СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиТридцята Міжнародна конференція головних військових капеланів за участі владики Михаїла Колтуна
Впродовж 28–31 січня у м. Кракові (Республіка Польща) відбулася зустріч головних військових капеланів задля ділення душпастирським досвідом та напрацювання шляхів духовного проводу військових сьогодні.
«Душпастирська опіка військовослужбовців: Поміж славою минулого та викликами майбутнього» — саме такою була тема 30-ої Міжнародної конференції головних військових капеланів, що проходила в місті Кракові (Республіка Польща). Конференція зібрала понад 200 керівників капеланських служб із понад 30 країн світу. Католики, православні, протестанти, юдеї та мусульмани ділилися власним досвідом, аналізували виклики безпеці в сучасному світі, молилися за своїх побратимів. Українську Греко-Католицьку Церкву на цій міжнародній зустрічі представляли керівник Департаменту військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ владика Михаїл Колтун та заступник керівника о. Андрій Зелінський, ТІ.
Ділячись своїми враженнями та підсумками конференції капеланів на своїй facebook-сторінці о. Андрій Зелінський виокремлює доповідь генерал-лейтенанта Stephen M. Twitty, заступника командувача американських військ у Європі. «Коли промовляє бойовий командир, його чуєш і розумієш одразу, і одразу ж довіряєш кожному слову. Нічого зайвого, все по-справжньому. Не знаю, чи кожен з 200 головних капеланів із понад 30 країн світу відчував сьогодні те, що відчував я, коли виступав генерал-лейтенант Stephen M. Twitty, заступник командувача американських військ у Європі. 55 років життя, 34 роки на військовій службі, 6 років у зоні бойових дій. Це була найкраща промова на 30-їй Міжнародній конференції головних військових капеланів. Це було по-справжньому і круто! Промовляв не лише бойовий і командирський досвід, промовляв дух, сила, мудрість. Наші генерали поки, на жаль, говорять не духом, а матом і примітивним діалектом сухої бюрократії. Не всі, правда. А командира має бути чутно не лише вухом, а й серцем. Справжність легко знаходить справжні слова, яким не можеш не довіряти. Генерал говорив про капеланів. З якими йому, як командиру, довелось прослужити на всіх можливих щаблях військової кар’єри, починаючи з командира взводу. Він, здається, точно знає, хто такий капелан. І тільки справжній досвідчений бойовий командир міг сказати так: «Ми живемо в надзвичайно складний час. Завдання капелана в такому світі — бути моральним компасом. Світ потребує вас! А далі — три важливі речі про його власне розуміння ролі капелана:
- Lead from behind! (Провадьте з тилу!) Місце капелана — поруч із командиром, у нього за спиною. (Поміж командиром і капеланом — ЖОДНИХ ЗАМПОЛІТІВ!) На вершині самотньо, тому командир потребує людини, якій довіряє і перед якою може бути просто людиною, бути слабким. Командир потребує когось, з ким можна коротко помолитися за зачиненими дверима. Щодня. У кожного командира священна місія — давати накази, які впливають на життя підлеглих. Тому йому дуже потрібен хтось, кому він довіряє настільки, що дозволяє сказати собі: «Ти зробив дурницю!» Хтось, хто живучи серед солдатів, добре відчуває атмосферу та розуміє динаміки в підрозділі. Ви втрачаєте свою роль як капелана, якщо у вас немає довіри командира, яка б дозволила вам стати перед ним і сказати: «Проблема не в підрозділі, проблема в тобі!»
- Your office is where your soldiers are! (Ваш офіс там, де ваші солдати!) На війну потрапляють з різних середовищ. Ми всі різні та своєрідні: хтось чорний, хтось білий, хтось рудий, хтось із бідної сім’ї, хтось із заможної, хтось жив без сім’ї. Завдання капелана — турбота про кожного. Для вас вони рівні. Кожен солдат потребує, щоб ви в них не бачили того, що бачить решта світу!
- You are a soldier and a warrior too! (Ви також — солдат і воїн!) Ваше завдання — боротися за психічне та духовне здоров’я свого підрозділу. Від нього залежить гідність і повага солдата на полі бою. Від нього залежать поразка і перемога підрозділу.
Іншими словами, бути військовим капеланом — це більше, аніж прочитати молитву. Для цього не потрібно ставати капеланом. Бути капеланом — це відповідальність за дух! Солдата, підрозділу, комадира. І це потребує праці над собою і років навчання в школі життя!»
Натомість, владика Михаїл Колтун у коментарі застановився над сучасною суспільно-політичною ситуацією у нашій країні та війною на Сході України: «Проста річ — вбити ворога, але цим мир не привертається. Мир привертається покаянням, наверненням, прощенням. Тому, сьогодні я вас усіх закликаю, щоби ми покинули свої грішні, ненависні, мстиві, горді думки, та прийшли до того формату бути добрим, бути терпеливим, розпочинаючи це зі сім’ї. Потрібно розпочинати від своїх дітей та доброго ставлення до них. Батьки, навчімося добре ставитися до своїх дітей, щоби вони мали надалі приклад для наслідування серед батьків, матерів в добрий спосіб дивитися на цей світ, приймати цей світ. І це є те, за що ми сьогодні терпимо, за що ми відвойовуємо нашу землю заради того, щоб ми могли в нашій Церкві та в нашій державі в такому способі доброти, милосердя та прощення спілкуватися. Щоби супроти ворога, який сіє кукіль, розділи, вбивства, ми могли нашим християнським життям протистояти духовно й бути відважними із тими цінностями, які є для нас настільки дорогими». Також Архиєрей підкреслив істинне значення свободи як дару Божого: «Свобода — це є вибір добра для нашого життя. Ми вибираємо те, що добре є для нас, і це добре ми захищаємо, зокрема наші цінності. І те, що добре вказує нам Господь у Євангелії „Не вбивай, не кради, не свідчи, не перелюбствуй“. Саме це є добро, це є культура нашого християнського життя, яка має в собі духовне багатство та дозволяє нам усім один одного любити, бути щирими та бути вірними один одному».
Щодо значення цієї Міжнародної конференції головних капеланів владика Михаїл зазначив напередодні: «Це так важливо ділитися цим християнським духом, бути поруч біля того військовослужбовця, який мало знав про Церкву, про християнські цінності. Його навчили стріляти, бути вправним — це була передумова успіху. Але гартування духа — це є перемога! Саме на цій майбутній конференції ми будемо свідчити про зміцнення духу за допомогою християнського підходу кожного військовослужбовця, щоби він не через ненависть захищав свої цінності, але з любові до людей захищав, боронив та відстоював ці цінності. Це дуже протилежні підходи: з ненавистю або з любов’ю заради навернення ворога».
Окрім того, о. Андрій Зелінський, ТІ, мав нагоду відвідати виставку робіт волонтера-фотографа Дмитра Муравського «Жага до життя», який протягом п’яти останніх років фотографує війну та військовослужюовців на Сході нашої держави. «Мимоволі замислюєшся над тим, що фото — не лише матеріалізація часу та емоції, а й знаряддя творення особистості: фото інколи фіксує для нас найкращий стандарт нас самих, той самий, який згодом витягує з нас прихованих нас справжніх…»
Фото: о. Андрій Зелінський, ТІЗа матеріалами Департамент військового капеланства
Прес-служба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
