СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиСьогодні 145-та річниця з дня відходу до вічності Михайла Куземського, останнього греко-католицького єпископа Холмщини
Сьогодні, 5 грудня 2024 року, виповнюється 145-та річниця від дня відходу до вічності одного з видатних громадських і церковних діячів Галичини ХІХ століття, останнього греко-католицького єпископа Холмщини Михайла Куземського (1809–1879).
Хоча щодо дати його народження побутує кілька версій. У сучасних довідкових виданнях («Енциклопедія історії України», «Енциклопедія Львова») вказується 20 лютого 1809 року. Дослідник церковної історії Дмитро Блажейовський подавав у «Історичному шематизмі Львівської архієпархії» 29 листопада 1809 року. Сучасник Куземського Михайло Клемертович (1836–1903) писав у газеті «Слово» в некролозі: «Михаилъ Куземскій родился въ самъ день св. Архистратига Михаила, 8-го руского Листопадня 1809-го року» — тобто 20 листопада 1809 року.
Народився Михайло Куземський у селі Шибалин біля Бережан у священичій родині. Навчався в Бережанах у гімназії, а потім у греко-католицькій семінарії у Львові. Одночасно студіював теологію та філософію у Львівському університеті ім. Франца І.
У 1832 році Львівський митрополит Михайло Левицький призначив М. Куземського своїм секретарем, пропонував йому залишатися в целібаті, щоби добитися високих церковних посад. Та Куземський одружився і у 1833–1836 роках був адміністратором парафії у Залізцях (тепер Зборівський р-н). Але не справдилися його мрії про спокійне родинне життя. Через два роки він овдовів і залишився з однорічною донькою Софією. Згодом вона вийшла заміж за радника Василя Ковальського й померла 1868 року.
Овдовівши, М. Куземський перебрався до Львова, де займав різні посади на Святоюрській горі. З 1836 року був священником собору Св. Юра, потім канцлером консисторії (1837–1842), каноніком (1842–1864), генеральним вікарієм архієпархії (1864–1868).
Після смерті митрополита Михайла Левицького Куземський був фактичним управителем Львівської архиєпархії у 1858–1860 роках. Як прелат-схоларх займався шкільництвом і розбудовою мережі народних парафіяльних шкіл з руською мовою навчання, фактично збільшив їх кількість із 24 до 1000.
«Еще въ 1846 році старался онъ съ другими тогдашними рускими патріотами, щобы основати перву руску газету и таке общество, якь теперішне наше „Общество имени Михаила Качковского“. — И въ два літа позднійше, 1848 року, мали мы уже перву руску газету, „Зорю Галицку,“ и таке общество, якъ теперішне наше Общ. им. М. К., т. е. Галицко-Руску Матицю, котра больше якъ сто книгъ рускихъ выдала и, дасть Богъ, дальше выдавати буде. Куземскій былъ отже основателемъ Галицко-Рускои Матици и еи председателемъ 20 літь, т. е. отъ року 1848 до року 1868», — писав про його просвітню діяльність М. Клемертович.
Під час «Весни націй» М. Куземський став організатором і фактичним керівником Головної Руської Ради у Львові (1848–1851), ініціатором скликання «Собору руських вчених» — першого з’їзду галицької інтелігенції в жовтні 1848 року. Обирали його депутатом Галицького сейму та Державної ради (парламенту) у Відні. Був він також головою комісії з будівництва Народного дому у Львові.
Після смерті 1851 року Холмського греко-католицького єпископа Феліціяна Шумборського 12 років керував єпархією його помічник Іван Терашкевич. Його наступником став титулярний Белзький єпископ Іван Калінський, який намагався протистояти наступу мосвофільства та православія на Холмщину та Підляшшя. Російський уряд так і не дозволив висвятити І. Калінського на Холмського єпископа і вислав його до Вятки, де той помер на засланні 19 жовтня 1866 р.
На Холмщину чекала доля уніатських єпархій Волині, Поділля, Київщини та Білорусі, остаточно ліквідованих царським урядом у 1839 році. Призначений у Санкт-Петербурзі адміністратор Холмської єпархії Йосиф Войціцький за допомогою російських губернаторів Люблінської та Сідлецької губерній впроваджував «очищення» греко-католицького обряду від латинізмів та наближення його до православія. Це викликало реакцію Риму. Папа Пій ІХ видав восени 1867 року енцикліку «Піднесіть», осуджуючи заходи з насадження московського православія на Холмщині та Південному Підляшші.
Щоб не загострювати при несприятливій для Росії тодішній політичній ситуації в Європі конфлікту з Ватиканом, російський Священний синод погодився посадити на єпископство у Холмі особу, на яку би погодилися обидві сторони. Погодженим кандидатом став Михайло Куземський. Окрім нього, Рим пропонував ще кандидатури віце-ректора Львівської греко-католицької семінарії Івана Ільницького (1809–1883), префекта Львівської семінарії Антона Юзичинського (1815–1888), крилошан собору Св. Юра Антона Петрушевича (1821–1913) та Григорія Шашкевича (1809–1888).
Але у Петербурзі надали перевагу М. Куземському, якого пам’ятали як активного оборонця кирилиці під час спроб запровадити в Галичині латинський алфавіт. Як писав М. Клемертович, «русскій царь Александръ надалъ нашому Куземскому въ 1862 року за тое, що онъ славно русске письмо и русскій языкъ въ 1859-мъ році боронилъ, орденъ св. Анны, до котрого-то ордена додана ему была еще позднійше золотая корона».
22 червня 1868 року Римський Папа Пій ІХ номінував М. Куземського Холмським єпископом, а 22 серпня того ж року Львівський архієпископ Спиридон Литвинович висвятив його на Святоюрській горі. «Народ зустрічав його радісно, були ж бо в нього великі надії на нового єпископа. В тяжких обставинах почав Куземський своє управління. Він знайшовся між народом, вірним католицькій вірі і своїм обрядам. Але з другого боку була горстка священиків, яка орієнтувалася на Московщину, схильна перейти на православ’я. Мали вони для цього й підтримку російського уряду…» (Великий А. Г. ЧСВВ. З літопису Християнської України. Т. VIII. — Рим, 1976. С. 191).
Владика Куземський намагався зберегти унійну традицію, протидіючи водночас латинізації та московському православію. Він видавав пастирські листи і послання проти латинсько-польської пропаганди, про навчання обрядів та церковного співу, про обряди визнані лише Папою, про вигляд церков, про усунення органів та відновлення іконостасів, про вживання у проповідях руської, а не польської мови. Цар Олександр ІІ висловлював йому своє незадоволення, а обер-прокурор Священного синоду князь Дмітрій Толстой схиляв єпископа до добровільної відставки, що й зробив М. Куземський навесні 1871 року посилаючись на погіршення здоров’я. Залишивши Холм, колишній владика поїхав на лікування до Карлових Вар (Карлсбаду).
Адміністратором Холмської єпархії став інший галичанин Маркил Попель, якого Пій ІХ не погодився номінувати єпископом. Але це не перешкодило М. Попелю та його спільникам насильно насаджувати православіє. І 11 (23) травня 1875 року було проголошено про перехід єпархії до Московської церкви. М. Попель став відтоді православним Люблінським єпископом.
А хворий М. Куземський повернувся в Галичину, до прожив останні роки у своєму фільварку в Ляшках Горішніх (тепер с. Горішнє Миколаївського р-ну). Там і помер 5 грудня 1879 року. Поховали колишнього владику на полі 58 Личаківського цвинтаря при головній алеї у родинному гробівці Ковальських, де вже упокоїлися тоді його донька Юлія Ковальська (+1868) та внучка Меланія з Ковальських Герасимович (+1876). Похоронний похід від собору Св. Юра до цвинтаря очолював митрополит Йосиф Сембратович, а труну, незважаючи на мороз, несли семінаристи та молоді русини.
«Всі наши щиро-руски Институціи и Общества якъ: Ставропигійскій Институтъ, Народный Домъ, Галицко-руска Матиця, Руска Рада, Общество имени М. Качковского, котрого покойникъ былъ членомъ, Руске Касино, Академическій Кружокъ и Общество рускихъ Дамъ постановили, довідавшихъ о смерти нашого славного земляка, посправляти вінці изъ дорогоцінныхъ живыхъ цвітовъ и сложити ихъ на домовині…» — писав М. Клемертович.
А зараз рідко хто покладе квітку на гробівці Ковальських з польськими написами й згадає про Михайла Куземського — галицького патріота, якому вдалося зробити багато для піднесення національної свідомості русинів, хоча й не всі його діяння звершувалися успішно.
За матеріалами інтернет-ресурсу «Збруч»Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
