СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«У Німеччині та країнах Скандинавії інтерес до УГКЦ є, і він не вщухає», — канцлер апостольського екзархату о. Андрій Дмитрик
Як живе УГКЦ у діаспорі чи, як кажуть, на поселеннях, — в іншому культурному середовищі? Нагодою поговорити про німецьку і скандинавську українську діаспору стала інтронізація владики Богдана Дзюраха як Апостольського екзарха в цих країнах, яка відбудеться 18 квітня. Про це в «Добрій розмові» з Тарасом Бабенчуком розповів канцлер апостольського екзархату УГКЦ у Німеччині та країнах Скандинавії о. Андрій Дмитрик.
Інтронізація нового Апостольського екзарха владики Богдана Дзюраха відбудеться у неділю, 18 квітня 2021 року. З 2001 року цей екзархат очолював владика Петро Крик, який відходить на емеритуру.
Як сприйняли новину про призначення владики Богдана Дзюраха в Німеччині?
«Можу сказати, що кандидатур було багато, як і чуток, хто саме може стати новим екзархом. І можу сказати, що майже ніхто не вгадав, — сміється о. Андрій. — Ми були приємно здивовані, що це саме владика Богдан, тому що ми його знаємо як секретаря Синоду Єпископів, він часто бував у Німеччині, його тут добре знають».
Інтронізація, у зв’язку з посиленими карантинних заходів, відбуватиметься з мінімальною присутністю духовенства і вірних — будуть лише представники Церкви і держави. Звершить її Глава УГКЦ Блаженніший Святослав, який вже прибув до Мюнхена.
УГКЦ у Німеччині: історичне підґрунтя
Німеччина — країна української діаспори віддавна: перша хвиля еміграції — це 20-ті роки XX століття. Тоді, у 1927 році, митрополит Андрей Шептицький призначив душпастирем для українців греко-католиків з осідком у Берліні о. Петра Вергуна. У 1940 році він став Апостольським візитатором для українців у Німеччині. Залишався у східній частині Берліна. У 1945 році був заарештований співробітниками НКВС, вивезений до Києва, засуджений на довічне заслання до Сибіру, де помер. Блаженний і священномученик УГКЦ.
Друга хвиля емігрантів з України — емігранти після Другої світової війни, так звані DP — переміщені особи з трудових і концентраційних таборів на території Німеччини. Багато хто повертався на Батьківщину, яка вже була під новою радянською окупацією. Там їх чекали депортації і табори. Але багато українців боялися цього повернення чи й репатріації — примусового повернення в СРСР, тому оселялися переважно у припортових районах Гамбурга, у надії виїхати за океан — в Америку чи Австралію. Тож у Гамбургу з тих часів — одна із найстаріших громад українських греко-католиків і храм Всіх святих, будівництво якого ініціював патріарх Йосиф Сліпий 1969 року. Освячення храму відбулося у 1980-му.
«УГКЦ має кілька власних храмів, які походять від початків душпастирства у Німеччині — храм в Новому Ульмі, Мюнхені, Бамберзі, Гамбургу, — розповідає о. Дмитрик. — Скрізь є громади, більші і менші, але майже немає громад, які б завмерли — навіть якщо громада маленька, вона все одно активна».
У 1959 році декретом папи Івана ХХІІІ був створений апостольський екзархат УГКЦ у Німеччині та країнах Скандинавії з катедральним собором у Мюнхені — собором Покрову Пресвятої Богородиці і святого Андрія Первозванного. Впродовж понад 40 років Апостольським екзархом у Німеччині був владика Платон Корнелюк, а з 2001 року — владика Петро Крик.
«Більшість людей після Другої світової війни мусили покинути Німеччину, тому що був ризик примусового повернення до СРСР, були DP, особами без громадянства. Ті ж, хто залишилися, змогли збудувати потужні громади, але це покоління відходить. Ще 10 років тому в Німеччині більшість українців була саме з того покоління, але зараз ситуація повністю змінилася: у більшості — емігранти 90-х, які мають інше бачення і сприйняття багатьох речей», — розповідає о. Андрій Дмитрик.
Про апостольський екзархат у Німеччині і країнах Скандинавії сьогодні
Отець Андрій каже, що в Німеччині — 75–77 тисяч українців греко-католиків. Хоча українців-емігрантів, за останніми даними, набагато більше (понад 240 тисяч). Нова хвиля міграції, котра почалася у 90-х і триває до сьогодні — це переважно молодь, яка народилася в Україні і виїхала на навчання та працю, тобто люди, які мають інше світобачення, ніж емігранти попередніх хвиль. І саме вони зараз є основою і української еміграції, і громади УГКЦ.
«Цікаво, що за останні сім років, після початку російсько-української війни на Сході й окупації Криму, до нас все частіше приходять люди з Криму, Сходу та Центру України, — відзначає о. Андрій. — Бо раніше можна було сказати, що УГКЦ у Німеччині — це тутешня Галичина, а тепер — ні. І це — велика і хороша новина для нас».
Наразі в Німеччині — 55 громад УГКЦ різного рівня. Священників, разом зі Скандинавією, — 26. Більшість обслуговує по 2–3 громади.
У країнах Скандинавії за останні 5–7 років спостерігається значне зростання еміграції українців — це здебільша молодь, яка виїжджає на навчання і працю. У деяких країнах Скандинавії досить віддавна є постійні священники УГКЦ: по одному — в Норвегії і Данії, двоє — у Швеції. Але в деяких ще немає. Так, у Фінляндію, за скеруванням Пасторально-міграційного відділу УГКЦ, приїжджає отець з Естонії. В Ісландії, яка доєдналася до екзархату відносно недавно, у 80-х, також немає свого священника. А потреба в цьому є.
«Можливо, це буде одним із перших пріоритетів владики Богдана, щоб у Рейк’явіку був наш священник, — каже о. Андрій. — В Ісландії досить активна українська громада — це десь 200 людей, і, наскільки знаю, там є і потенціал, і можливості для утвердження УГКЦ».
УГКЦ в іншому мовному й культурному середовищі
Цікаво, що мова Літургії у храмах УГКЦ в Німеччині — переважно українська, на відміну від інших країн діаспори, де богослужіння 50/50 відбуваються мовами країн перебування.
«Головна причина: люди, які приходять на Службу Божу, — це українці, які хочуть хоча б так, через мову Літургії, відчути себе хоч трохи вдома, поряд із батьками, друзями, Батьківщиною, — каже о. Андрій. — Але я знаю парафії, де є люди, які, не будучи українцями, вільно говорять українською і хочуть чути службу саме українською: їм подобається і близька наша Літургія, наш обряд… Подібна ситуація і в країнах Скандинавії: у кожній парафії чи громаді є люди, яких справді й щиро цікавить наш обряд, мова, культура… Тобто інтерес до УГКЦ є і він не вщухає».
Розмова з владикою Богданом Дзюрахом напередодні від’їзду до Німеччини:
За матеріалами Оксани Козак для Департаменту інформації УГКЦПресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
