СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Царство Небесне — це дар Божий»: проповідь Блаженнішого Святослава у 30-у неділю після Зіслання Святого Духа
Блаженніший Святослав, Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви, у цій проповіді у 30-у неділю після Зіслання Святого Духа допомагає нам замислитися над тим, як зустріч із Богом змінює життя. Через роздуми над євангельською історією про багатого юнака проповідник показує, що справжнє багатство — це скарб вічного життя, який кожен може знайти у своєму серці. «Цей вічний скарб неба є в серці того, хто вірує. Тому відкриймо скарб, який носимо в собі!»
З цієї проповіді Блаженнішого Святослава ви дізнаєтеся:
- що відбувається під час зустрічі людини з Богом, і як це впливає на її духовне життя?
- яким постає багатий юнак у євангельській розповіді від Луки?
- чому описаний Ісусом зв’язок між виконанням заповідей і багатством кидає виклик традиційній духовності?
- що означає «скарб на небі», про який говорить Христос, і як він відрізняється від земного багатства?
- як рання Церква демонструє нову модель християнської духовності у ставленні до земного майна та страждань?
- яку роль віра у воскресіння та прийняття Божого дару вічного життя відіграє у збереженні надії та єдності українського народу?
Ісус Христос і багатий юнак, фреска, XI століття
краще і постійне»
(Євр. 10, 32–34)
Преосвященні владики!
Всечесні отці!
Дорогі брати і сестри в різних куточках України і світу, навіть на окупованих територіях, які зараз моляться з нами за допомогою живої трансляції!
Дорогі парафіяни нашого собору в Києві!
Наші діти! Наша молоде!
Христос народився!
Зустріч з Богом — шлях спасіння
Сьогодні слово Святого Євангелія запрошує нас бути свідками і учасниками зустрічі людини, яка шукає, і Бога, який відповідає на цей пошук. Під час зустрічі, навіть коли вона відбувається між людьми, настає якийсь глибокий обмін внутрішніми світами: думками, знаннями, досвідом, радістю і смутком. Але коли людина зустрічається з Богом, Він вливає в неї самого себе, свого Духа, свою любов, а забирає від неї її гріх, слабкість, неміч. Цей обмін дарами між людиною і Богом у Христі-Ісусі ми звемо спасінням, вічним життям.
Портрет шукача істини
Про таку зустріч розповідає нам нині євангелист Лука. Один чоловік прийшов до Ісуса і запитав: «Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?» (Лк. 18, 18). Пригляньмося до того чоловіка. Перша його прикмета, за описом Луки, це те, що він знатна людина. Грецьке слово «αρχων» означає «начальник». Мабуть, чоловік посідав високе становище в тогочасному суспільстві. Друга прикмета — він має багатство. Є ще одна прикмета, про яку читаємо в інших євангелистів, — чоловік молодий. Говорять про нього як про багатого юнака.
Оскільки чоловік каже, що всі ті заповіді, які нагадує йому Христос, він зберігав змалечку, то, правдоподібно, цей соціальний статус і достаток він одержав у спадок від батьків. Він відчуває, що сам має щось робити, а не тільки користати з того, що йому передали інші. Цей пошук юнака за більшим, кращим і тим, що триватиме повіки, оцінює святий Іван Золотоустий як щось дуже важливе для духовного життя людини (пор. Слово 63 на Євангеліє від Матея). Чоловік шукає чогось більшого від того, ким він є і що має. Однак, відповідаючи на його пошук, Ісус Христос кидає виклик певній моделі духовного життя того ізраїльського суспільства, яке зустрічає.
Виклик Христової відповіді
Говорячи із юнаком, Христос заторкує дві теми, які для нас є дивними, тому що, на перший погляд, не пов’язані між собою. Відповідаючи на питання про вічне життя, Він спершу каже про заповіді, але закінчує словами про багатство. Яким чином виконання Божих заповідей пов’язане з темою багатства? Ба більше, розмова завершується на негативній ноті: «Як тяжко тим, що багатства мають, увійти в Царство Боже! Легше пройти верблюдові крізь вушко в голці, ніж багатому ввійти в Царство Боже» (Лк. 18, 24–25). Насправді ці дві теми глибоко між собою пов’язані. Згідно із розумінням духовного життя юдейського благочестя, той, хто виконує заповіді, здобуває багатство, насамперед релігійне. Зберігаючи заповіді, Божий закон, людина буцімто стає праведною, оправдовується своїми вчинками перед Богом і показує, яка вона досконала завдяки власному зусиллю. Ба більше: це благочестя, основане на стараннях особи, на думку тогочасних учителів Ізраїлю, виявляється в здатності посідати багато благ, тому що Бог винагороджує праведника статусом, майном, пошаною з боку людей.
Однак, як вже було сказано, Ісус Христос кидає виклик такій моделі духовності, навіть більше, Він хоче дати юнакові те, за чим той шукає. Згадуючи про заповіді, Господь наприкінці каже: «Одного ще тобі бракує: продай усе, що маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небі; тоді прийди і йди слідом за Мною» (Лк. 18, 22). Чуючи про скарб на небі, юнак стривожився, бо подумав, що він [скарб] примарний, непевний. Де ж це небо із тим скарбом?
Насправді цим скарбом є ніхто інший, як сам Господь наш Ісус Христос. Те життя вічне, яке шукає багатий юнак, само до нього прийшло! Перед обличчям Бога, який зустрічає людину, усе те майно, що його чоловік досі надбав, не має жодної вартості. А скарб, про який говорить Ісус, вже сьогодні вкладається в серце того, хто повірить, віддасть бідним свій земний достаток і піде за Ним. Бо небо із скарбом є всередині людини, але вона має прийняти те, що Господь їй дає. Різниця між небесним скарбом, який дає Христос, і майном, багатством, яким володіє юнак, така сама, як між безцінним і маловартісним. Безцінним є сам Христос, Його не можна оцінити. Це тільки радник Юда оцінив Неоціненного у тридцять срібняків.
Можливо, багатий юнак засмутився, бо зрозумів, що те, чим він володіє, маловартісне порівняно з тим Скарбом. Але він не має відваги лишити свого майна і успадкувати в Христі багатство, певне, краще і тривале. Тому відходить сумний. Можливо, чоловік розуміє, що не просто не здобув чогось більшого, а втратив те, що мав, або відчуває, що поклик Христа «Іди за Мною» постійно лунатиме в його сумлінні. А Царство Небесне не можна заробити власним зусиллям — це дар Божий.
Життя вічне як головний скарб людини
У книгах Священного Писання Нового Заповіту ми маємо цікаве свідчення нової моделі християнської духовності ранньої Церкви, нового розуміння благочестя, ставлення до Бога і Його заповідей, нового розуміння змісту і цінності власного зусилля та цілковито іншого ставлення до свого земного достатку. У Посланні до євреїв автор звертається до ранніх християн такими словами: «… Ви були чи то самі виставлені прилюдно на зневаги та на знущання, чи то ставши спільниками тих, що того зазнали. Ви бо й разом із в’язнями страждали і грабунок вашого майна ви з радістю приймали, знаючи, що маєте багатство краще і постійне» (Євр. 10, 33–34). Те багатство, задля якого можна із радістю пережити навіть грабунок свого майна і добровільно зважитися на в’язницю, зневагу і страждання, — ніщо інше, як життя вічне, якого шукає багатий юнак. Життя вічне — це скарб християн, який вони носять у собі і якого ніхто в них не може забрати. Порівняно з тим скарбом усе втрачає свою ціну. Той, хто його має, здобуває всі інші земні блага, які потрібні йому для дочасного життя.
Християнська надія в умовах втрат
Цей скарб вічного життя отримує вже сьогодні кожен, хто вірує в Ісуса Христа. Ми вчора розпочали, тут, у соборі, Тиждень молитов за єдність християн. Темою цього тижня проголошені Господні слова, які глибоко розкриває сьогоднішнє Євангеліє: «Кожен, хто живе і в Мене вірує, — не вмре повіки. Віриш тому?» (Ів. 11, 26). Скарбом християнської віри і християнського благочестя є дар вічного життя, який ми можемо отримати вже зараз, якщо повіримо у Спасителя, який нам хоче дати цей скарб. Бути християнином означає вірити у воскресіння, вірити в те, що отримаєш вічне життя вже в той момент, у який повіриш і приймеш те, що Господь хоче тобі дати.
Свята Катерина Сієнська, яку Вселенська Церква визнала вчителькою Церкви, навчає, що коли ми виконуємо заповіді, то даємо Богові можливість звершувати в нашому житті Його промисел; коли виконуємо заповіді любові до Бога, то дозволяємо Йому нас любити і вкладати у нас цей скарб (Dialogo della divina Provvidenza, c. 135; cf. ed. Taurisiano, Firenze 1928). Подивімося з цього погляду на Божі заповіді, про які згадує Христос юнакові в сьогоднішньому Євангелії. «Не чини перелюбу» — люби свою дружині і дай їй нагоду любити тебе. «Не вбивай» — шануй життя інших, і тоді інші шануватимуть твоє життя; дай нагоду своїм ближнім любити і захищати тебе. «Не кради» — поважай право власності інших людей, тоді й інші поважатимуть твоє право на власність і дочасні блага. Якщо будеш «шанувати батька і матір», то зможеш прийняти спадок, який вони тобі залишать як плід їхнього життя для тебе. Дозволь Богові тебе любити і прийми вічне життя, яке Господь хоче тобі сьогодні передати!
Слухаючи ці слова, які є змістом християнської надії, ми всі споглядаємо, як наш багатостраждальний народ постійно переживає втрати. Ми щодня втрачаємо наших рідних, наше майно, те, що маємо. Але драма втрати і травми щоразу ясніше відкриває скарб вічного життя, який віруючі українці успадкували від пращурів! Саме тому ми матимемо надію на перемогу тоді, коли відкриємо, що в глибині нашого серця є таке добро, якого ніхто не може від нас забрати. Цей вічний скарб неба є в серці того, хто вірує. Тому знаком надії нашого народу є єдність між християнами, про яку ми вчора разом молилися. Єдність народу, зокрема та, що заснована на нашій вірі у воскресіння, — це секрет невмирущості та звитяги нашого народу!
Прийняття Божого дару
Просімо Господа Бога радості від того, щоб прийняти дар Його любові. Відкриймо скарб, який носимо в собі! Усвідоммо, що ми є богоносним народом! І цього Бога, який живе в серці українців, ніхто в нас не може забрати. Це той спадок, скарб, який є кращий і тривалий.
Господи, збагати нас твоєю любов’ю. Дай нам мудрість виконувати Твої заповіді, іти за Тобою щодня і примножувати той скарб, який ми вже маємо, але вся велич якого відкриється тоді, коли будемо з Тобою навіки. Амінь.
† СВЯТОСЛАВ,
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви
