Промова Святішого Отця Івана Павла ІІ на Синоді Єпископів УГКЦ 1991 року

ПРОМОВА

Святішого Отця Івана Павла ІІ
на відкритті Синоду Єпископів УГКЦ

(м. Ватикан, 4 лютого 1991 року)

Високодостойний Владико Кардинале, достойні Брати в Єпископстві!

По восьми місяцях, що проминули від останньої нашої зустрічі, мило нам знову привітати Вас в Римі, неподалік гробу св. Петра і гробу св. Йосафата, Архієпископа Полоцького.

Ця наша зустріч відбулася в минулому місяці червні по п’ятдесяти літах терпінь Церкви на Україні, що хоч і дуже обезсиленою, та все ж живою і динамічною вийшла з катакомб. Була вона також важливою з того мотиву, що вперше у Вашім історичнім бутті зібралися довкруги особи наступника св. Петра всі українські єпископи як з України, так і з широкої діаспори в світі.

З Вашим поворотом до єпископських становищ та до ваших священиків і вірних, Ви могли представити їм усю мою живу журбу батька і пастиря Вселенської Церкви. Справді ця Апостольська Столиця ніколи не перестала проявляти свого живого зацікавлення в користь Католицької церкви візантійсько-українського обряду, нищеної за останнє півстоліття. Треба справді Дякувати Богові за те, що сподобив нас бачити увінчаними наші змагання за обнову Ваших громад.

В останньому часі було можливо відновити єпархії латинського обряду на Україні і за це наша вдячність є ще більша.

На особливу увагу заслуговує нині ще й згадка про ту подію, яка сталася в часі останнього Синоду Єпископів тут в Римі в жовтні. Підчас цього Збору відбулося проголошення Кодексу Канонів Східних Церков, що увійде в життя 1 жовтня 1991 року. Ця книга Законів є даром і поміччю для життя і розвою всіх Східних Церков, адже великим бажанням Апостольського Престолу є те, щоб Церква на Україні процвітала та з новою апостольською силою виконувала доручену їй місію.

Нинішній Синод української Ієрархії, скликаний і на цей раз поза межами Галицької церковної області, мав у першу чергу важливе завдання представити Вселенському Архієреєві деякі пропозиції для пастирської управи важливих церковних округ.

Ваша журба і дбайливість за добро і зріст усіх Єпархій Церкви на Україні і на поселеннях лучиться з нашою журбою про те, щоб процвітала все більше та Церква, що зродилася через хрещення Київської Русі і яка саме тепер увійшла в друге Тисячоліття свого життя.

Достойні Брати в Єпископстві! У цю важливу історичну хвилину звертаю до Вас слово і напоумлення Апостола народів: «Поводьтеся достойно покликання, яким вас візвано, в повноті покори і лагідності, з довготерпеливістю, терплячи один одного в любові, стараючися зберігати єдність духа зв’язком миру. Одне бо тіло, один дух, а й в одній надії вашого покликання, яким ви були візвані. Один Господь, одна віра, одне хрещення. Один Бог і Отець усіх, що над усіма і через усіх в усіх /Еф. 4, 1–6/.

Нехай ця братня наша зустріч скріпить надію на розквіт Церкви візантійсько-українського обряду, на більшу славу Божу і на добро душ.

На завдаток найбагатшого Божого благословення уділяємо з цілого серця Вам і Вашим вірним, а зосібна священикам, монахам і монахиням, наше Апостольське Благословення.