«Світ здобувається силою Божої ніжності і доброти»: Різдвяне послання владики Тараса Сеньківа

РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ

владики Тараса Сеньківа, єпарха Стрийського

Всесвітлішим та всечеснішим отцям,
преподобним ченцям і черницям,
улюбленим братам і сестрам Стрийської єпархіальної спільноти

«Бог Предвічний нам народився»

Христос Рождається!

Наші серця та домівки тихо наповнює радісна та благодатна мить Христового Різдва. Хоч його святкування проминає швидко, воно щораз більше привідкриває нам таємниці життя, які будуть бентежити нас протягом усієї нашої земної прощі. Різдвяний час запрошує нас до особливого пізнання Бога і себе.

Предвічне Отче Слово таїнственної різдвяної ночі увійшло у світ як людське дитя. До маєстату Троїчного буття Бог прийняв за власну людську природу. Відтепер доля світу стосується безпосередньо його, бо це вже не просто його творіння, а частина його самого. Вічність стала часом, Отчий Син воплотився, Божественна любов, всеосяжна мета всього творіння, об’явилася у світі з людським обличчям.

Бог залишається завжди безконечною та незбагненною таємницею. Та від миті Різдва нам більше не потрібно шукати його в безмежжі небес, де наш дух і серце цілком безпорадні. Відтепер Господь уже не дивиться зі своєї вічності на постійні трагедії нашого вічно минущого життя, яке загубило свій сенс. Він сам перебуває на нашій землі, і тут йому не краще, ніж нам, бо зрікся усіх особливих привілеїв, а натомість освоїв долю людей: голод, втому, ворожість, страх смерті та розп’яття, щоб вкінці воскресінням ствердити останній, Пасхальний акт драми спасіння світу. Відкрилася приголомшлива істина, що Божа нескінченність обійняла людську скінченність, а життя обійняло смерть. Ця правда досі просвічує світлом віри наші ночі та перетворює їх на різдвяне таїнство.

Втіленням Бог з далекого став близьким, проголосив прощення вище за суд, наситив неспокійні запити людського духа та запевнив виправданість непохитної надії і безмежність потреби любити. Він скрився у тиші смирення, щоб бути присутнім у кожному куточку нашого єства, і промовляє лише тоді, коли ми щиро дозволяємо йому охопити нас своєю тайною, не намагаючись її контролювати. Новонароджений Ісус є тим, в кому Бог і людина єдині, не скасовуючи одне одного. З його приходом час та життя людства змінюються, бо Господь сам бере в ньому участь.

Спаситель прийшов у світ, щоб його врятувати не абстрактно і не його зовнішні структури, а зсередини, починаючи з переміни серця кожного, хто його приймає. І лише тоді починає обновляти світ ззовні. Для цього Господь обрав, здавалося б, неефективний шлях людської слабкості та безпорадності, але власне цим виявив свою абсолютну свободу та силу своєї любові. Він зростав як людина, але тому що походив не з цього світу, світ його засудив та розіп’яв на хресті. Тому було багато тих, що казали: «Отак він хотів врятуватися і змінити світ?». І розпочинали цей шлях по-своєму. Творили примарні ідеологічні моделі та змушували в них повірити і жити ними інших. Тільки утверджували свої ідеї кров’ю невинних жертв, яких називали ворогами, бо вони прагнули свободи, справедливості та любові. Інших же залишали напризволяще, видаючи їх духовну та матеріальну убогість за багатство. Але зрештою, ними створене «божество» їх же і пожирало. Стільки злоби, фальші, твердості, скільки людської підлості, обмеженості, гордині та насильства було і є в історії людства, що годі повірити, чи існує ще надія для замкнутого в собі і повного жаху та порожнечі світу. Але Бог завжди знає про все це краще. Таїнство Божої близькості чинить все докорінно інакшим, ніж ми звикли вважати.

Своїм народженням Ісус започаткував час Божих відвідин. Він освітив темряву ночі наших блукань, жорстокої ночі наших страхів і безнадійності, сяйвом різдвяної зорі надії. З вічного плину час перетворився на подію, яка з непохитною цілеспрямованістю веде до цілком певної мети, коли ми і світ станемо перед відкритим обличчям Бога.

У різдві свого Єдинородного Сина Бог висловив до світу своє найніжніше слово любові, неймовірне та абсолютно несподіване. Його неможливо скасувати, бо з ним Господь сам вступає у своє створіння, щоб між вічним Богом і нами започаткувати сопричастя лицем до лиця, але так лагідно, що ми навіть можемо цьому протистояти. Відтепер світ здобувається силою Божої ніжності і доброти. А увесь гамір, який гордо називає себе світовою історією чи приватним життям, лунає лише завдяки мовчазній Божій терпеливості, яка людству дає шанс вільно відповісти на його остаточне слово.

Впродовж цього моменту Божого мовчання, який називають історією «після Христа», кожна людина, ціпеніючи перед об’явленою з неба любов’ю, має у своєму серці дати відповідь Ісусові, який, як людина, стоїть поруч із нею. Або, замість слів, мовчки зануритися в обійми його ласкавості, бо задля цього він народився. Мить, коли це справді станеться з нами, буде тривати на віки віків, та оживлятиме різдвяну дійсність в наших думках і серцях.

Сьогодні ми складаємо історичний екзамен нашої християнської та національної стійкості у протистоянні брутальній агресії Росії, яка хоче ярмо свого минулого накинути на наше майбутнє. Війна вносить болючі корективи у наше життя. Багато з нас зазнали, чи стали свідками, нечуваного насильства, бомбардувань, руйнування критичної цивільної інфраструктури та інших воєнних злочинів окупантів. Внаслідок цього зростає кількість загиблих і поранених, страждають діти, родини, безпомічні особи, і не тільки в зоні бойових дій.

Та всупереч такій драматичній і болісній ситуації, у цей різдвяний час ми особливо відчуваємо присутність Бога, який вірно віддзеркалюється в людському обличчі Ісуса. Починаючи від Вифлеємської яскині він зі смиренням і любов’ю прямує з нами шляхами історії, розділяючи наші страждання та прощаючи гріхи, щоб ми перебували в його мирі. Долаючи випробування, в яких ми всі опинилися, усвідомлюємо, що мир є даром, який приходить з небес. І прийняти цей дар ми маємо руками непохитної віри в Бога та справедливості у боротьбі як проти зовнішнього агресора, так і того зла, що червоточить наше нутро, заради збереження нашої гідності та свободи. Тільки так наші жертви принесуть плід у повному надії очікуванні нового часу благодаті.

Вклонімося народженому у вертепі Дитятку Ісусові, втіленій Божій Доброті. Якщо погляд на його убогість родить у серці сумнів, то віра нас запевняє, що лише в ньому є наша надія та сила. Той, хто переміг смерть та пекло, може звільнити людство від усіх жахливих форм зла, які породжує в ньому гординя та егоїзм. А Божа благодать є достатньо сильна, щоб навертати серця і знаходити вихід із ситуацій, які по-людськи нерозв’язні.

Нехай Всемилостивий Творець, котрий у вифлеємському вертепі дарував нам свого Єдинородного Сина як Відкупителя, задля його спасительної жертви, спогляне милостиво на самопожертви нашого Українського народу, вислухає його благання та збереже всіх наших воїнів — захисників, виведе на свободу всіх полонених і поверне до здоров’я всіх поранених і хворих. Через заступництво Пресвятої Богородиці молимо тебе Господи, приведи нас до перемоги та даруй мир і єдність нашому Народу та Державі. Амінь.

Христос Рождається! Славімо Його!

З Архиєрейським благословенням,