СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиТой, хто залишився… Архиєпископ Вісвальдас Кульбокас
48-річний архиєпископ Вісвальдас Кульбокас перебуває в Києві вже 26 місяців як папський нунцій в Україні і є єдиним послом в Україні, який жодного разу не залишав столицю відтоді, як російські війська вторглися в Україну 24 лютого 2022 року.
Вісвальдас Кульбокас народився у містечку Клайпеда в Литві. Саме у рідному місті в 1992 році він завершив школу. Далі вступив до Тельшяйської духовної семінарії єпископа Вінцентаса Борисевічюса. З 1994 по 2004 рік навчався в Римі, Італія, в Папському університеті Святого Хреста, де отримав ступінь доктора богослов’я (2001) і ліцензіата канонічного права (2004). 19 липня 1998 року, під час навчання, був висвячений на священника для Тельшяйської єпархії єпархіальним єпископом Антанасом Вайчюсом.
Для підготовки до дипломатичної кар’єри вступив до Папської церковної академії у 2001 році. 1 липня 2004 року вступив на дипломатичну службу Ватикану і працював секретарем нунціатури в Лівані (2004–2007). У 2007–2009 роках був співробітником нунціатури в Нідерландах і в Росії (2009–2012). З 2012 по 2020 рік працював у Відділі відносин з державами Державного Секретаріату Святого Престолу. З 2020 по 2021 рік був радником нунціатури в Кенії.
Він вільно говорить англійською, італійською, французькою, російською, українською та іспанською мовами.
15 червня 2021 року Папа Франциск призначив його титулярним архиєпископом Мартане Тудертінорум і апостольським нунцієм в Україні — шостим від моменту відновлення Україною незалежності 1991 року.
Єпископську хіротонію отець Вісвальдас Кульбокас отримав 14 серпня 2021 року в катедральній базиліці святих Станіслава і Ладислава у Вільнюсі від кардинала П’єтро Пароліна у співслужінні архиєпископів Петара Антуна Раїча, Ґінтараса Ґрушаса та єпископа Альґірдаса Юревічюса.
Статуя Івана Павла II вітає тих, хто прибуває до київської нунціатури. Кульбокас подорожував із папою Іваном Павлом 1993 року країнами Балтії, ще будучи семінаристом, після того, як країни Балтії були звільнені від радянського режиму. У 2018 році він здійснив ще одну поїздку до країн Балтії з Папою Франциском, ще будучи о. Вісвальдасом Кульбокасом.
Незважаючи на очевидне чергове загострення війни, архиєпископ Кулбокас продовжує вважати, що переговори необхідно продовжувати в обов’язковому порядку; це, за його словами, шлях, на якому Святий Престол може сприяти миру.
«Мені хочеться плакати, — сказав він в інтерв’ю італійському журналу Avvenire у липні 2022 року, — як через страждання людей, так і через той абсурдний факт, що все людство не є єдиним у засудженні війни. Я маю на увазі Україну, тому що ми перебуваємо тут, у Києві. Але це справедливо для всіх конфліктів по всьому світу».
Далі він продовжив: «Але мене вражає інше: це легкість, поверховість, з якою до теми війни підходять різні народи. „Хто переможе: Україна чи Росія?“ — здається, це єдине питання. Наче війна була грою. Ми зупиняємося на теоретичному рівні, наче за всім цим немає ні жертв, ні поранених, ні людей, які втекли або травмовані… і серце не знає, що значить жаліти».
Будучи обличчям Римо-католицької церкви в Україні, архиєпископ Кульбокас балансує між засудженням самої війни та заявами, які будуть сприйняті як загальні політичні заяви. Хоча він каже, що «право на захист від агресора є законним, принаймні в католицькій концепції», він також підкреслює, що «ми не повинні піддаватися спокусі стати суддями один одного, щоб не вступати в конфлікт, вихор взаємних засуджень».
«Я, як і раніше, переконаний, — сказав він, — що Святий Престол може допомогти нам зосередитися на моральних реаліях війни — не тільки з військового і політичного погляду, а й з людського. Тому це буде суттєвим фактором виходу з цього глухого кута».
Не тільки Святий Престол, а й багато самих українців прагнуть миру, однак відразу наголошують на тому, що цей мир повинен бути справедливим.
«Це було в березні минулого року, — сказав він, — незабаром після початку цієї широкомасштабної агресії, коли деякі представники українського громадянського суспільства прийшли до мене і заявили, що почнуть працювати над встановленням нових українсько-російських відносин. Тому що тільки завдяки дружбі, діалогу і знанням у нас може бути краще майбутнє. І це люди, які засудили напад Росії і рішуче підтвердили, що країну необхідно захищати. Але водночас вони шукають нові способи представити світ як сім’ю націй».
«Ми хочемо не тільки видимості миру, — заявив архиєпископ Кулбокас у жовтні 2022 року. — Ми хочемо справжнього миру, справжньої зміни в серцях».
«Моя особиста думка така, що головна „зброя“ — це сама молитва. Я впевнений у цьому щоранку, коли звершую Євхаристію як єпископ… Я вірю, що немає іншого виходу, окрім молитви і звернення до тих, хто відповідальний за цю війну».
З нагоди другої річниці початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну в інтерв’ю ватиканським медіа архиєпископ Вісвальдас поділився власним пережиттям війни: «Мене неодноразово вражало те, що деякі військові розповідали мені про життя молитви і про віру в найзапекліші моменти на передовій. Тут слід уточнити, хто такі військові: військові — це всі, від університетського викладача до ІТ-спеціаліста, від театрального актора до підприємця. Деякі з них виявляють віру, яка також і для мене є спонукою. Неодноразово доводилося чути таке свідчення: „Весь час, під обстрілами, в окопах чи під час контратаки, я постійно молився і відчував, що Ісус стоїть поруч зі мною. Навколо свистіли кулі і вибухали міни, але я залишався живим“. Інша категорія розповідей, яка мене вражає, — це розповіді колишніх полонених, коли вони мають душевні сили спілкуватися з людьми. Тут я утримаюся від переповідання їхніх свідчень, тому що вони невимовні і тому що я вважаю, що краще, щоб вони самі розповідали про це, коли зможуть».
Він також відзначив нелегку роль Церкви у цьому періоді: «Необхідно вислуховувати людей, коли вони не можуть зрозуміти, як це можливо, що Церкви і, зокрема, Святий Престол не можуть досягти бажаних результатів своїми відповідними ініціативами. Багато людей переконані, що „слова Святішого Отця“ було б достатньо, щоб вирішити труднощі. У діалозі з цими людьми намагаєшся пояснити, що ніколи не буває повної впевненості в тому, що ті чи інші гуманітарні ініціативи принесуть негайні плоди».
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
