СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПреподобна Йосафата Гордашевська: черниця, що змінила уявлення про монаше покликання
Центральні святкування 100-літнього ювілею переходу до вічності блаженної Йосафати будуть відбуватися в Римі 5 вересня. Цього дня о 15.00 відбудеться Архиєрейська Божественна Літургія, яку очолить Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав та єпископи Синоду Української Греко-Католицької Церкви.
Хрест, буква «М» й три зірки… Такі символи розміщені на гербі Згромадження сестер служебниць Непорочної Діви Марії. Хрест означає те, що сестри йдуть за Христом і в Ньому бачать Божу волю, літера «М» свідчить те, що черниці — доньки Марії і є під її покровом. Цікавим є тлумачення трьох зірок на гербі, які одночасно підкреслюють три монаші обіти (послух, чистота, убожество), три богословські чесноти (віра, надія, любов), три чесноти сестер-служебниць (тихість, покора, сестринська любов), три праці (виховання, піклування над хворими, дбання про красу в Божому храмі).
Герб Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви МаріїНа свято Благовіщення Пресвятої Богородиці, 7 квітня, цього року виповнюється 100-річниця від дня смерті блаженної Йосафати Гордашевської, засновниці першого активного жіночого згромадження в УГКЦ. В Церкві офіційно запланована ціла низка заходів з цього приводу, адже цього року також відзначається 150-ліття від дня її народження.
Самі ж черниці розповідають, що розпочнуть Рік вшанування пам’яті блаженної молитвою, яка поєднає усіх сестер Згромадження в усьому світі: молитва триватиме сім діб безперервно — по одній добі в кожній провінції.
Останнім часом особливої уваги заслуговує молитовна набожність до блаженної Йосафати і вже відомо багато чуд, які здійснилися за посередництвом молитов до неї. Гадаю, її сміливо можна вважати не лише співзасновницею першого активного жіночого монастиря в УГКЦ, засновницею захоронок (дитячих дошкільних закладів), а й опікункою жіноцтва.
ПЕРШІ ПІДВАЛИНИ
Михайлина Гордашевська народилася в міщанській сім’ї у Львові, де крім неї було ще шестеро сестер і двоє братів. Після навчання в школі, вона, через матеріальну скруту, не змогла продовжити навчання і пішла спершу працювати на фабрику скла; згодом працювала гаптувальницею. Вже в молодому віці Михайлина вільний час вона проводила в молитві, або ж навчаючи катехизму дівчат, з якими працювала, чи займаючись іншою харитативною працею.
Диплом медсестри Блаженної Йосафати 1899 рокуКоли Михайлині виповнилося 18 років, вона взяла участь в реколекціях, які провадив о. Єремія Ломницький, ЧСВВ, який став її духовним провідником. Михайлина відчувала велике прагнення до чернечого життя. Як відомо, вона три рази приватно складала обіт чистоти, а 1891 року звернулась до о. Єремії з проханням допомогти їй вступити до Чину сестер-василіянок — єдиного на той час в Галичині українського жіночого монашого чину. Уже в той час о. Єремія виношував в своєму серці ідею створення в Церкві активного жіночого Згромадження та запропонував Михайлині бути першою сестрою в ньому. У 1892 році Михайлина перебуває декілька місяців у римо-католицькій спільноті сестер-філіціянок для набуття потрібного досвіду активного чернечого й апостольського життя, а вже через два місяці вона прийняла облечини, взявши ім’я Йосафата.
Тож, разом із о. Єремією Ломницьким і о. Кирилом Селецьким, вони заснували в с. Жужіль на Сокальщині першу жіночу чернечу спільноту, яка була покликана до апостольської праці серед людей — Згромадження сестер служебниць Непорочної Діви Марії. Як розповідає с. Софія Лебедович, Генеральна настоятелька Згромадження, о. Єремія запропонував їй створити згромадження, яке би було ближче до народу. «У цьому їй допомагав о. Єремія Ломницький, ЧСВВ, і о. Кирило Селецький, парафіяльний священик, в Жужелянах біля Кристинополя (Червоноград), — розповідає вона. — Перші семеро дівчат підійшли до о. Ломницького під час місій з проханням допомогти їм стати монахинями. А він їм відповів, що на те потрібно мати посаг, тобто матеріальне забезпечення. Одна із них сказала, що вони є бідними і це його дуже засмутило. Розмовляючи про це із о. Кирилом Селецьким, вони вирішили заснувати жіноче Згромадження, до якого могли би вступити дівчата із бідних родин і завданням якого було би бути зі своїм народом. Тож у майбутньому ці сім дівчат стали першими монахинями Згромадження». Згодом, священики збудували сестрам дім в селі Жужеляни на Сокальщині. Таким чином й постала перша спільнота сестер служебниць Непорочної Діви Марії.
Сестри-служебниці на Вечірній молитві в каплиці Генерального дому Згромадження в Римі
Коли поглянемо на світлини черниць, то побачимо монаший габіт, темно-синій. Цікаво, сестра Йосафата сама разом із рідною сестрою пошили перші монаші габіти, які були характерними для того часу. З часом монаший одяг змінився після Другого Ватиканського собору в 70-ті роки минулого століття і став дещо простішим, а ще пізніше він став таким як зараз.
ІНШИЙ ПОГЛЯД НА ЖІНОЧЕ МОНАШЕСТВО
За словами с. Софії Лебедович, с. Йосафата по-іншому бачила підхід до виховання дітей, молоді, комунікації з жінками. Молода черниця старалася йти вперед в цьому напрямку і вести за собою сестер: «Вона відкривала захоронки, посилала сестер на навчання до Польщі на фребелівські курси (Фребель — відомий на той час педагог, який розробив новий метод праці з дітьми в дошкільних закладах), а також на медичні курси, щоб послужити людям, особливо по селах. Вона мала широке розуміння жіночого чернечого покликання».
Єпископи УГКЦ позитивно сприйняли діяльність нового активного жіночого Згромадження, бо плоди його праці одразу були позитивними. «Сестри зайнялися маленькими дітьми, за якими не було кому наглядати, — каже сестра-настоятелька. — Разом з опікою вони давали їм освіту. Владики були „за“ аби це Згромадження розвивалося, адже Церква бачила потребу в ньому. Воно відповідало на потреби того часу».
Отці Кирило Селецький і Єремія Ломницький, відомі просвітницькою діяльністю в галицьких селах, дбали про освіту селян. Провадивши по селах місії, вони зауважували, що люди щиро сприймають Боже слово, але «зерно падає в душі, а коли ми відходимо — вони його забувають». Тож вони вважали, що в УГКЦ існує потреба жіночого згромадження, яке би працювало серед простого народу, і підтримувало в ньому дух Божий.
Ось як говорив о. Єремія Ломницький про харизму нового Згромадження: «Чому наш нарід в дечім бідний, а часами й погорджений? Тому, бо не було кому виховувати його серця. Інші народи це мають, бо їх скоріше провадили і виховували законні особи. Щоби дитина була добре вихована, треба, щоби половину виховував отець, а половину мати, бо отець сам не потрафить. То саме можна прирівнювати і до народу. Священики є отцями народу, вони вчать його, стараються про нього… Але лиш так можуть виховувати, як батько виховує доньку без матері. Бог сотворив чоловіка й сказав: сотворімо йому помічницю. Не таку, як люди світські собі пояснюють, але помічницю до всього, що Боже. Чоловік добре вихований, з аристократії, ніколи не скаже неправди, нікого не обмовить. Він це вважає за велику нечесть, бо воно справді так є. А наш бідний нарід не мав такого виховання. Чому? Бо його виховував лише отець, і то частково, а не мав він матері, щоб виховувала серця. Ми маємо вас тими матерями для народу. Ісус того хоче від вас…» Завжди повторював про важливість виховання дітей у моралі та християнських цінностях, адже таким чином виховувалося майбутнє нації: «Коли ми голосимо слово Боже по місіях, то на сто слухачів, може один навернеться цілковито, а я як сестра вчить сто дітей, то їх усіх зискає Богові, бо в молоденьке серце, що засій, то зійде».
Феномен сестер був і в тому, що вони займалися жіноцтвом, адже на жінок покладено багато обов’язків в оселі, у вихованні дітей. Вони збирали жінок і читали їм «Життя святих», вчили їх співати, гаптувати, вести господарство. У перші роки існування Згромадження (перше десятиліття) сестер вже налічувалося до 300.
Через десять років існування Згромадження вже сестри поїхали до Канади, Бразилії, щоб послужити українським мігрантам, які покидали свою батьківщину в пошуках кращого життя. Сестри їхали разом зі своїм людом і знали що вже не повернуться, бо дорога була неблизькою і, щоб дістатися туди, вони місяцями плили кораблем.
СМЕРТЬ В 49 РОКІВ
Монахиня Йосафата завжди молилася до Господа, аби Той забрав її до себе тоді, коли вона буде найбільше приготовлена до цього. Ось як про це розповідає сестра Софія: «Вона померла на Благовіщення, яке є святом, коли Мати Божа сказала Господу „так“. Вона теж сказала Богові „так“, коли погодилася стати першою сестрою Згромадження, яке в той час ще не існувало».
«Вона просила Ісуса, щоб дав її ласку померти в той час, коли буде найбільше приготованою і в цьому відображено її життя, бо вона завжди сповняла Божу волю, прагнучи служити Йому, — розповідає с. Боніфатія Дяків, Генеральна заступниця. — Блаженна Йосафата, завжди шукала Бога — ще будучи молодою дівчиною, вона приходить до храму Святого Онуфрія у Львові, активно бере участь в Марійській дружині, пізніше має бажання вступити до монастиря сестер Чину Святого Василія Великого». Однак, коли їй запропонували провадити нову чернечу спільноту, вона питає, чого хоче Господь. Як описує історія Згромадження, вона застановилася над цим і кілька днів молилася в тому намірі. «В її житті було багато труднощів, але вона ніколи не відступала, хотіла до кінця сповнити Господню волю. Напевно, її постать може бути близькою кожній особі, бо попри те, що вона була монахинею, як кожна людина, переживала подібні труднощі, терпіння. Були і наклепи, очорнення, людські заздрощі… Але посеред щоденної рутини, вона була вірною Богові і ніколи не дозволяла злу заволодіти своїм серцем. Її терпіння заради Христа принесло стократні плоди», — так характеризує особу Блаженної с. Боніфатія.
Сестра Софія Лебедович, Генеральна настоятелька Згромадження сестер служебниць, молиться біля мощей Блаженної Йосафати, в каплиці Генерального Дому в Римі
«МОЩІ ТІТКИ»
Тепер мощі блаженної Йосафати знаходяться в Римі в каплиці Генерального дому сестер служебниць (вул. Кассіа, 102), однак з їх віднайденням також пов’язане справжнє чудо. «Мощі Блаженної були перевезені до Риму в листопаді 1982 року, в часи, коли в Україні Церква була в підпіллі. Тоді наші сестри з України навіть не могли приїздити на капітулу, однак ми мріяли, аби її мощі можа було перевезти. Але то були мрії… . І тут в 1980-му році приїхав до Риму доктор Кучма, хірург з Польщі, який перед тим жив в Україні. У Римі в нього була родичка, с. Павла, до якої він приїхав і, оглядаючи нашу каплицю, запитав, а де ж наша засновниця», — каже сестра-настоятелька.
Сестри на те йому відповіли, що її останки знаходяться в Україні і неможливо їх перевезти. Він, прощаючись, пообіцяв черницями, що с. Йосафата до них ще повернеться. «Перебуваючи в Польщі він пише лист до Брежнєва, Генерального секретаря ЦККПРС з проханням перевезти до Польщі тлінні останки, нібито його тітки. І Брежнєв дозволив це, хоча й з перепонами. Бо, коли викопували її останки в Кристинополі, то потрібно було мати дозвіл на це від обласної ради, від влади Львова, Червонограду. У листопаді, як знаємо, темніє швидко, тож коли почали викопувати, то виявилося що її рештки знаходяться надто глибоко», — мовить вона далі. Тобто довелося відкласти цю справу на другий день. «Коли таки викопували її могилу, представники влади не знали, що вона була монахинею, а першим викопали нагрудний хрест, — продовжує розповідь черниця. — Тож вони запитали дідуся, що то є. Він повитирав, поцілував хрест і сказав, що в давні часи жінки носили такі великі хрести. Потім викопали вервицю (кілька зернят) й дідуся вони знову запитали що це є. А він на те їм відповів, що то жіночі коралі. Пізніше комісія це все запечатала і потім перевезли мощі до Варшави».
Скринька, в якій перевезено тлінні останки блаженної Йосафати Гордашевської з Червонограду (Україна) до Риму, 15 жовтня 1982 рік
А далі постало питання яким чином мощі Блаженної перевезти до Риму. Саме в той час з Риму приїхала до Польщі тодішня Генеральна настоятелька с. Францішка Библів. І черниці звернулися до єдиної на той час польської авіалінії з проханням перевезти мощі, як ручний багаж. «Усе це дуже швидко відбулося. Тож було куплено квиток для цього багажу, адже він був тяжким, і вже наступного дня всі хто міг проводжали засновницю нашого Згромадження до Риму. О 12.00 годині літак відлетів і відразу після цього радіо оголосило, що Брежнєв помер. Це було справжнє чудо, бо вже наступного дня, з огляду на ці події, цього могло не статися», — міркує с. Софія.
У той час не існувало таких засобів комунікації, як сьогодні, сестри-служебниці не знали про те, що мощі їх засновниці вже в дорозі. У Римі в той час жила с. Пімена з України, 1932-го року народження. Напередодні їй наснився сон, в якому с. Йосафата їй сказала: «Я їду до вас». Вона вранці розповідала свій сон монахинями, а в обід вони довідалися, що мощі сестри Йосафати вже в дорозі до Риму.
ЗГРОМАДЖЕННЯ У СВІТІ
Сьогодні налічується 572 членкинь Згромадження в 17 країнах світу. Найбільше сестер є в Бразилії (близько 50 спільнот). Адже, як відомо, до Бразилії в 1911 році сестри поїхали за нашими мігрантами. «Там з тими людьми вони перебували по колоніях, допомагали їм. Серед відомих наших сестер в Бразилії — сестра Анатолія Боднар, одна з перших сестер, яка приїхала на місії до українських мігрантів. Сестра Анатолія лікувала людей, роблячи ліки та різні мазі з лікарських рослин. Вона була справжньою духовною матір`ю і дотепер сестри та люди згадують Мати Анантолію. Сестри провадили школи, лікарні. Часто були школи тільки для дівчат і там вони пізнавали життя сестер й за їх прикладом ставали монахинями. Сестри навчали української мови в школах, української культури, пісень», — розповідає Генеральна настоятелька Згромадження. Існує сім провінцій Згромадження в світі: в Бразилії, Канаді, Америці, Сербії, Словаччині, Польщі, Україні.
БЛАЖЕННА, ЯКА ТВОРИТЬ ЧУДА
Серед численних чуд, які є задокументованими і здійсненими за посередництвом молитов до блаженної — зцілення від раку, дар материнства, духовні зцілення.
Набожність до неї набирає популярності в народі, тому до сестер надходять численні повідомлення про чуда. «Якось на свято нашої засновниці (20 листопада) у Львові батьки привели сім маленьких дівчаток Йосафаток, яких назвали на її честь», — каже с. Боніфатія, розповідаючи про чудо материнства за посередництвом блаженної. Сестра додала, що монахині щоденно в спільнотах по всьому світі молиться до Блаженної Йосафати в наміренні людей, які просять про молитву в різних потребах.
с. Боніфатія Дяків, Генеральна заступниця Згромадження сестер служебниць Діви Марії (Україна)Сестра-настоятелька розповіла про чудо, яке нещодавно трапилося: «Чоловік потрапив в аварію і лікарі не давали йому надії на життя. Рідна сестра цього чоловіка прийшла до нас з великим плачем, адже той чоловік мав маленьку чотирирічну дитину. Вона прийшла з розпукою, а я під рукою мала мощі Блаженної Йосафати, які завжди носила із собою. Я їй їх і віддала. Брат був непритомний і вона ці мощі поклала біля нього. За словами сестри, вона не знала як молитися до Йосафати, тож вона просто звернулася до неї своїми словами, так як могла. Вночі була криза стану здоров’я її брата, а наступного дня він почав почуватися краще. Уранці лікарі сказали, що її брат буде жити. А він, прокинувшись, розповів, що його відвідувала монахиня і запитав хто це був».
Існує й багато духовних оздоровлень. Одне з них пригадала с. Боніфатія: «Одна жінка роками молилася за свого чоловіка, який не сповідався давно. Якось наша монахиня їй дала медалик Преподобної Матері Йосафати, аби жінка молилася. Жінка поклала цей медалик біля ліжка чоловіка і молилася за нього. І чоловік одного разу виявив бажання піти до Церкви разом із нею і посповідатися, вперше за багато років».
27 червня 2001 року у Львові під час Святої Літургії у візантійському обряді за участю Папи Римського Івана Павла ІІ Йосафату Гордашевську було проголошено блаженною.
***
Ікона блаженної Йосафати в каплиці Генерального дому в РиміУ рамках відзначення 150 років від дня народження та 100 років від дня переходу до вічності блаженної Йосафати, 6 квітня напередодні свята Благовіщення Пресвятої Богородиці в Україні у Львові Архиєрейською Божественною Літургією за участі єпископів, монашества та вірних УГКЦ відбудеться офіційне відкриття Року блаженної. З цієї нагоди у Львові відбудеться міжнародна конференція, присвячена особі блаженної Йосафати на тему: «Робіть добро і зло не досягне вас».
7 квітня, на свято Благовіщення Пресвятої Богородиці, в день смерті блаженної Йосафати, в Генеральному домі в Римі та у всіх спільнотах сестер служебниць по всьому світі молитовно розпочнеться Рік блаженної Йосафати.
Центральні святкування 100-літнього ювілею переходу до вічності блаженної Йосафати будуть відбуватися в Римі 5 вересня. Цього дня о 15.00 відбудеться Архиєрейська Божественна Літургія, яку очолить Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав та єпископи Синоду УГКЦ. Сестри служебниці всіх сердечно запрошують на ці урочисті богослужіння.
За матеріалами Руслани Ткаченко, Департамент інформації УГКЦПрес-служба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
