«Це є найбільшим злочином проти людської особи — викинути її з рідного дому!» — митрополит Євген Попович у 75-у річницю депортації українців з Лемківщини

8 вересня 2019

Сьогодні 75-ті роковини початку депортації українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944–1951 роках. Владики Української Греко-Католицької Церкви, відвідуючи своїх вірних в Італії, у різних містечках та церквах помолилися за упокій всіх тих, хто постраждав від депортацій в період правління безбожницького режиму.

«Це є найбільшим злочином проти людської особи — викинути її з рідного дому!» — митрополит Євген Попович у 75-у річницю депортації українців з Лемківщини

У своєму листі-співчутті, надісланому напередодні цих подій на ім’я голови Світової федерації українських лемківських об’єднань Ярослави Галик Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав подякував організаторам за цю ініціативу вшанування пам’яті усіх жертв безбожного режимі, що відбулося у столиці держави. «Складаю щиру подяку організаторам і всім, хто на найвищому державному рівні доклався до проведення таких важливих сьогодні подій. Дякую і сотням учасників, які, долаючи тисячі кілометрів, візьмуть участь у цих заходах і засвідчать на всю Україну і весь світ, що ми, як нація нескорених і свободолюбних, хочемо, щоб було виявлене зло, котре багато десятиліть маскувалося під личиною добра. Прагнемо, щоб був почутий біль сотні тисяч невинно постраждалих, який став „голосом крові, що кличе про помсту до неба“, через поминальні відправи, наукові круглі столи, урочисті академії», — зазначив Предстоятель УГКЦ.

Також Блаженніший Святослав згадав про інші злочини проти українського народу, здійснені впродовж усього XX століття: «Події, які згадуватимете, подібні до чорної нитки, що нею вишитий рушник страждань нашої неньки України. На жаль, ці страждання через воєнні дії на Сході України тривають і сьогодні. Однією із причин, чому ця біда не залишилася в минулому, є те, що вчасно на державному рівні і на рівні людського серця не було сказано всієї правди про такі трагедії, як Голодомор 1932–1933 років, сталінські чистки, переслідування Христової Церкви і подія, що сьогодні вас тут зібрала. Тому прохаю вас докласти максимум зусиль, щоб через ці пам’ятні заходи наш народ отримав надійне „щеплення“ від повторення таких страшних речей у майбутньому».

Окрім цього, духовний лідер греко-католиків підкреслив, що пам’ять про страшні злочини минулого повинна бути оздоровлена через примирення та молитву. «Старе минуло, настало нове. Усе ж від Бога, який примирив нас із собою через Христа і дав нам службу примирення», — це повчання святого апостола Павла. Бажаю звернути його до вас — нащадків славних предків, які тепер чекають на вашу молитовну пам’ять — і поставити перед вами завдання: примирити минуле і сьогодення. Це важке завдання, непосильне для людини, яка намагатиметься виконати його самотужки, без Божої допомоги. Тож нехай у ці пам’ятні дні буде більше молитви, прощення та свідчення правди! Бо саме правда робить нас вільними від будь-якого зла і гріха, допомагає усвідомити вам ціну свободи і незалежності, та відчути усю гіркоту її втрати […]. Саме тут, у Вічному місті, молитимуся за всіх, хто постраждав від депортацій у часі правління безбожного режиму. Вірю, що Господь, який завжди стоїть на боці праведників, обдарує всіх нас своєю благодаттю», — завершив свій лист-співчуття Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав.

Відтак в Українській папській колегії святого Йосафата в місті Римі (Італія) та в інших містах та церквах Італії, де перебувають і служать наші українські громади владики Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви після Божественної Літургії помолилися за упокій усіх жертв депортацій та невинно постраждалих. Зокрема, в колегії спільну молитву очолив високопреосвященний владика Євген Попович, архиєпископ і митрополит Перемисько-Варшавський. Перед спільним молінням владика звернувся до всіх присутніх із такими словами: «Це є найбільшим злочином проти людської особи — викинути її з рідного дому! Тому сьогодні ми хочемо згадати усіх жертв цього насилля в Україні та Польщі. Помолимося сьогодні за тих, які постраждали від депортації чи загинули, не дочекавшись цієї хвилі свободи, якою сьогодні втішаємося, можливо, не завжди вірно, і ми, розсіяні по цілому світі». Опісля, владики помолилися Панахиду за всіх невинно убієнних.

Довідка

Ця пам’ятна дата встановлена відповідно до постанови Верховної Ради України від 18 грудня 2018 року, і відзначається кожної другої неділі вересня.

Наприкінці Другої світової війни новий польський прокомуністичний уряд, продовжуючи політику міжвоєнного уряду націонал-демократів, поставив собі за мету мати моноетнічну державу, зачищену в різний спосіб від національних меншин, зокрема українців.

Депортація українців із територій Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини, на яких вони споконвіку проживали, сталася внаслідок укладеної між УРСР і Польським комітетом національного визволення Угоди про евакуацію українського населення з території Польщі й польських громадян із території УРСР. Договір передбачав виїзд українців до УРСР і повернення до Польщі поляків і євреїв, які станом на 17 вересня 1939 року були громадянами Польської держави.

Територія, на якій відбувалась «евакуація», охоплювала землі Ряшівського, Люблінського і Краківського воєводств. Усю її поділили на 15 районів, у кожному з яких діяла окрема, так звана польсько-українська комісія. До повноважень цих комісій входило збирання заяв від місцевого населення, щодо виїзду, підготовка списків переселенців і евакуаційних карт, організація транспорту, тощо.

Однак, акція, що мала бути добровільною, не знайшла особливого відгуку серед українців. Тоді польська влада вдалася до насильницьких дій — повна ліквідація українського шкільництва, будь-яких проявів організованого українського громадського життя, дискримінація українців під час проведення аграрної реформи, непосильні обов’язкові податки, знищення Української Греко-Католицької Церкви тощо.

На першому етапі, що тривав від 15 жовтня до 31 грудня 1944 року вивезли понад 20 тис. українців, переважно мешканців Холмщини, що найбільше постраждала від антиукраїнських дій Польщі. Після Холмщини депортація продовжилась на Лемківщині, у Надсянні та Західній Бойківщині. На цьому етапі — від січня до кінця серпня 1945 року — переселили 229 685 осіб. З вересня 1945 року «евакуацію» проводили три спеціально підготовлені дивізії Війська Польського. На збори давалося лише кілька годин, при цьому люди залишали на покинутих місцях практично усе своє надбане добро — житло, майно, землю, худобу.

Кілька разів термін виселення українців продовжували — і офіційно депортація закінчилася у червні 1946 року. Хоча зачистка тривала ще до кінця липня. Загалом у 1944–1946 рр., лише за офіційними даними, на територію УРСР було депортовано 482,8 тис. осіб. Очевидно, що реальна кількість вигнаних українців була більшою.

У 1947 році тих українців, що відмовились виїжджати до СРСР, польська влада в ході Акції «Вісла» депортувала на північ і захід Польщі. Тоді впродовж кількох місяців було депортовано майже 150 тисяч українців. Ще кілька десятків тисяч українців були позбавлені батьківських домівок під час обмінів прикордонними ділянками між СРСР та Польщею у 1948 та 1951 роках.

За матеріалами мультимедійної платформи іномовлення України «Укрінформ»
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ