Проповідь владики Богдана Дзюраха на свято Стрітення Господнього

16 лютого 2019

Свята Церква сьогодні відзначає два свята. Одне відносно нове — День богопосвячених осіб. Тому, ми сьогодні дякуємо нашим ієромонахам, ченцям і черницям за їхню посвяту Господеві, за їхнє служіння і свідчення віри, яке вони складають перед віруючим людом і усім світом. Водночас з’єднуємо нашу подяку з запевненням у наших молитвах. Бо хоч монастир є духовною вежею, яка захищає нашу Церкву і народ від нападів духовного ворога, ченці і черниці, перебуваючи на «передовій» духовного фронту, не раз наражаються на більші випробування і атаки. Таким чином, нам слід підтримати цих наших подвижників своєю молитвою, щоб вони витривали у покликанні до кінця і залишалися вірними своїм чернечим обітницям на більшу Божу славу і на добро нашої Церкви і народу.

Натомість, друге свято сягає своїм корінням у глибоку давнину і базується на євангельській події, яку ми щойно чули. Свято Стрітення — одне з 12-х найбільших свят церковного року. Як показує нам вже сама назва — це свято зустрічі. Святіший Отець Франциск каже, що у цьому святі відбувається зустріч Бога зі своїм народом. Цей народ представлений як в тих особах, котрі приносять Ісуса до Єрусалимської святині — в молодому подружжі св. Йосифа і Пречистої Діви Марії, так і тих, котрі Його приймають — старця Симеона і праведної пророчиці Анни. Зустрічається Бог з людиною, зустрічаються різні покоління Божого народу, людство зустрічається зі своїм Творцем і Відкупителем.

Втім, зауважмо, що ця зустріч всесвітнього масштабу відбувається в дуже інтимній обстановці: мабуть, навколо старців і молодого подружжя спонтанно не утворився натовп людей, не прибігли журналісти і навіть про ангелів немає згадки, як це було в описі народження Спасителя. Все відбувалося дуже скромно, тихо, при звичайних, буденних обставинах. Може, нам важко це збагнути, але це навіть не був якийсь святковий день, але звичайний, буденний день, в який виповнилося 40 днів після народження Христа. І ось подружжя принесло дитинку до храму, щоб «учинити щодо Нього відповідно до приписів Господнього закону». Щойно за кілька століть після цієї події Христова Церква почне святкувати цей день як велике свято, як важливу подію в історії спасіння.

Так буває часто: на перший погляд звичайна подія з часом може виявити свій величезний потенціал, свою спасенну дію, якщо у цій події буде відображений Божий план, буде задіяний сам Господь, буде присутній Божий Син, Спаситель світу. Мусимо пам’ятати про це, дорогі у Христі, коли приймаємо наші щоденні рішення, коли робимо ті чи інші кроки, коли виголошуємо ті чи інші слова, коли зустрічаємо тих чи інших осіб. Кожна така дія має великий вплив на нас самих, на наше ближче і дальше оточення, а інколи, може мати вплив на долю цілого народу і всього людства!

Іноді можна звичайним розчерком пера перекреслити долю людини, знищити подружжя чи позбавити мільйони людей надії на краще майбуття. Це може статися навіть тоді, коли цей розчерк пера здійснюється при небагатьох свідках, а навіть на самоті, за ширмою в кабінці для голосування…

Пригадуються мені в тій хвилині слова нашого поета Івана Франка, які любив цитувати світлої пам’яті Блаженніший Любомир. Ось як Блаженніший висловився в одному зі своїх останніх дописів на інтернет-ресурсі: «Мені часто доводиться чути запитання: якою я бачу майбутню Україну? Коли вже закінчиться період переходу від радянської дійсності? Якою буде наша рідна Україна — залежить від нас, від кожного з нас. Що маю на думці? Усе залежить від того, скільки добра ми бажаємо всім громадянам нашої Батьківщини і скільки зусиль готові докласти, щоб те всенародне благо стало дійсністю. Не милозвучні слова, а конкретні позитивні вчинки — це основа відповіді на поставлене запитання. Іншими словами: Україна буде такою, якою ми її зробимо. Хочу підкреслити — ми, усі ми, на служінні правди, добра і краси. Цю думку прекрасно сформулював наш поет Іван Франко: „Кожний думай, що на тобі мільйонів стан стоїть, що за долю мільйонів мусиш дати ти одвіт“».

Справді, від кожного з нас залежить доля мільйонів! І Бог саме так діє у світі: Він зустрічається зі своїм народом, але не як з безликою масою, а дуже особисто, через зустріч з конкретною людиною. Він приходить до свого народу і до людства через Пречисту Діву Марію, через св. Йосифа, через праведного Симеона і пророчицю Анну. Пригадаймо собі Євангеліє з минулої неділі, коли Ісус проходив Єрихоном, його супроводжували маси народу, а євангелист Лука описує зустріч з однією людиною — митарем, грішником Закхеєм. І під час цієї зустрічі звучать слова Ісуса: «Сьогодні на цей дім прийшло спасіння!» (Лк. 19, 9). Через справжню зустріч, яку пережив Закхей, зійшло спасіння на нього і на увесь його дім. Саме так діє наш Господь: Він прагне приходити до наших домівок, до нашого роду і народу. Однак, дверима, крізь які Він приходить, є людське серце, наше серце.

Що ж слід робити, щоб і ми стали тими, через котрих Господь буде приходити і приносити своє спасіння нам і нашим ближнім? Про це говорить нам сьогоднішнє Слово Боже. В першу чергу, коли бажаємо по-справжньому зустріти Господа, ми повинні прагнути жити за Божими заповідями, за Божим законом. Аж чотири рази в сьогоднішньому короткому Євангелії сказано, що Пречиста Діва і св. Йосиф зробили все так, «як записано в Господньому законі». Дорогою до зустрічі із Законодавцем є Його закон, вірність Божому Слову, Божим заповідям. Ісус сам говорить: «Коли хтось мене любить, то й слово моє берегтиме і полюбить його мій Отець, і прийдемо ми до нього, і в ньому закладемо житло» (Йо 14, 21). А кого і що ми любимо у нашому житті? Чи з нами не стається так, як свідчить Боже Слово: «Світло прийшло у світ, люди ж більше злюбили темряву, лихі бо були їхні діла» (Йо 3, 19)? Господь є дуже близько до нас, але для зустрічі з Ним ми мусимо зробити крок «назустріч». Цим кроком насамперед має бути покаяння з гріхів і щире навернення з прагненням надалі вірно служити Богові, дотримуватися Божого закону. «Сповнився час і Царство Боже близько. Покайтеся і вірте в Євангеліє!» (Мр. 1, 15) — закликає нас сам Господь Ісус своїм вічним і правдивим Божим Словом. Коли ми будемо лише нарікати на всіх і на все: на погане життя, на брак позитивних змін в країні, на тривалість війни, проте, самі не будемо внутрішньо змінюватися, ми ніколи не зустрінемо Бога, не отримаємо визволення і спасіння ані ми самі, ані наш народ. Тому, до нас скеровані слова апостола Якова: «Коріться, отже, Богові, противтеся дияволові, і він утече від вас. Наблизьтеся до Бога, і він наблизиться до вас. Очистьте руки, грішники! Освятіть серця, двоєдушники!» (Як. 4, 7–8).

Другим кроком на дорозі до Господа є вказівка Христа «Чувайте і моліться!» (Мт. 26, 41). Так закликав Господь Ісус своїх апостолів в Оливному городі, коли змагався з темними силами зла. Бо ворог нашого спасіння — особистого і всенародного — захоче приспати нашу совість, нашу чуйність, щоб ми впали у зневіру, піддалися байдужості або приймали поверхові необдумані рішення, як говорять сьогодні багато молодих людей «задля жарту». Кілька днів тому в Києві я добирався з гостями на таксі до Патріаршого собору. Під час подорожі розговорилися про те і се з водієм — молодим студентом, родом з Київщини, який у вільний від навчання час підробляє, працюючи водієм таксі. Нас доволі сильно вразила і затривожила постава цієї молодої людини, яка готова приймати доленосні рішення, цілком не задумуючись, просто піддаючись тенденції, за якою йдуть його друзі, власне, «задля жарту». Так виглядає, що це не була виняткова постава, а певний тренд, який присутній в нашому українському суспільстві і який несе в собі величезну загрозу для існування української держави, для нашого майбутнього. Отож, мусимо молитися про світло і благодать Святого Духа і чувати. Чувати означає просто почати глибше думати, уважно думати, щоб відтак розважливо і відповідально діяти.

Симеон на своїх руках тримає спасіння світу. Наша доля і майбутнє наших дітей теж не раз спочивають в наших власних руках, в нашому вільному виборі. Нехай сьогодні і кожного дня наше серце буде чистим, а наші очі будуть відкритими, щоб ми могли пізнати присутність Бога біля дверей нашого серця, впустити Його до нашого життя, почути Його слово і прийняти Божу ласку та Боже спасіння, щоб Бог через двері нашого серця увійшов до нашого народу і через добрі діла наших рук благословив нас, наш дім і нашу Батьківщину. Амінь.

† Богдан Дзюрах,
Секретар Синоду Єпископів УГКЦ