СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПЦУ виступила з заявою щодо Львівського псевдособору: «Формальна підстава для злочинної заборони існування УГКЦ»
У Православній Церкві України вважають Львівський псевдособор 1946 року не проявом соборної церковної волі, а плодом пригнічення свободи віросповідання. Адже зібрання лише окремої частини церковних діячів, заохочене і проведене світською владою з метою силою примусити всю Церкву до бажаних владі рішень, не може вважатися справжнім Собором. Про це йдеться у заяві ПЦУ з нагоди 75-х роковин драматичних подій Львівського псевдособору.
Заяву, підготовлену Синодальною Комісією з міжхристиянських відносин Православної Церкви України, опубліковано на офіційному сайті ПЦУ.
Цим документом Православна Церква України засвідчила ту саму позицію, яка вже була оприлюднена раніше з нагоди 70-ліття Львівського псевдособору в «Заяві з нагоди 70-ліття так званого Львівського собору» та «Заяві групи відомих православних християн світу „Настав час щоби православні християни визнали жахливу правду про 10 березня 1946 р.“».
У останній заяві також зазначається, що позиція ПЦУ щодо Львівського псевдособору 1946 року «послідовно відповідає тій оцінці, яку так званому собору дав ще Другий Собор Єпископів УАПЦ на еміграції, що відбувся 14–17 березня 1946 р. в Еслінгені (біля Штутгарту, Німеччина)».
«Підступно використавши ідеї єднання з Православ’ям, які у першій половині ХХ століття об’єктивно мали місце серед частини духовенства і мирян українських греко-католиків, сталінський режим у 1946 році з політичною метою організував псевдо-собор. Ця подія була використана як формальна підстава для злочинної заборони існування УГКЦ в межах Радянського Союзу, подальших репресій проти єпископату, духовенства і вірних цієї Церкви», — мовиться в документі.
У заяві згадується, що Православна Церква в Україні також не раз зазнавала на собі подібні методи владного тиску, зокрема в першій половині ХХ ст… А отже в Православній Церкві України «не лише поділяють скорботу українських греко-католиків, але й добре розуміють біль наших братів».
«Нам усім, українським православним і греко-католикам, варто виявляти мудрість і стриманість, робити висновки з подій минулого, не піддаватися на провокації та намагання розпалювати між нами ворожнечу. Наше найперше спільне завдання саме зараз — разом допомогти українському народу захистити державну незалежність, відновити справедливий мир, сприяти суспільному порозумінню. У майбутньому перед нами також постає й інше, складне завдання — привести до плідного результату діалог порозуміння. З обох сторін мають бути дані належні моральні оцінки суперечливим сторінкам відносин між двома Церквами — від подій кінця XVI століття і аж до подій кінця ХХ століття», — мовиться в документі.
Засуджуючи спробу насильницької ліквідації радянською владою УГКЦ, в ПЦУ підкреслюють той факт, що Православ’я в Галичині з’явилося не внаслідок подій 1946 р., а веде свою історію від часів Київської княжої держави. «Тому не повинна мати виправдання логіка і сумна практика так званої ревіндикації, коли насиллям минулого виправдовується нове насилля, однією несправедливістю — інша несправедливість», — йдеться у заяві.
«Ми не можемо і не повинні забувати важких сторінок свого спільного минулого, але ми не маємо права йти вперед з головою, оберненою лише назад. Тому сподіваємося, що формула примирення „Прощаємо і просимо про прощення!“, яка у час після завершення Другої світової війни дала добрі плоди у відносинах між низкою європейських народів, буде корисною і для нас», — зазначають в ПЦУ.
Пригадуємо, що 8–10 березня 1946 року у Львові відбувся так званий Львівський «собор», який був інструментом радянської влади для ліквідації Української Греко-Католицької Церкви. З нагоди відзначення сумних роковин в УГКЦ відбувся ряд заходів, присвячених сумним роковинам.
За матеріалами Департаменту інформації УГКЦПресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
