СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиУ Коломиї вперше провели семінар-зустріч із родинами загиблих українських воїнів
Коли Україну сколихнула звістка про наступ окупанта, тисячі небайдужих хлопців та чоловіків, взявши в руки зброю, рушили боронити свою землю на східних рубежах. Чимало таких були вихідцями з Коломийщини. Однак не всім захисникам вдалося повернутися додому живими і це горе об’єднало їхні родини, навчивши підтримувати одне одного.
Вперше духовенством Коломийської єпархії спільно Департаментом військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ було організовано семінар-зустріч з ріднею загиблих. Присутні помолились панахиду за упокій душі Героїв у катедральному соборі Преображення Христового м. Коломиї. Богослужіння очолив владика Василій Івасюк спільно з капеланом єпархії о. Сергієм Дмитруком та адміністратором Собору о. Володимиром Білослудцевим.
Опісля владика Василій звернувся до всіх, хто переживає втрату близької людини на війні. Висловллючи співчуття, єпископ одразу наголосив, що добре розуміє, що жодна людина, навіть духовна особа, до кінця не усвідомлює той біль, який їм довелось вічути.
«Будь-які слова розради є безсилими… Ці втрати ніколи не загоять рани українського народу і хоч якими б вони гіркими не були, ми не маємо права їх забувати. Щоб гідно пошанувати подвиг наших хлопців, ми повінні понад усе цінувати те, заради чого вони віддали своє життя», — сказав кир Василій.
У свою чергу заступник міського голови Володимир Бойцан, підтримуючи слова владики, додав, що влада не може понести болючий тягар, який випав на плечі родинам загиблих, але вона може допомогти його облегшити. Тому, у міру своїх можливостей, посадовець пообіцяв родинам підтримку.
Далі власним досвідом з присутніми поділилась Наталія Дубчак, яка приїхала на зустріч із Києва. П’ять років тому вона втратила сина і вкотре, при розмові про війну, не може стримати сліз. Жінка майор у запасі, віддала армії понад двадцять років свого життя. Звільнившись, почала працювати у Департаменті військового капеланства УГКЦ, допомагаючи об’єднати такі ж знедолені душі.
«Після смерті сина я зіштовхнулася з тим, що практично всі мої друзі відсторонилися. Я не хочу казати, що їм байдуже, вони просто бояться спілкуватися, бо не знають як. Тому завжди при кожній нагоді, де я спілкуюся з різними аудиторіями, кажу, що нас не треба боятися, ми якими були, такими й залишились, хіба, що повністю переоцінили своє життя, цінності й бажання… Зараз щовечора, коли я лягаю спати, дякую Богу за день, стаю вранці — дякую, що розбудив, що маю можливість жити. За все дякую, хоча впевнена, що багато хто з нас думав про те, що сенсу життя немає і ми готові піти до наших близьких», — каже Наталія Дубчак.
Тепер цей сенс життя жінка вбачає в тому, щоб нести світлу пам’ять про сина Олександра, який пішов на війну добровольцем. Вона переконана: завжди після ночі приходить день, варто лише шукати той промінь світла. Розповідаючи про свою діяльність у Департаменті військового капеланства Наталія Дубчак наголосила на важливості об’єднуватися родинам загиблих. На її переконання тільки в єдності та взаємній підтримці можна рухатись вперед.
У формі презентації волонтерка показала як Церква опікується такими людьми. «Найперше ми старамося знаходити кошти для реабілітації. Часто подорожуємо, їздимо в паломництва по святих місцях, разом молимося і відпочиваємо. Такі зустрічі і спілкування в колі однодумців допомагають триматися. Ви можете подумати, що це кияни, їм легше, але насправді тут ви також маєте можливість об’єднатися. Ми будемо вас підтримувати і навіть чекаємо в гостях у столиці, витрати поїздки готові взяти на себе».
Ще одну історію про порятунок в безвиході присутнім розповіла переселенка з Луганської області Інна Бобер, яку війна зробила вдовою. Чоловіка, що був полковником зовнішньої розвідки, вона втратила фактично на власному обійсті. Від кульового пострілу він помер у дружини на руках. Зараз п. Інна мешкає в Ірпіні, зізнається, змиритися з втратою було важко, тоді рятівним кругом стала порада сторонньої жінки піти до храму. Якраз в цьому місці вона знайшла таких же людей зі спільним горем.
«Греко-католицька церква зігріла наші серця. Там, серед інших сімей, я почуваю себе світло. Співчуваю вам і бажаю так само триматись разом, бо крім таких як ми, нас мало хто може зрозуміти», — наголошує Інна Бобер.
Після зустрічі гості із Києва залишили на згадку владиці Василію та капеланам календарі зі світлинами матерів Героїв України, Єпископ у свою чергу подарував жінками ікону Коломийської Пресвятої Богородиці «Це Мати Твоя».
Наостанок з подякую до родин загиблих звернувся капелан єпархії о. Сергій Дмитрук. Священник висловив сподівання, що за прикладом сімей з Києва коломияни також об’єднаються в спільноту. Дякуючи батькам, особливо жінками, спочилих віськовослужбовців о. Сергій визнав: «Всі матері народжують дітей, але не всі виховують героїв».
Обнявши одне одного, присутні в храмі не стримували сліз, а згодом продовжили спілкування за спільним обідом.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
