Проповідь на 31 Неділю по Зісланні Святого Духа

30 грудня 2018

Дорогі брати і сестри у Христі! Чуваймо над тим, як ми святкуємо Різдво. Щоб не сталося так, що пан Добробут і пані Комерція та їхні діти — світська суєта і домашні клопоти тихо і непомітно позбавлять нас правдивого Христового Різдва. На поклик Божий, який лунає в сьогоднішньому Слові Божому, проведімо дні, що залишаються ще до Різдва, не в суєті і в передсвятковому гармидері, а у молитовній тиші, у роздумах над нашим життям, приступімо до Таїнства Покаяння, щоб приготувати наше серце для приходу Спасителя, приходьмо з рідними і близькими на всі різдвяні богослуження…

Проповідь на 31 Неділю по Зісланні Святого Духа

«Ідіть, усе готове!» — цей короткий заклик є запрошенням Бога до участі в його радості, у повноті Його життя, до участі в трапезі Божої радості і любові, де Бог прагне перебувати із людьми, щоб наповнити їх своїми вічними дарами. Цей заклик напередодні Різдва Христового звучить особливо промовисто. Адже ось надходить Той, на Котрого людство чекало тисячі років, на Котрого сподівалося, з приходом Котрого пов’язувало свої надії і сподівання — Месія, той, хто приносить визволення, радість, безпеку і свободу.

А що людина? Почувши від посланців цю радісну вістку, люди почали — ні, не бігти притьмом на запрошення, а один за одним відмовлятися. Бог сходить з неба на землю, щоб людину піднести на небо, а людина каже: «А мені і так добре. Мені цього достатньо». Поле/маєтки, воли/достаток, жінка/інша людина… Добробут і споживацтво дають людині хибне відчуття безпеки і самодостатності, які остаточно несуть зі собою ризик втрати вічного спасіння: «Ніхто з отих запрошених не скуштує моєї вечері».

А як є з нами, дорогі у Христі? Чи ми готові відгукнутися на запрошення Господнє, яке Господь скеровує у ці дні до нас, кличучи до трапези Божого милосердя, Божої любові, повноти життя? А може, відчуватимемо спокусу відмовитися, вживаючи дипломатичних, проте, не надто переконливих зі сторони віри аргументів: «Ой ще треба пампушків напекти. А ті 12 страв, скільки-то потрібно часу, щоб усе приготувати!». А може: «З дружиною і з дітьми/друзями поїхати в Карпати, на лижі, відпочити, бо ж Різдво!» А може не в Карпати, а «Поїхати до центру, подивитися на ялинку на Софійській площі, відчути новорічний (вже не згадуємо про різдвяний) настрій». А може просто скажемо: «Я буду святкувати у родині і цього достатньо, бо ж Різдво — родинне свято, чи не так?».

Та ні, не так, не родинне свято, а церковне, тобто, свято великої Божої родини, якщо вже бажаєте вживати аналогію родини. Земна родина може будь-коли зібратися. А на Різдво усі — старе й мале — ідуть до Дому Божого, щоб взяти участь в бенкеті Божої любові, у радості від Божої присутності із нами — слабкими, грішними, скаліченими цим земним життям людьми. Щойно засмакувавши цієї Божої близькості, ми зможемо повернутися додому, і вже тоді продовжувати отой Божий бенкет в родині, в колі друзів, ділячись різдвяною радістю навіть з перехожими на вулиці, і на тій же ж Софійській площі. Бо, зауважмо, Господар з нинішньої притчі не каже: відречися поля, продай волів, розведися з жінкою. Не про це йдеться. Але про те, щоб не поставити себе, власні інтереси та власні справи вище Бога (зауважмо, кожне речення запрошені починають від слова «Я», тобто, у цих реченнях вони самі, із власним баченням на першому місці, а не Бог). Остаточно йдеться про те, щоб поставити правильні пріоритети в нашому житті і в наших святкуваннях.

Учора я був на Софійській площі. Я бачив там усе: багато кіосків з їжею і з різними зігріваючими напоями, ятки із сувенірами, побачив фіолетову корову біля одного павільйону і двох червоних медведів біля іншого, де перехожі, особливо діти, робили собі фото на пам’ять. Очевидно, гарна струнка ялинка і так само очевидно — каруселі. Було усе, але не було Найголовнішого (з великої літери), Того, День народження Котрого властиво стало приводом до цих гулянь… Знаю, що дехто скаже: там є сцена і ввечері звучать пісні, колядки тощо. Може і так, дай, Боже, щоб було саме так. Але і цього є замало. Бо Різдво слід починати святкувати тут, у домі Божому, а не використовувати Його виключно як привід для розваги і релаксу. Різдво дає щось більше, ніж розваги і релакс. Різдво дає спасіння, вічну радість і повноту життя. І це — саме оте запрошення, яке скеровує до нас в ці дні Отець Небесний. Бо в іншому випадку виходить дещо нелогічно: відзначається Різдво без зустрічі із Тим і без присутності Того, Хто народився задля нас і задля нашого спасіння.

Вже кілька років поспіль напередодні Різдвяних Свят в медійному просторі підноситься питання переходу України на григоріанський календар задля святкування Різдва Христового. Ця тема стає топ-новиною у телепередачах. На неї реагують журналісти і предстоятелі Церков. І все ж не це суттєве, не це головне. Головне не те, коли святкувати, але як святкувати.

Напередодні Різдва за григоріанським календарем я прочитав на сторінці одного досить поважного блогера і політичного аналітика пораду вже цього року, не чекаючи на офіційні календарні зміни, переходити «відзначати Різдво» за григоріанським календарем. Далі цитата: «Це дуже просто і там немає особливих таємниць і труднощів – 24-го грудня пісна вечеря з 12 страв, а 25-го збираєтеся всією сім’єю за столом (індичка/гуска/качка), і радієте, і відзначаєте». Закінчення поради взагалі феєричне: «Думаю, що навіть атеїсти можуть це зробити». Важко не погодитися з цим висновком: таке «відзначення» Різдва немає нічого спільного із вірою, а отже, і з християнством.

Дорогі брати і сестри у Христі! Чуваймо над тим, як ми святкуємо Різдво. Щоб не сталося так, що пан Добробут і пані Комерція та їхні діти – світська суєта і домашні клопоти тихо і непомітно позбавлять нас правдивого Христового Різдва. До речі, в деяких західних країнах вже навіть не згадують у вітаннях про Різдво Христове, кажучи загально про «сезонні свята»! Так, замість Різдвяного періоду може настати сезон глінтвейну і розваг. Нехай не буде так у нашій християнській Україні! Не дозвольмо, щоб навіть довгоочікуваний Томос став у нашому сприйнятті вагомішим і значимішим від Того, Котрий приніс найважливіший документ для всього людства – документ спасіння і дар відкуплення з гріховної неволі. Бо остаточно йдеться не про те, щоб мати певний статус, чи осягнути «незалежність», а про те, щоб стати «справжніми, правдивими, Христовими»!

На поклик Божий, який лунає в сьогоднішньому Слові Божому, проведімо дні, що залишаються ще до Різдва, не в суєті і в передсвятковому гармидері, а у молитовній тиші, у роздумах над нашим життям, приступімо до Таїнства Покаяння, щоб приготувати наше серце для приходу Спасителя, приходьмо з рідними і близькими на всі різдвяні богослуження - наступної неділі ввечері на урочисте всенічне із повечір’ям, а відтак в понеділок на Різдво, і у вівторок, а хто зможе, і у середу. Тоді справді засмакуємо правдивого Різдва Христового, відчуємо невимовну радість і блаженство від того, що з нами Бог! А відтак, подібно як Пречиста Діва і св. Йосиф, понесемо це Новонароджене Дитя – Спасителя до всіх, хто так спраглий за Його присутністю, яка спасає – до наших рідних, друзів і знайомих, до наших захисників і до поранених у Київському госпіталі, до самотніх і переселених осіб, до всіх, кого зустрінемо цими днями, даючи їм відчути, яке це щастя вірити в живого Бога, Який є з нами, Який нас любить і дає нам вічне життя і вічну радість у Христі Ісусі; Бога, що народжується у Вифлеємі задля нас і задля нашого спасіння. Амінь.

Владика Богдан Дзюрах