СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиУ монастирі на Львівщині ченці виготовляють натуральні смаколики: процес супроводжується молитвою
У Крехівському монастирі, в одному з найбільш мальовничих місць Львівщини, виготовляють шоколад, масло в сир за авторськими рецептами. Смаколики створюють самі ченці. В процесі приготування використовують лише натуральні складники.
Сироварінням і маслом уже третій рік у Крехівському монастирі займається брат Ілля. За основу взяв рецепти своїх прадідів. Варить сир у 40-літрових баняках, іноді по два-три підходи на день. Каже, що секрет доброго сиру — терпіння. Варити його потрібно довго, на невеликому вогні, щоб не перегріти, бо тоді сир буде твердим. Увесь сир власноруч проціджує, скручує у спеціальні торбинки та ставить вистоюватися.
«Ми прокидаємося о шостій ранку. Одразу після сніданку йду на кухню — і до роботи. Починаю з молока. Щоб не стояло на бетоні, переливаю у відра для закисання. А вже, коли закисло, варю сир. Вся наша продукція — екологічно чиста, без жодних добавок. Усе натуральне», — говорить брат Ілля.
В асортименті смаколиків, які виготовляють у монастирі, є також шоколад ручної роботи. Майстром у його приготуванні є брат Ігор. Зізнається, що рецептуру кожного ексклюзивного смаку розробляли тривалий час — методом спроб і помилок. «Найгірше дати завелику температуру — тут уже нічого не вдієш, треба все починати з початку», — пояснює він.
З часом брат Ігор знайшов ідеальний рецепт. За ним тепер у Крехівському монастирі готують шоколад «Вівіана», що означає «повнота життя». Процес виготовлення шоколаду супроводжують молитвою. «В Європі багато римо-католицьких монастирів займаються виготовленням шоколаду. От ми й подумали: а чому би і нам не спробувати. Починали з чорного. А зараз уже маємо рожевий, карамельний і білий. Хочемо, щоб шоколад був натуральним, тішив людей. Усе робимо вручну. Варимо, розливаємо по формах, упаковуємо», — брат Ігор демонструє величезний набір різних виробів — від шоколадних плиток до цукерок.
Утім треба пам’ятати, що Крехівський монастир — це місце, куди передусім варто їхати не по смачні продукти. Щороку сюди прибувають прочани, щоб повернути собі внутрішню гармонію та побути наодинці з Богом. Люди мають можливість навіть пожити при монастирі. Для цього на території є спеціальний гостьовий будиночок. «До нас іноді звертаються з проханням пожити. Адже тут можна віднайти мир, спокій і духовне зцілення», — стверджує о. Володимир, настоятель Крехівського монастиря. Свій монаший шлях він розпочинав саме з Крехова. Повернувся після науки вже через 17 літ як настоятель.
Особливим місцем на території монастиря є його сад. За словами о. Володимира, сюди потрапити може далеко не кожен. Саме в саду ченці моляться і проводять свій вільний від роботи час. Гордість монастирського саду — липова алея, яку ще близько 100 років тому висадив митрополит Андрей Шептицький. Настоятель називає її «колискою Василіянського чину, де виховують майбутні покликання». Визначаються, чи готові все життя пов’язати з Богом.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
