителем, який прийшов, щоб спасти кожного/кожну з нас. Він стає понад наші людські поділи і хоче, щоб також ми вчились від Нього такої постави.
Після розмови з Христом самарянка пішла до мешканців містечка Сихар, щоб поділитись з ними тим, що сама досвідчила. Заохочені її словом мешканці містечка прийшли швидко, щоб перевірити, чи є правдою те, що почули від неї. Опісля, коли всі почали слухати Христових наук, тоді вже самі, з повною свідомістю і переконанням прийняли Христове навчання: «Жінці ж вони сказали: «Віруємо не з-за самого твого оповідання — самі бо чули й знаємо, що направду він — світу Спаситель»(Йо.4, 42). Жінка-самарянка допомогла їм тільки віднайти дорогу до Христа. Також ми всі, які молимось в цьому храмі, повинні бути для інших, які ще не знайшли сюди дороги, поміччю та підтримкою. Ми не повинні дивитись на себе тільки через призму національної чи релігійної приналежності, мови або інших різниць, які відрізняють нас від інших.
Коли будемо пробувати дивитись взаємно на себе тільки в контексті історії, історичних подій, відмінностей мови, місця нашого походження або взаємних кривд і несправедливостей, ніколи не зможемо дійти до справжнього поєднання. Наші відносини будуть подібні до юдейсько-самарянських. Тим, хто вміє пройти понад болючими досвідами, є тільки Христос. Він дивиться тільки на людину та хоче для неї добра.
Молитовний ювілей
Наше передювілейне завдання повинно полягати на тому, щоб дати собі відповідь на кілька запитань:
- чи вміємо прощати нашим ближнім, чи вміємо у взаємних відносинах, піднестись понад те, що нас ділить?
- чи вміємо ділитись тим, що отримали і почули від іншими, з нашими братами і сестрами?
- чи вміємо зацікавити ішних правдою про Христа Воскреслого і привести їх до Спасителя, як зрбила це самарянка?
Ювілей можна святкувати по-різному. Можна підготовляти богослужіння, можна робити гостини, запрошувати гостей. Ми однак повинні передовсім молитовно дякувати Богові за чверть століття нашої єпарїі. Докладім також трудів та зусиль, щоб привести до Христа інших людей, які не дійшли ще до Спасителя та до нашого храму. Тоді зможемо сказати, що ми справді зустріли Христа та прийняли Його навчання щодо ставлення до інших осіб.
Тоді, без сумніву, і світ довкола нас стане привітнішим, спокійнішим, мирним, без конфліктів і воєн та радіснішим, чого всім нам бажаю.
† Володимир Ющак,
єпарх Вроцлавсько-Кошалінський
