Священники Апостольського екзархату в Італії взяли участь у щорічних реколекціях
Після завершення організаційних щорічних зборів в Асижі, впродовж 5–7 жовтня для священників Апостольського екзархату в Італії провели дні духовної віднови.
Кожна людина шукає моментів особливого наближення до Бога та можливості зупинитися у вирі життя, присвятивши певний час для глибшого єднання з Господом. Зокрема, це стосується тих, хто є покликані вести до Бога інших людей, — священників, які для цього мають обов’язок щороку брати участь у реколекціях. Про це повідомляє Відділ комунікації Апостольського екзархату в Італії.
Від Франциска до Франциска
Саме тому, розглянувши організаційні питання життя Апостольського екзархату, душпастирі українських громад в Італії, ввечері, 5 жовтня, розпочали дні духовної віднови. Цього разу проповідником був архиєпископ-емерит владика Ігор Ісіченко. Реколектант невипадково обрав тему реколекцій під назвою «Від Франциска до Франциска», адже науки відбувалися у Асижі, де свого часу провадив своє духовне життя св. Франциск. Владика зазначив: «Перебування у такому винятковому місті, як Асиж, спонукає нас поміркувати над духовною спадщиною його найвидатнішого мешканця. Того, чиє ім’я за провіденційною логікою свого сану взяв 13 березня 2013 року 266-ий Вселенський Архиєрей»
Саме в цьому місці ієреї могли глибше переосмислити головні постулати святого Франциска — смиренність, вбогість, служіння, і у цій призмі подивитися на Папу Франциска, який у своєму служінні старається його наслідувати.
Бути ближчими до народу?
Владика Ігор задав тону тим, що, описуючи вибрані періоди із життя святого Франциска, зауважив, що свого часу він змінив Церкву своїм власним життям, своїм власним вибором. Його вибір почався з бунту, з юнацького бунту, який полягав у тому, що він шукав себе у цьому світі, боровся проти цього світу, прагнув зрозуміти своє відношення до Бога. На певному етапі пошуків він зрозумів, що повинен перемінити себе, щоб знайти правдиве щастя і дати іншим приклад щастя у Бозі. Цікаво, що ця історія повторюється зараз, вона показує ряд паралелей у сучасному Папі Франциску, який обирає собі це ім’я, щоб показати свою позицію і готовність до змін, також починаючи із духовного переосмислення стану речей у світі: споживацтва, індивідуалізму, екології, війн, насильства і т. д.
«Сита атмосфера суспільства споживання заколисувала християнську цивілізацію не один десяток років. Ми вирішили, що для майбутнього Церкви варто тісніше інтегруватися в „цей світ“: злагіднити мову навчання, зм’якшити пости, змінити реверенду на джинси й футболку, бути поблажливішими до пенітентів. Іншою мовою, пристосовуватися до світових трендів. „Бути ближчими до народу“».
Папа дозволяє собі говорити іншою мовою про війну
Владика Ігор вказував на зв’язок подій та підходів обох Францисків. Власне, святий Франциск довго намагався зрозуміти Божу волю, а зрозумівши, пішов за нею. Папа Франциск також перебуває у пошуку Божої волі і є відкритим на те, щоб Йти за нею. Бо відповідь «так» на Божу волю — це запорука здійснення духовної переміни. Разом з тим, проповідник зазначив, що є багато заяв Папи Франциска, які українці неоднозначно сприймають, які для нас є дуже болючими. Тут ми повинні розуміти Папу не як того, хто намагається говорити шаблонами, але того, який перебуває у пошуках, подібно як св. Франциск.
«Папа дозволяє собі говорити іншою мовою, уникати пропонованих йому стереотипів. Для нього поняття „війна“ і „терор“ добре знайомі. Адже кардиналові Бергольйо довелося пережити „брудну війну“ в Аргентині, а в 1982 році — болючу поразку його країни в Фолклендській війні. Вже з 48 папського престолу він спостерігає за бойовими діями в Сирії, Ефіопії, Ємені, Афганістані, Карабаху-Арцхаку. І він вважає за свою першосвятительську місію нагадувати про протиприродність війни, її цілковиту суперечність покликанню людини. „Не звикайте до війни!“, „Давайте не звикати жити, немов війна — це віддалена річ“, — ці слова так чи інакше варіюються в папських навчаннях».
Наше пастирське покликання — будити, а не присипляти
Папа Франциск є тим, хто ці пошуки показує публічно, не прикидається всезнаючим і готовим відповісти на усі виклики суспільства. Усі заяви, які він робить, виходять із досвіду Євангелія, що пропонує мир та любов. Владика Ігор цими науками закликав усіх священників очиститися від злоби, психологічного тиску, від наслідків війни, не сприймаючи важкі світові питання однозначно. Закликав священників переосмислити своє душпастирство у спосіб шляху, пройденого святим Франциском, який усіма своїми ділами покладався на Христа:
«Наше ж пастирське покликання — не присипляти, а будити. Міцно торсати, коли це необхідно. Адже Христос і прийшов, аби звільнити нас від самозаспокійливих ілюзій. Він звертається до всіх нас, розслаблених безжурним життям: „Устань… і ходи!“ (Ін. 5:8), „… йди за мною!“ (Ін. 21:22), бо „Я — путь, істина і життя!“ (Ін. 14:6). І нагадує, вказуючи на напрямок руху: „Царство моє не від світу цього“ (Ін. 18:36)».
Потрійна мета зустрічі духовенства
На завершення реколекцій, перед Святою Літургією, зібраних душпастирів відвідав архиєпископ Перуджі-Чітта делла П’яве Його Ексцеленція Іван Маффейс. Протосинкел екзархату о. д-р Теодосій Р. Грень, ЧСВВ, звернувся до нього такими словами: «Ваше Преосвященство, духовенство Апостольського екзархату для українців-католиків візантійського обряду, що проживають в Італії, зібралося навколо свого екзарха тут, на землі святого Франциска, з потрійною метою. Перш за все, щоб деякий час побути разом, помолитися та поділитися з нашими співбратами у священстві викликами та труднощами у служінні Божому народу.
Також ми тут, щоб разом, у синодальний спосіб, визначити напрямок нашого душпастирства серед українців в Італії, особливо після початку повномасштабної війни. Нарешті, ми зібралися в Асижі з метою провести наші щорічні реколекції, щоб опертися на Божу силу, отримати його благодать для служіння нашим вірним у сьогоднішній важкий час.
Владико Іване, від імені нашого екзарха, священників, присутніх тут, і наших вірних, яких сьогодні в Італії є більше 100 000, Євхаристійною молитвою, яку ми починаємо, ми хочемо подякувати місцевій Церкві за стільки років братерського прийому і за Вашу солідарність з українцями, розсіяними по всій італійській території, особливо з тими, хто прибув сюди, внаслідок жорстокої війни в нашій країні. Особливо вдячні Вам за Вашу присутність, яка для нас є промовистим знаком близькості, уваги, любові та солідарності з українськими вірними та нашим стражденним народом».
На знак подяки протосинкел подарував єпископу ікону Жировицької Божої Матері, Покровительки екзархату в Італії.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ