СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиСлово Святішого Отця Франциска на завершення зустрічі на тему «Захист неповнолітніх у Церкві»
24 лютого, після Меси у залі «папської слави» Апостольського палацу у Ватикані, Святіший Отець Франциск звернувся до учасників саміту на тему захисту неповнолітніх в Церкві. Всесвітній форум глав Східних Церков та президентів єпископських конференцій Католицької Церкви відбувався у Ватикані з 21–24 лютого. Зустріч відбулась з ініціативи папи Франциска з метою загальноцерковного усвідомлення трагічності сексуального насильства над неповнолітніми та з метою створення необхідних механізмів для їх запобігання. Подаємо завершальне слово Святішого Отця.
Дорогі брати і сестри,
дякуючи Господеві, який супроводжував нас у ці дні, я хотів би висловити подяку усім вам за церковний дух і за вашу конкретну щиру участь.
Наша праця привела нас до чергового визнання, що тяжка рана сексуального насильства над неповнолітніми є, на жаль, явищем історично поширеним у всіх культурах і суспільствах. Лише порівняно не так давно, завдяки зміні суспільної обізнаності, ця проблема стала предметом систематичних досліджень, а в минулому вона вважалася табу — тобто всі знали про її існування, але ніхто про неї не говорив. Це також нагадує мені жорстоку, в минулому широко поширену в деяких культурах релігійну практику язичницьких обрядів приносити людей, а часто і дітей в жертву. Проте навіть доступні сьогодні статистичні дані про сексуальні зловживання дітьми, зібрані різними національними та міжнародними організаціями та органами (ВООЗ, ЮНІСЕФ, Інтерпол, Європол та інші), не відображають справжнього масштабу цього явища, котре часто недооцінюють головним чином через те, що багато випадків сексуальних зловживань щодо неповнолітніх не озвучуються [1], особливо ті численні знущання, які були вчинені в сімейному колі.
Фактично, жертви рідко діляться таким сумним досвідом і шукають допомоги [2]. За цим небажанням ділитися може стояти сором, розгубленість, страх помсти, почуття провини, недовіра до інституцій, культурна та соціальна обумовленість, а також відсутність інформації про служби і структури, які можуть надати їм допомогу. На жаль, відчай призводить до гіркоти, навіть до самогубства, або іноді до помсти, яка змушує чинити те саме. Єдиним безсумнівним фактом є те, що мільйони дітей світу є жертвами сексуальної експлуатації та сексуального насильства.
Важливо було б подати тут загальні дані — на мій погляд, завжди лише часткові, — що були одержані на глобальному рівні [3], а потім європейські, азійські, американські, африканські цифри та дані Океанії, щоб дати уявлення про тяжкість і глибину цього лиха в наших суспільствах [4]. Для уникнення непотрібних дискусій я хотів би наголосити насамперед на тому, що згадка мною деяких країн має єдину мету посилання на статистичні дані, наведені у вищезгаданих Звітах.
Перша правда, яка випливає з доступних нам даних, говорить, що тими, хто вчиняє зловживання чи насильство (фізичне, сексуальне або емоційне), є перш за все батьки, родичі, чоловіки неповнолітніх дружин, тренери та вихователі. Крім того, згідно з даними ЮНІСЕФ за 2017 рік стосовно 28-ми країн світу, з 10-ти дівчат, які мали примусові сексуальні відносини, 9 заявили, що стали жертвою знайомої або близької сім’ї особи.
Згідно з офіційними даними американського уряду, у Сполучених Штатах щорічно понад 700 тис. дітей стають жертвами насильства і жорстокого поводження, а Міжнародний центр зниклих і експлуатованих дітей (ICMEC) заявляє, що одна дитина з десяти піддається сексуальній експлуатації. У Європі 18 мільйонів дітей є жертвами сексуального насильства [5].
Якщо взяти приклад Італії, то звіт «Telefono Azzurro» за 2016 рік говорить, що 68,9 % зловживань відбуваються у мурах рідного дому неповнолітніх [6].
Театром насильства є не лише домашнє середовище, але й двір, у якому мешкаємо, школа, спортивні заклади [7] і, на жаль, також церковне оточення.
З досліджень явища сексуального насильства над неповнолітніми, проведених протягом кількох останніх років, також з’ясувалося, що розвиток Інтернету та засобів масової інформації сприяло суттєвому збільшенню кількості випадків насильства та зловживань, вчинених в мережі Інтернету. Швидке розповсюдження порнографії у світі через мережу інтернету призвело до того, що порнографія набула страхітливих розмірів, що негативно вплинуло на психіку і на стосунки між чоловіком і жінкою, а також між ними і дітьми. Це явище безперервно зростає. Предметом значної частини порнографічної продукції є, на жаль, неповнолітні, гідність яких таким чином глибоко страждає. Дослідження в цій галузі свідчать, що процес стає все більш страхітливим і насильним, дійшовши до крайності жорстокого насилля над дітьми, яке замовляють і оглядають в прямому ефірі в Інтернеті [8].
Тут я хочу згадати Міжнародний конгрес в Римі, присвячений темі гідності дитини в цифрову епоху, а також перший Форум міжрелігійного альянсу для більш безпечних спільнот, який трактував те ж питання в листопаді минулого року в Абу-Дабі.
Ще одним злом є сексуальний туризм: згідно з даними Світової організації туризму 2017 року, щорічно три мільйони людей подорожують по світу, щоб вступити в статеві стосунки з неповнолітніми [9]. Важливим є той факт, що винуватці таких злочинів у більшості випадків не визнають, що їх дії є власне злочином.
Отже, ми стикаємося з універсальною глибокою проблемою, яка, на жаль, зустрічається майже всюди. Ми повинні бути відвертими: універсальність цього зла, що підтверджує його тяжкість в наших суспільствах [10], не робить його менш потворним у лоні Церкви.
Нелюдяність цього явища на світовому рівні стає ще більш серйозною і скандальною в Церкві, бо суперечить її моральному та етичному авторитету. Богопосвячена особа, обрана Богом для того, щоб вести душі до спасіння, піддається власній людській слабкості чи своїй хворобі, роблячись таким чином знаряддям сатани. У зловживаннях ми бачимо руку зла, яка не щадить навіть невинності дітей. Для цих зловживань щодо дітей немає достатніх пояснень. Ми повинні покірно і мужньо визнати, що стоїмо перед таємницею зла, котре бушує проти найслабших, тому що вони є образом Ісуса. Ось чому в Церкві тепер стало зрозумілим, що необхідно не тільки намагатися зупинити ці найтяжчі зловживання дисциплінарними заходами і цивільним та канонічним судом, а також рішуче боротися з явищем як всередині, так і за межами Церкви. Вона покликана боротися зі злом, яке вражає серце її місії: проголошувати Євангеліє дітям і захистити їх від ненажерливих вовків.
Я б хотів тут чітко наголосити: якщо в Церкві присутній навіть один випадок зловживань — який сам по собі є уже потворним — до цього випадку ми підійдемо з глибокою серйозністю. Брати і сестри, у виправданому гніві народу Церква справді бачить віддзеркалення Божого гніву, зрадженого і приниженого ляпасами цих нечесних богопосвячених осіб. Відлуння тихого крику дітей, які замість того, щоб знайти в них батьківську прихильність і одержати духовних провідників, зустріли катів, змусить тремтіти серця, знечулені лицемірством і владою. Ми зобов’язані уважно прислухатися до цього придушеного тихого крику.
Отже, важко зрозуміти явище сексуального насильства над неповнолітніми без урахування ролі влади, оскільки воно є завжди наслідком зловживання владою, користування нижчим становищем зневаженого, що дозволяє маніпулювати його совістю і психологічною та фізичною слабкістю. Зловживання владою також присутнє в інших формах експлуатації, жертвами яких є майже вісімдесят п’ять мільйонів забутих усіма дітей: дітей-солдатів, малолітніх, зайнятих у світі проституції, дітей, що олодують, викрадених малолітніх і часто — жертв жахливої торгівлі людськими органами або дітей-рабів, дітей-жертв воєн, дітей-біженців, дітей-жертв абортів тощо.
Зіткнувшись з такою жорстокістю, з такою ідолопоклонницькою жертвою дітей богу влади, грошей, пихи, зверхності — емпіричних пояснень не достатньо. Ці пояснення не здатні охопити широту і глибину цієї драми. І ще раз позитивістська герменевтика проявляє свої межі. Вона дає реальне пояснення, яке допоможе нам вжити необхідних заходів, але не може дати нам змістуцього явища. А сьогодні нам потрібні пояснення і зміст. Пояснення нам значно допоможуть в сфері діяльності, але вони залишать нас на півдорозі.
У чому ж тоді полягає екзистенційний «зміст» цього злочинного явища? Враховуючи його широту і людську глибину, сьогодні це не що інше, як сучасний прояв духа зла. Без урахування цього виміру ми залишимося далеко від істини і без реальних рішень.
Брати і сестри, сьогодні ми стикаємося з проявом зла — нахабного, агресивного і руйнівного. За ним ховається і перебуває дух зла, який у своїй писі і зверхності відчуває себе господарем світу [11] і думає, що він переміг. І я хочу сказати про це вам з авторитетом брата і батька — звичайно, малого і грішного, який однак є пастирем Церкви, що головує в милосерді: у цих болісних випадках я бачу руку зла, яка не щадить навіть невинності дітей. І це змушує мене згадати про Ірода, який від страху втратити свою владу наказав вирізати усіх дітей Вифлеєма [12]. За цим стоїть сатана.
І тому ми повинні вжити всіх практичних заходів, які дають нам здоровий глузд, наука і суспільство, тому ми не повинні випускати з уваги цю реальність і приймати духовні заходи, яких вчить нас сам Господь: покора, оскарження самих себе, молитва, покута. Це єдиний спосіб подолати дух зла. Таким чином переміг Ісус [13].
Так метою Церкви буде слухання, захист, охорона та піклування про дітей, які зазнали насильства, експлуатації та забуття, де б вони не були. Для досягнення цієї мети Церква повинна піднятися над усією ідеологічною полемікою та журналістською політикою, яка в різних інтересах часто використовує трагічний досвід дітей.
Тепер настав час працювати разом, щоб викорінити цю жорстокість з тіла нашого людства, прийнявши всі необхідні заходи, які вже діють на міжнародному і на церковному рівні. Прийшов час знайти правильний баланс всіх цінностей, що поставлені на карту, і дати єдині керівні принципи для Церкви, уникаючи двох крайнощів — пародії справедливості, спровокованої почуттям провини за минулі помилки і тиском мас-медійного світу, та самооборони, яка не дає відповіді на причини і наслідки цих тяжких злочинів.
У цьому контексті я хотів би відзначити «Кращий досвід», сформульований під егідою Всесвітньої організації охорони здоров’я [14] групою десяти міжнародних агентств, які розробили і схвалили пакет заходів під назвою INSPIRE — тобто сім стратегій для припинення насильства над дітьми [15].
Використовуючи ці керівні принципи у своїй законодавчій діяльності, також і завдяки проведеній роботі Папської комісії у справах захисту неповнолітніх та внеску цієї зустрічі, Церква зосередиться на наступних вимірах:
- Захист дітей: головною метою будь-якого заходу є захист дітей і запобігання їхнього перетворення в жертву будь-якого психологічного та фізичного насильства. Тому необхідно змінити менталітет для боротьби з оборонно-реактивним ставленням захисту інституції на користь щирого і рішучого пошуку добра суспільства, надаючи пріоритет жертвам будь-яких зловживань. Перед нашими очима завжди повинні стояти невинні діти, згадуючи слова Учителя: «Хто ж спокусить одне з цих малих, що вірують в Мене, то краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити, і його потопити в морській глибині… Від спокус горе світові, бо мусять спокуси прийти; надто горе людині, що від неї приходить спокуса!» (Мт. 18: 6–7).
- Бездоганна серйозність: я хотів би повторити, що «Церква буде невтомно робити все необхідне для притягнення до відповідальності будь-кого, хто вчинив такі злочини. Церква ніколи не намагатиметься приховати чи недооцінити будь-який з випадків» (Звернення до Римської курії 21 грудня 2018 року). Згідно її переконання, «гріхи і злочини богопосвячених осіб забарвлені ще більш темними кольорами невірності, ганьби і деформують обличчя Церкви, підриваючи її авторитет. Насправді, Церква разом зі своїми вірними синами є також жертвою цієї невірності і цих справжніх злочинів розкрадання» (там же).
- Справжнє очищення: незважаючи на вжиті заходи та прогрес у запобіганні зловживанням, необхідно наголошувати на оновленому і постійному обов’язку святості душпастирів, уподоблення яких до Христа Доброго Пастиря є правом Божого народу. Підкреслюється «міцна воля з усією силою продовжувати шлях очищення, замислюючись над тим, як захищати дітей; як уникати таких трагедій, як лікувати та реінтегрувати жертви; як зміцнити семінарійну формацію […] Ми намагатимемося трансформувати вченені злочини на нагоду для викорінення цієї рани не тільки з тіла Церкви, але і з усього суспільства» (там же). Святий Божий страх змушує нас звинувачувати себе — як людей і як інституцію — і виправляти власні упадки. Звинувачувати самих себе: це розумний початок, пов’язаний зі святим страхом Божим, навчитися звинувачувати себе, як людей, як інституцію, як суспільство. І ми не повинні піддаватися спокусі звинувачення інших, творячи для себе алібі, котре віддаляє нас від реальності.
- Формація: потреба відбору та формування кандидатів на священство не лише за негативними критеріями, головним чином пов’язаними з виключенням проблемних осіб, але й позитивними — запропонувати шлях збалансованої формації відповідних кандидатів, що веде до святості та чесноту чистоти. Святий Павло VI у своїй енцикліці Sacerdotalis caelibatus писав: «Таке життя, яке має вести неодружений священик, життя внутрішнє і зовнішнє, інтенсивно присвячене справам Божим, виключає недостатньо психофізично і морально збалансованих осіб, і не можна чекати, що благодать замінить їх природу» (№ 64).
- Зміцнювати і перевіряти напрямні принципи Єпископських конференцій: а саме підтвердити необхідність єдності єпископів у застосуванні критеріїв, які мають значення норм, а не тільки напрямних принципів. Норми, а не лише напрямні принципи. Жодне зловживання ніколи не повинно бути покрите (як це було зазвичай у минулому) і недооцінене, оскільки приховування зловживань сприяє поширенню зла і ще більше провокує скандали. Зокрема, необхідно розробити новий ефективний підхід до профілактики у всіх установах і середовищах церковної діяльності.
- Супровід людей, над якими вчинили наругу: зло, яке вони пережили, залишає на них невиліковні рани, що проявляються також у злобі і тенденціях до самознищення. Тому Церква повинна надати їм усю необхідну підтримку, використовуючи досвід експертів у цій галузі. Слухати, я дозволю собі сказати: «витрачати час» на вислуховування. Слухання зцілює пораненого, а також зцілює нас від егоїзму, від віддалення, від «мене це не стосується», від ставлення священика і левіта з притчі про Доброго самарянина.
- Світ технологій: захист неповнолітніх має враховувати нові форми сексуального насильства та зловживання будь-якого роду, що загрожують їм у середовищі, в якому вони живуть, та через сучасні засоби, якими вони користуються. Семінаристи, священики, монахи та монахині, працівники пасторального служіння і всі інші повинні знати, що цифровий світ і використання його засобів часто мають більший вплив, ніж нам здається. Нам потрібно заохочувати країни та органи влади вживати всіх необхідних заходів для обмеження веб-сайтів, які загрожують гідності чоловіка, жінки та, зокрема, неповнолітніх. Брати і сестри: злочин не може мати права на свободу. Категорично необхідно максимально рішуче протистояти цим огидним явищам, пильнувати і боротися так, щоб розвиток дітей не спотворювався через їхній безконтрольний доступ до порнографії, яка залишить глибокі негативні сліди в їхньому розумі і душах. Ми повинні докласти усіх зусиль, щоб молоді чоловіки і жінки, особливо семінаристи та духовенство, не ставали рабами залежностей, що ґрунтуються на експлуатації та кримінальних зловживаннях невинних осіб і їхніх зображень, а також на зневажливому ставленні до гідності жінки і до людської особи. Тут ми звертаємо увагу на нові норми «про найтяжчі злочини», схвалені Папою Бенедиктом XVI у 2010 році, коли був доданий новий злочин «придбання, зберігання або поширення кимось із духовенства у будь-який спосіб і будь-якими засобами, порнографічних зображень неповнолітніх». Тоді йшлося про «дітей віком до 14 років», а тепер ми вважаємо необхідним підняти цей віковий ліміт, щоб розширити захист неповнолітніх і наголосити на тяжкості цих фактів.
- Сексуальний туризм: поведінка, погляд, душа учнів і слуг Ісуса повинні вміти розпізнати образ Бога у кожній людський особі, починаючи з найневинніших. Лише виходячи з цієї радикальної поваги до гідності іншого ми можемо захистити його від всепроникливої сили насильства, експлуатації, зловживання і корупції, надійно служити йому на шляху його цілісного людського й духовного росту у зустрічі з іншими і з Богом. Для боротьби з сексуальним туризмом необхідні строгі заходи юридичного характеру, а також підтримка та проекти реінтеграції жертв цього злочинного явища. Церковні громади покликані зміцнити пасторальну опіку над людьми, які потерпіли від сексуального туризму. Серед них найбільш вразливими і потребуючими особливої допомоги є жінки, неповнолітні та діти; останні, однак, потребують найбільшого захисту і уваги. Державні органи повинні першочергово і терміново протидіяти торгівлі та економічній експлуатації дітей. З цією метою важливо координувати зусилля на всіх рівнях суспільства і тісно співпрацювати з міжнародними організаціями для створення правової бази, яка захищає дітей від сексуальної експлуатації в туризмі і дозволяє карно переслідувати злочинців [16].
А зараз дозвольте мені щиро подякувати всім священикам і богопосвяченим особам, які вірно і віддано служать Господу і відчувають себе зневаженими і дискредитованими ганебною поведінкою деяких своїх співбратів. Усі ми — Церква, посвячені особи, Божий народ і навіть Сам Бог — несемо на собі тягар їхньої невірності. Від імені усієї Церкви я дякую переважній більшості священиків, які не тільки є вірними целібату, але й жертовно присвячують себе служінню, котре сьогодні стало ще важчим через скандали небагатьох (але і їх всеодно занадто багато) співбратів. І дякую також вірним, які добре знають своїх добрих пастирів і продовжують молитися за них і їх підтримувати.
Нарешті, я хотів би наголосити на важливості трансформації цього зла на нагоду для очищення. Погляньмо на особу Едіти Штайн — Святої Терези Бенедетти від Хреста — з упевненістю, що «в найтемнішу ніч народжуються найбільші пророки і святі. Однак життєдайний струм містичного життя залишається невидимим. Безумовно, на вирішальні події в історії світу вплинули душі, про яких в історичних книгах нічого не сказано. А те, яким душам ми повинні дякувати за вирішальні події в нашому особистому житті, ми будемо знати тільки в той день, коли все приховане стане явним».
Святий вірний Божий народ у своїй щоденній тиші, у багатьох формах і способах продовжує робити видимим і свідчити з «наполегливою» надією, що Господь не відмовляється, що підтримує постійну і, в багатьох ситуаціях, багатостраждальну відданість своїх дітей. Святий і терплячий вірний Божий народ, підтриманий і оживлений Святим Духом, є найкращим обличчям пророчої Церкви, яка у своїй щоденній самопожертві ставить Господа в центрі свого життя. Саме цей святий Божий народ звільнить нас від чуми клерикалізму, що є благодатним ґрунтом для всіх цих ганебних явищ.
Найкращим досягненням і найдієвішим рішенням, яке ми можемо запропонувати жертвам, народу Святої Матері Церкви і всьому світу, є прагнення особистого і колективного навернення, смирення вчитися, слухати, допомагати і захищати найбільш вразливих серед нас.
Я рішуче закликаю усі структури влади та окремих осіб всебічно боротися з жорстоким поводженням з дітьми в сексуальному контексті та в інших ситуаціях, бо це огидні злочини, які треба стерти з лиця землі. Саме цього просять численні жертви, приховані у сім’ях та в інших середовищах нашого суспільства.
† Папа Франциск
Ватикан, 24.02.2019
N. B. Текст оригіналу італійською мовою та посилання на джерела можна знайти на офіційному сайті Святого Престолу
Переклад з італійської мови Секретаріату Глави УГКЦ в Римі
