«Рік після нападу на Україну» — чергове звернення католицьких єпископів Австрії щодо війни в Україні

ЗВЕРНЕННЯ

католицьких єпископів Австрії щодо війни в Україні

Рік після нападу на Україну

Божевіллю війни, що розпочалася із вторгненням Росії в Україну 24 лютого минулого року, немає кінця. Щодня ми є свідками кривавих боїв, цілеспрямованих атак на цивільні об’єкти та населення в Україні. Масовим викраденням українських дітей та іншим серйозним воєнним злочинам немає виправдання, і винні мають бути покарані в судовому порядку. Всіх людей, які зазнають страждань від війни в Україні та вимушено переселених, ми ще раз запевняємо: ви всі є в серцях кожного єпископа і багатьох людей в Австрії, ми страждаємо разом із вами, ви не самотні, ми поруч із вами! Водночас ми думаємо про багатьох людей у всьому світі, які постраждали від війни.

Причиною цих страждань і війни є кричуща несправедливість, яка має бути чітко названа: агресивна війна Росії проти вільної та суверенної України — фундаментальне порушення міжнародного права. Відповідно, з погляду християнської соціальної етики миру, український народ має законне право захищати себе від цього несправедливого нападу. Це право держави на самооборону доповнюється обов’язком міжнародної спільноти захищати та підтримувати жертв агресії. Це охоплює санкції, накладені на агресора. Вони також є необхідним актом солідарності з Україною. Ця солідарність дорого коштує й обтяжує багатьох людей, але відсутність солідарності коштує набагато дорожче.

Саме тому, що війна триває з неймовірною жорстокістю, допомога жертвам також повинна продовжуватися. Щоб допомагати, потрібно багато зусиль. Надихає те, скільки щедрості та самопосвяти вже було виявлено. Але оскільки надія на швидке закінчення війни досі не справдилася, потрібні перспективи для приблизно 85 000 людей в Австрії, які вимушено покинули свої домівки в Україні. Більшість із них живуть або приватно, або в організованому житлі в умовах мінімальної соціальної допомоги. Для того, щоб вони могли вести незалежне і самостійне життя, їхня інтеграція на ринку праці має бути пріоритетом. Для цього треба надати можливість перевести їхнє право на проживання зі статусу тимчасово переміщених осіб на довготермінове перебування. Ті, хто хоче взяти на себе відповідальність за своє життя тут, також повинні бути соціально захищеними в цьому процесі і, отже, мати можливість перейти від мінімального соціального забезпечення до системи соціального захисту.

Війна — це завжди випробування для особистої віри: Церкви і вірні мають обов’язок виявити себе як миротворці. Це також передбачає постійну спільну молитву. Від початку війни багато хто в Україні молиться Вервицю щодня о 20:00 (за місцевим часом). Запрошуємо парафії, спільноти, сім’ї та вірних приєднатися до цієї молитви. В історії нашої країни ми неодноразово відчували силу спільної молитви. Після Другої світової війни сотні тисяч людей молилися вервицю за свободу та суверенітет Австрії і пересвідчилися, що для Бога немає нічого неможливого. Молімося разом із народом України за справедливий мир, за християнську любов і шлях до примирення!