Священники Чернівецької єпархії прийняли понад сотню внутрішньопереселених осіб у парафіяльних будинках
Уже більше трьох місяців відколи почалась повномасштабна війни проти України, парафіяльні будинки єпархії відчинили свої двері для тих, хто втікає від жахіть війни.
Це двоповерхові будинки, що задумані як житло для священичої родини, катехитичних класів та потреб парафіян при парафіях у с. Вашківці, смт. Берегометі, смт. Глибоці, с. Новій Жадові, с. Михальчі. На першому поверсі розташовуються два катехитичні класи з окремим входом для катехизацій, молодіжних зустрічей, засідань пасторальної і фінансової рад парафії, репетицій хору, зустрічі молитовних груп, біблійного гуртка тощо, а на другому — особисте помешкання священника і його родини. Про це розповідає пресслужба Чернівецької єпархії УГКЦ.
Від часу повномасштабного вторгнення люди були вимушені покидати власні оселі та вирушати до більш безпечних територій, зокрема й Буковини. Розуміючи потреби внутрішньопереселених осіб, преосвященний владика Йосафат Мощич разом з отцями Чернівецької єпархії прийняли рішення на час війни переоблаштувати катехитичні класи під житлові приміщення для людей, що цього найбільше потребували. Встановлено ліжка, придбано найнеобхідніші побутові речі та техніка, все для комфортного перебування тих, кого позбавила домівок російська армія.
Також почали облаштування ліжкомісць при парафіяльних будинках парафії Покрови Пресвятої Богородиці (Садгора), Різдва Пресвятої Богородиці і св. Антонія (Чернівці) та парафії Святих Верховних Апостолів Петра і Павла (м. Кіцмань). Потреб було багато: продукти, медикаменти, одяг, засоби гігієни, побутова техніка, тож Карітас Чернівці та Чернівецька єпархія власними силами та особливо за допомогою закордонних жертводавців забезпечили і продовжують забезпечувати переселенців усім необхідним після пережиття втрат — рідних, майна, спогадів про мирне і щасливе життя. Крім того, при парафії Святих Верховних Апостолів Петра і Павла у м. Вижниця, у цокольному приміщенні храму, де облаштована соціальна пекарня-кондитерська, щодня годують гарячими обідами 60–70 вимушених переселенців.
Проживаючи у парафіяльному будинку, переселенці безпосередньо бачать життя душпастиря, котрий не лише проповідує Боже слово, але й у цей нелегкий час втілює у життя діла милосердя, координує парафіян, котрі можуть прийняти у свої будинки переселенців, а подекуди і відкриваючи двері власної оселі. Дехто вперше побував у храмі, брав участь у молитві, Літургії. Для багатьох людей час проживання в парафіяльних будинках стало знайомством з Українською Греко-Католицькою Церквою, її духовною традицією та її вірними, які готові відгукнутися на потреби ближнього.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ