«У молитві фарисея забракло правди і смирення…» — владика Богдан Дзюрах

13 лютого 2022

13 лютого 2022 року, у Неділю про митаря і фарисея, апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії владика Богдан Дзюрах каже, що в основі справжньої молитви повинні бути правда і смирення. Йдеться про правду щодо самого себе і Бога і смирення визнати це.

«У молитві фарисея забракло правди і смирення…» — владика Богдан Дзюрах

«Два чоловіки зайшли в храм помолитись: один був фарисей, а другий — митар. Фарисей, ставши, молився так у собі: Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди — грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар… А митар, ставши здалека, не смів і очей звести до неба, тільки бив себе в груди, кажучи: Боже, змилуйся надо мною грішним! Кажу вам: Цей повернувся виправданий до свого дому, а не той; бо кожний, хто виноситься, буде принижений, а хто принижується, — вивищений» (Лк. 18, 10–11.13–14).

Два чоловіки прийшли тією самою дорогою, до того самого храму, з тією самою метою: помолитися. Кожен починав свою молитву словом «Боже»… Однак плід їхньої молитви виявився різним: один повернувся додому «виправданий», а інший — ні… Чому так сталося? Тому що у молитві фарисея забракло правди і смирення. Натомість митар виявив одне і друге.

Пригадую собі співбрата-єпископа (не з нашої Церкви), який одного разу сказав: «Я маю усі чесноти; усі, але моєю найбільшою чеснотою є… покора». Очевидно, це був тільки жарт, самоіронія. Втім, фарисей із нинішньої притчі не жартував, він виставляв на показ свої, як він вважав, заслуги і чесноти, але насправді не добачав двох суттєвих справ. Насамперед, власних гріхів, які навіть у такому святому моменті як молитва виявлялися настільки очевидно: хвалькуватість, гординя супроти Бога, осуд і зверхнє немилосердне ставлення до ближнього. Він теж не бачив Божої милосердної любові, яка готова пробачити йому гріхи. Він думав задобрити Бога власними заслугами, забуваючи при цьому, що його добрі діла і спроможність до них були даром Божим. За них потрібно було славити і хвалити Бога, а не вихваляти себе самого, привласнюючи собі Божу славу, яка людині не належиться. «Що маєш, чого б ти не одержав? Коли ж одержав, то чому вихваляєшся, неначе б не одержав?» (1 Кор. 4, 7), — ставить риторичне запитання св. Павло такого роду людям.

Митар, натомість, дає нам приклад автентичної молитви, яку він здійснює в дусі смирення і довіри. Він не обманює себе самого щодо власного внутрішнього стану. Він усвідомлює, що є далеко не святим, бачить себе великим грішником. І це вже перша ласка, яку він удостоївся від Бога: бачити власний гріх. Але він також бачить, — навіть не піднімаючи своїх очей до неба, — Божу доброту і Боже милосердя, які кличуть до покаяння і готові очистити людину від найважчих провин, гріхів і злочинів. І це також великий дар: не сумніватися ніколи в Божій доброті і милосерді.

То ж остерігаймося того, щоб надто швидко і легковажно «тикати пальцем» у бік свого ближнього. Радше смиренно вдармося у власні груди, прохаючи про милосердя і прощення наших власних гріхів, провин і злодіянь. Господь таку молитву завжди вислуховує, бо вона довершується в правді — про себе і про Бога; про себе — як про слабку і немічну людину, і про Бога — як милосердного Отця.

Вже скоро будемо молитися у Великому пості молитву св. Єфрема Сирина, але цю молитву слід творити часто і впродовж усього року. Адже це — молитва, яка провадить до виправдання, до спасіння: «Так, Господи Царю, дай мені бачити гріхи мої і не осуджувати брата мого, бо Ти — благословенний на віки. Амінь».

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії