СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПроповідь Блаженнішого Святослава у 24-ту неділю по Зісланні Святого Духа
Доступ до зцілення, доступ до священнослужителя, доступ до Святих Таїнств у Церкві є якраз тим моментом, коли Христос торкається, тому має бути відкритим в умовах карантину для віруючої людини так, як держава забезпечує можливість відчинених аптек. На цьому наголосив Блаженніший Святослав, Отець і Глава УГКЦ, у проповіді цієї неділі.
Сьогодні в Божому слові ми бачимо нашого Бога як джерело здоров’я і життя людини. Ми бачимо Ісуса Христа, який спішить, щоб через доторк зцілити, врятувати, а відтак взяти за руку і підняти, воскресити померлу.
Лука дуже цікаво описує, що, властиво, відбувається, які події супроводжують той Божий рух до людини. Тут відчуваємо, що цей опис стану людини виходить з уст лікаря, який розуміє, що відбувається з тією людиною.
Торкнутися Господа через віру в Нього
Христос іде на прохання батька доньки, щоби вступити до дому, де є хвора дівчина (пор Лк. 8, 41–56). Але дорогою зупиняється, наче не дуже поспішає. Лука каже, що люди довкола Нього товпилися, і серед тієї тисняви стається одна цікава подія. Євангелист описує жінку, яка торкнулася до краю одягу Ісуса. Вона 12 років хворіла на кровотечу, віддала все своє майно лікарям, але ніхто не зміг її врятувати. І ось в особі Ісуса Христа недужа побачила єдине джерело власного оздоровлення.
Коли жінка доторкнулася до Ісуса Христа, Він зупиняється і сам розповідає, що сталося. «Хто і чому Мене торкнувся? Бо сила вийшла з Мене», — каже Господь. Христос є носієм Божої сили, сили Святого Духа. Торкнутися Бога можливо не фізичним жестом, а лише через віру в Нього. Людина, яка вірує, дає можливість Богові влити в себе Його оздоровчу життєдайну силу. Можна товпитися коло Бога, але не вірити до кінця і не торкнутися Його так, як зробила ця жінка.
Христос, який бере за руку і дарує життя
Лука говорить виразно, що жінка була хвора 12 років і дівчинка, яку він іде рятувати, прожила 12 років. Оздоровлення цих двох — наче два етапи однієї і тієї самої дії. Христос затримується, наче даючи довершитися таємниці смерті в особі цієї дівчинки, а потім входить до цього дому, бачить засмучених, але швидко перетворює їхній смуток на радість.
Він бере цю дівчинку за руку. Цікавий жест… Торкається її, але по-особливому. На іконі «Зішестя в ад» ми бачимо, як Христос за руку витягає з гробу Адама і Єву. Господь бере цю дівчинку за руку в такий самий спосіб і передає їй свою силу, життя. Піднімає її зі смертного ложа і віддає родині, батькові Яірові. У цій події ми бачимо і ікону провіщення, прообраз Воскресіння самого Христа!
Хвороба як образ гріха
Христос приходить і сьогодні до нас, щоби дати людині торкнутися до Нього у Святих Таїнствах Церкви — Його Тіла. Однак ключем до дотику оздоровлення є віра людини в Бога, яка відкриває перед нею можливість увійти в ту силу, що воскресає.
Слухаючи цю історію, ми повинні глибоко поглянути у своє серце, особисте життя. Мабуть, немає жодної людини, яка б не потребувала оздоровлення і зцілення. Ця кровотеча, яку описує нам Лука, має дуже глибоке символічне значення. Кровоточива жінка перебувала в такому стані, який не дозволяв входити їй у молитву спільноти. Вона вважалася нечистою. Хвороба, описана в Євангелії, є образом гріха, у якому перебуває кожен із нас. Гріх, наче кровотеча, є втратою життєвої сили. Втрачаючи кров у тілесному існуванні, людина позбувається життєвих сил і остаточно втрачає життя, наближаючись до смерті. Кожна грішна душа стає кровоточивою, тому що гріх наче спричиняє кровотечу душі. Кровотеча душі раніше чи пізніше позначається на наших фізичних можливостях. Тіло починає кровоточити. Далі ми побачили момент, коли в життя вдирається смерть, коли гріх, як той вірус, як її носій, зачіпає внутрішню істоту людини і забирає в неї життя.
Христос єдиний може зупинити цю кровотечу. Жодний людський розум не здатний тут допомогти. Господь зупиняє кровотечу нашої душі силою безсмертя благодаті Святого Духа. Хвора жінка це досвідчила.
Ми часто не розуміємо, які наслідки має гріх у нашому житті. Коли наше сумління черствіє, ми часом навіть не відчуваємо того болю, як не відчувала болю від невпинної втрати крові ця жінка. Тому так важливо відкритися в повноті до тієї животворчої оздоровчої сили Христа, щоби дати можливість торкнутися нас.
Замало товпитися навколо Ісуса
Коли ми чуємо сьогодні про натовп, який налягає, товпиться, але насправді не приводить до оздоровчого дотику, маємо можливість цю ситуацію ще краще осмислити в наших сучасних обставинах.
Ми сьогодні перебуваємо в умовах карантину вихідного дня і повинні виконувати його приписи. Не можемо велелюдно збиратися в наших храмах… Але, можливо, цим Христос хоче нас чогось навчити. Він нам каже, що замало товпиться. Треба мати готовність віруючої людини, яка б могла дати Богові можливість торкнути нас там, у тих обставинах, де ми перебуваємо.
Віруюча людина повинна мати право і можливість зустрітися зі своїм Богом
Ми справді розуміємо, що віднайти Бога як джерело нашого життя і воскресіння, а також оздоровлення в обставинах цієї пандемії є надзвичайно важливим. Це зміст нашого духовного і літургійного життя. Послужити для здійснення цього моменту таїнственного дотику єдиного Лікаря душ і тіл до стражденної людини є змістом душпастирського служіння у Христовій Церкві. Тому, розмовляючи з органами державної влади, ми кажемо, що навіть у таких обставинах, серед суворих карантинних обмежень, віруюча людина повинна мати право і можливість зустрітися зі своїм Богом.
Доступ до зцілення, доступ до священнослужителя, доступ до Святих Таїнств у Церкві є якраз тим моментом, коли Христос торкається, тому має бути відкритим в умовах карантину для віруючої людини так, як держава забезпечує можливість відчинених аптек. Адже церковне і релігійне життя — це не тільки свята, велелюдні відправи і обряди. Це можливість зближення між Богом і людиною, можливість Церкви виконувати свої душпастирські обов’язки, супроводжуючи віруючу людину в сучасних обставинах її життя. Тому ця можливість дотику повинна бути їй відкритою і доступною.
Молімося за наших лікарів
Слухаючи про Христа-Лікаря ми особливо молимося за наших лікарів, щоби їхні руки перетворилися на життєдайну десницю. Молимося, щоби через їхні знання і професійне служіння сам Господь Бог міг прийти до тих, хто Його потребує — до немічних, хворих, вмираючих, аби Він подав цю життєдайну десницю, яка б допомогла відкрити можливість кожній людині для здоров’я, життя і воскресіння. Тому каже Христос: «Не бійся, тільки віруй!»
Нехай віра в Бога, який нас випереджує, який до нас наближається, який дає себе торкнути як джерело здоров’я і воскресіння, буде сьогодні цією нашою радістю, що нею сповнюється сьогодні батько, отримавши назад у свої обійми воскреслу дитину.
Амінь!
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви
