«Це — містерія зла, яке опановує людство», — владика Гліб Лончина про Голодомор

18 листопада 2021

14 листопада 2021 року у Парижі за участі преосвященного владики Гліба Лончини, апостольського адміністратора Паризької єпархії Святого Володимира Великого, відбулися заходи присвячені 89-тій річниці Голодомору 1932–1933 років.

«Це — містерія зла, яке опановує людство», — владика Гліб Лончина про Голодомор

І знову листопадові дні, і знову небо похмуре, листя упадають, дерева лисіють — природа навіває смуток на душу. Зелень, тепло минуло, наближаємось до зими.

Чомусь саме цей місяць вибрано, щоб ушанувати жертв Голодомору 1932–33 років. Увійдімо в серце батька-матері, які не мають чим дітей нагодувати, а ще гірше — бояться їх самих пускати, бо багато пропало у безвість. Були й випадки канібалізму… Увійдімо в розум дитини, яка не може збагнути, чому мама-тато не дають їй їсти. Увійдімо в голову бригад, які нишпорили по всіх закутках домів, щоб забрати останнє їстивне.

Даймо зараз голос тим, які це пережили.

«В роки голодомору була велика крадіжка, — розповідає Хтодора Олексіївна, ходили попід хатами так звані „активісти“ і відбирали хліб, зерно, що люди ховали, і гроші. Зерно ховали в казани, а казани потім ставили в піч, але „активісти“ і те знаходили та відбирали. Багато людей закопували зерно під землю, проте навіть ті схованки розкривалися, адже ті самі, так звані „активісти“, ходили з ковіньками і штрикали ними в землю, шукаючи і відбираючи всі збереження і запаси у людей».

Катерина Дубчак розказала, що вони їли, коли більшовики забрали все їстівне.

«Ой… було-було… забирали кожну крупинку, а якщо знаходили те, що люди ховали, то потім комуністи наших людей били. Так вони забирали та їли все це, а люди з голодовки вмирали. А ми ходили збирали гнилу бараболю. Вона розсипалася в руках на крохмаль. Рвали яблучка маленькі, з липи млинці пекли. З села ніхто не тікав, бо грошей ні в кого не було. Вмирали з голоду й все».

Людей ховали у братніх могилах, без трун, лише покидали і засипали. Були випадки, коли людина ще не вмерла, а вже її поховали — щоб не повертатись знову до домівки.

Питаємо себе, як то могло було бути?

Це — містерія зла, яке опановує людство. Ми іноді безсилі, щоб опертися злу. Але тому такі дні, як сьогодні, є важливими, щоб зберігати ці події в пам’яті, про них не забувати, робити висновки для себе.

Найважливіший висновок — Бог не є десь далеко, йому не є байдуже, він найближче до тих, що терплять. І тому наші поминання мають сенс, бо вчать нас, що зло ніколи не може мати останнього слова. Зло колись буде переможене, у тому числі і гріх, і смерть.

Тому поручаймо душі наших померлих сестер і братів милосердному Богові. Це їхня нагорода за муки і страждання, це потіха, що їхня жертва не пішла надаремно.

Хай це поминання зміцнить також і нашу надію, що й у нашому житті варто боронити правду, бо вкінці вона переможе.

† Гліб Лончина,
апостольський адміністратор Паризької єпархії Святого Володимира Великого