Проповідь на празник Святого Миколая Чудотворця

19 грудня 2018

Св. Миколай виступає перед нами не просто як людина, яка чинила багато добрих діл. Він виступає перед нашими очима як людина добра. Він є добрий, тому чинить добро. Бог є «благий і чоловіколюбець», тому він милує і спасає нас.

Проповідь на празник Святого Миколая Чудотворця

Храмове свято у Монастирі Сестер Пресвятої Родини у м. Львів

Святий Миколай крокує по Вкраїні. Діти три тижні тому вже написали свої листи і побажання і тепер поводяться підкреслено чемно. Дорослі не проти підсилювати ці старання дітей, надуживаючи «святомиколаївським адмінресурсом»: «Будь чемним, бо інакше Миколай не прийде!» Мені нещодавно розказувала одна молода бабуся, що малий внучок навіть згодився без надмірного вередування дати взяти собі кров з пальця на аналіз, бо вона сказала, що Миколай в такому разі щось добреньке йому принесе… Дорослі користають з цього короткого періоду, коли мають ще один засіб заохотити свою малечу до доброї поведінки, водночас усвідомлюючи, що цей аргумент діє досить короткотривало — тиждень до свята Миколая і кілька днів опісля, а потім все повернеться на свої звичайні місця, згідно зі словами сучасної дитячої пісні: «Тато і мама пішли у парк гуляти; можна скакати і все перевертати, — Боже, яка краса!».…

Можливо, дещо спрощую, але спитаймо самих дітей: якими ми маємо бути, щоб святий Миколай прийшов? І вони дадуть відповідь, не застановляючись: «Чемними, добрими». Але чи справді такий підхід і таке трактування святого Миколая є правильним з точки зору нашої святої віри?

Бути добрими, щоб Миколай прийшов… Які посили ми робимо такою тезою? Дуже прості: на прихильність Бога треба заробити, Божу любов треба заслужити, ми маємо бути добрими, щоб Бог був добрим і щедрим до нас. Іншими словами, що Бога нам треба «задобрити», спонукати Його до доброти супроти нас нашими добрими вчинками, нашою, так би мовити, «чемною» поведінкою.

Насправді, у світлі віри все має бути інакше, я б навіть сказав, радикально інакше. Про св. Миколая в літургійних текстах сказано: «Бо Христове Євангеліє сповнивши, положив ти душу твою за людей твоїх». Спершу було Євангеліє, оця Добра Новина про Божу любов до нас. А Миколай настільки перейнявся цією благовістю, що був готовий життя своє віддати за людей. Ось джерело його доброти: Божа любов і доброта до Нього, Божа любов, в яку він повірив і якою прагнув ділитися з іншими.

Ми повинні бути добрими не для того, щоб Бог був добрим до нас. Ми повинні бути добрими, тому що Бог вже був і є до нас дуже добрим. Наша доброта — це не намагання «задобрити» Бога, бо Бог є Добротою. Наша доброта є відповіддю на Божу доброту і Божу любов до нас із вами. Св. Йоан Богослов про це говорить так: «Цим виявилася до нас любов Божа, що Бог свого єдинородного Сина послав у світ, щоб ми жили через нього. Любов же полягає не в тому, що ми полюбили Бога, а що він полюбив нас і послав Сина свого — примирення за гріхи наші. Любі, коли Бог так полюбив нас, то й ми повинні один одного любити» (1 Йо. 4, 9–11). А згодом ще лаконічніше про це висловлюється: «Ми любимо, бо Він перший полюбив нас» (1 Йо. 4, 19). Господь Ісус, даючи нам заповідь любові, вказує, в кому маємо найвищий приклад і доказ цієї любові до нас: «Нову заповідь даю вам, щоб ви любили один одного! Як я був полюбив вас, так любіте і ви один одного!» (Йо. 13, 34). Знову тут бачимо Божий порядок: спершу любов Ісусова до нас, яка має спонукати нас любити одне одного. Такою є логіка християнської любові, такою є сутність нашої святої віри. Іншими словами, наша любов до Бога і до наших ближніх не є причиною, а наслідком Божої любові супроти нас.

Щоб так любити, не вистачить змусити себе до тієї чи іншої поведінки, не вистачить робити тверді постанови, тому що в такому стані ми довго не витримаємо. Для цього потрібно переміни серця. Любов походить не з сили волі чи з рішучості характеру. Любов походить з серця, переміненого благодаттю Божою і наповненого Божою любов’ю. Остаточно, йдеться не стільки про те, щоб робити добрі діла, але щоб бути добрим. Коли людина час від часу робить щось добре, то це не означає, що вона вже досконалий християнин. Христос говорить, що батьки, «бувши злими» вміють час від часу давати дітям добрі дари (пор. Лк. 11, 13). Натомість, коли людина у своєму серці є доброю, тоді добрі вчинки стають для неї чимось природнім, виразом її нутра, проявом її внутрішньої природи. Каже Господь: «Добра людина з доброго скарбу серця свого виносить добре; лиха ж — з лихого (серця) лихе виносить, бо з переповненого серця говорять його уста» (Лк. 6, 45).

Дякуймо сьогодні Богові і одне одному за кожний вияв доброти, бо в цих знаках людської любові і зичливості сам Бог нас любить і виявляє нам прихильність. Нехай ця Божа любов буде для нас спонукою любити Бога усім серцем, а ближнього як себе самих. Дякуймо нашим Сестрам Пресвятої Родини не тільки за те, що вони роблять — а вони справді роблять так багато добра для нашого народу в Церкві, — але дякуймо їм за те, що вони, посвятившись Богові, намагаються ставати щораз добрішими, аж поки не осягнуть досконалу єдність з Христом, Який є Добротою.

Просімо і ми тієї ласки нового переміненого Божою любов’ю серця, яке робитиме нас щораз добрішими людьми. З цього серця відтак нехай випливають добрі вчинки, як вияв світла живої віри, щоб люди, бачивши це світло в нашому житті, прославляли нашого Отця, що на небі (пор. Мт. 5, 16). Амінь.

Владика Богдан Дзюрах