СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПосттридентський реформатор: у Римі відбулася міжнародна наукова конференція про митрополита Йосифа Велямина Рутського
15–16 жовтня у Папському Григоріанському університеті під патронатом Отця і Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава відбулася міжнародна наукова конференція на тему «Реформування після Триденту: київський митрополит Йосиф Велямин Рутський (1613–1637)». Захід відбувся у межах програми наукового фонду «Наукове замовлення університету» УКУ та реалізації проєкту «Великий реформатор: київський унійний митрополит Йосиф Велямин Рутський (1613–1637) в посттридентську добу».
Конференція розпочалась з вітальних слів отця Роберта Лисейка, протоархимандрита Василіянського Чину Святого Йосафата, і отця Марка Морозовича, професора літургійного богословʼя і очільника кафедри українських церковних студій ім. Василя Лостена Католицького університету Америки. Саме з ініціативи отця-протоархимандрита та за підтримки отця-професора проведення такої міжнародної академічної події стало можливим. Про це розповідає пресслужба Українського католицького університету.
З вітальним Словом виступив також Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав:
«Без сумніву митрополита Рутського можна назвати великим наслідником київських митрополитів. Він зумів перейняти мудрість Київської Церкви — свідка ще неподіленого християнства. Він був великим реформатором монашества, великим просвітителем і вихователем не лише духовенства, але й молодого покоління загалом, а також великим місіонером, який дбав про поширення християнської віри на теренах Угорської імперії, щойно визволеної від мусульман», — розповів Блаженніший Святослав.
Окрім важливої історичної ролі Рутського, наголосив Блаженніший Святослав, «слід звернути увагу на його особисту святість. Мій попередник праведний митрополит Андрей Шептицький підготував Positio для його беатифікаційного процесу. Сам митрополит Андрей вбачав у постаті Рутського приклад для наслідування на початку XX століття. Святість важко описати в історичній чи науковій літературі, виміряти за допомогою наукової методології, але для Божого люду це має важливе духовне значення», — йдеться на сайті Української Греко-Католицької Церкви.
Відкриття конференції модерував декан Гуманітарного факультету УКУ д-р Андрій Ясіновський, який також на початку звернувся до усіх присутніх з побажаннями плідної академічної дискусії.
Перша секція конференції
Перша секція під модеруванням д-рки Лілії Бережної (Австрійська академія наук) була присвячена дихотомії між життєписом та агіографією про митрополита Йосифа Велямина Рутського. У цій сесії обговорювали питання із походження, життєвого шляху та вибору митрополита; сприйняття його сучасниками та наступниками в агіографічних та візуальних джерелах.
Вступна доповідь була присвячена походженню та раннім рокам життя митрополита Рутського, яку виголосив Дзяніс Лісейчиков (Європейський гуманітарний університет у Вільнюсі). Дослідник на підставі архівних джерел продемонстрував знатне походження Рутського та спростував історіографічні тези про можливі московські корені Веляминів, а радше акцентував на можливому татарському походженні предків майбутнього митрополита.
Більш детальніше власне про саму біографію Рутського розповів проф. Мінтаутас Чюрінскас (Інститут литовської літератури та фольклору). Дослідник представив латиномовний текст життєпису, який уклав Рафаїл Корсак скоріш за все під час свого третього перебування у Римі, але не встиг опублікувати. Професор зосередився на темі конфесійних конверсій майбутнього митрополита в ширшому контексті тогочасних біографій католицьких єрархів.
Опісля доповідь виголосив д-р Іван Альмес (Український католицький університет). Дослідник представив постать Рафаїла Корсака, наступника Рутського на київській кафедрі, як saint-maker митрополита Йосифа. Корсак одразу ж після смерті опікувався не тільки достойним похованням Рутського у Вільнюсі, але працював на потенційною беатифікацію митрополита. У своїх листах до Риму Корсак називав Рутського «мій святий митрополит», а також інформував про нетлінність останків й чудеса біля тіла. Як зваужив Іван Альмес, постать Рутського дуже добре вписувалась, щоб стати одним з beati moderni як писав Саймон Дітчфілд, проте цього не сталося у XVII ст. Оскільки раптово у 1640 р. помер Корсак, основний промоутер потенційної беатифікації Рутського, а також після окупації Вільнюса 1655 р. зникло тіло Рутського.
Тему біографії чи агіографії про Рутського продовжила д-рка Сіґіта Маслаускайте-Мажилієне (посол Литовської республіки при Святому Престолі). Пані посол представила слухачам доповідь про візуальне вираження постаті Йосифа Велямина Рутського у іконографії та її еволюцію від XVII до середини ХХ ст., від графічних зображень Майнарді до портрета Барберіса. За припущенням дослідниців, саме останній зі згаданих потретів Рутського у виконанні Барберіса, скоріш за все готувався для потенційної беатифікації, яку підтримував митрополит Андрей Шептицький.
Власне про проєкт беатифікації та канонізації митрополита Рутського, який готував митрополит Андрей Шептицький детально розповів о. д-р Пантелеймон Трофімов, ЧСВВ (УКУ). Доповідач детально представив матеріали до біографії Рутського, яку планував написати Шептицький, та зберігаються у Центральному державному історичному архіві України у Львові. Отець Пантелеймон припускає, що найімовірніше Кирило Королевський був заангожаваний у пошуку і підбірці матеріалів для Шептицький, який в своєму чергу готувався написати таку біографію.
Друга секція конференції
Друга секція була присвячена реформам митрополита Рутського, і її модерував о. д-р Даниїл Ґаладза (Папський східний інститут). Першим виступив о. д-р Марко Морозович (Католицький університет Америки), який представив діяльність митрополита Рутського в контексті літургійних змін в Київській унійній митрополії. Зокрема, було представлено ідеї Рутського сформувати нову унійну літургійну ідентичність, яка б зберігала давні традиції, та нереалізований намір надрукувати нові літургійні книги. Дискусійним до сих пір залишається питання про латинізаційні новації Рутського в період свого митрополитства.
Доповіді Алессандро Бокколіні (Римський університет ла Сап’єнца/Університет Тушіа) та о. Романа Кулинцака (Папський салезіянський університет) були присвячені освітнім реформам митрополита. Нові відомості про ідеї Йосифа Велямина Рутського зі спроб заснування колегіуму для освіти парафіяльного духовенства А. Бокколіні представив у контексті тридентської моделі реформування освіти через заснування мережі духовних семінарій. Блискуча доповідь проф. Бокколіні базувалась на широких джерельних матеріалів з Історичного архіву Конгрегації поширення віри.
Володимир Мороз у своїй доповіді розкрив деталі співпраці Рутського із єрархами Мукачівськї єпархії у процесі перейняття унії. Важливо, що дослідник відкрив нові факти, що говорять що Мукачівська єпархія на той час була формальною частиною Київської митрополії, і з цієї причини унійні процеси по обидва боки Карпат були глибоко повʼязані.
Опісля також було презентовано збірник документів про святого Йосафата Кунцевича, який вийшов у видавничій серії «Київське християнство». Детальніше про презентацію книги можна прочитати за посиланням.
Наприкінці першого конференційного дня, учасники заходу відвідали Папських грецький колегіум св. Атанасія, у якому навчався митрополит Рутський. Екскурсію для усіх провів ректор Колегіуму отець-бенедиктинець д-р Мацєй Павлік. Дослідники відвідали каплицю, архів та бібліотеку папського колегіуму.
Третя секція конференції
Третя секція була присвячена василіянам та руській національній церкві у Римі у ранньомодерний час. Модерував сесію о. Марко Морозович. Першим виступив д-р Анатоль Упарт (Університет штату Нью-Йорк у Бінгемтоні), який розповів про Церкву свв. Сергія і Вакха, як першу національну церкву у Римі, її фундацію для руської спільноти та промоторів цих процесів. Дослідник представив діяльність трьох основних агентів, які сприяли появі такого центру для русинів у Римі — Рутського, Барберіні та Корсака. Зокрема, Антоніо Барберіні у своєму заповіті залишив значну суму саме для підтримки церкви свв. Сергія і Вакха. Зауважимо, що саме при цьому храмі сьогодні діє Українська парафія у Римі.
З перспективи дослідження художніх особливостей римського осередку русинів виступив Мельхіор Якубовський. Дослідник зауважив як внутрішні, так зовнішні архітектурні особливості церкви свв. Сергія і Вакха та співставив їх із мистецькою мережею василіянських монастирів Речі Посполитої у XVIII ст. Саме цей храм став осідком руської колегії, прокуратора Василіянського Чину та резиденцією Генерального настоятеля ЧСВВ та Головної управи.
Проф. Антал Молнар (Дослідницька мережа HUN-REN) доповів про діяльність монахів-василіян у процесі становлення та діяльності центрального руського осередку у Римі, а також представив контекст місійної діяльності на Балканах. Професор представив унійну «руську модель» Рутського, яку намагалися реалізувати на Балканах. Саме василіяни «консультували» і виступали модераторами потенційних унійних процесів в державах на Балканах в складі Османської імперії. Проте, як зауважив проф. Молнар, цю модель як місійну модель не вдалося реалізувати.
Останньою в цій сесії була доповідь Олександра Пронкевича (УКУ). Доповідач охарактеризував тексти іспанського василіянського осередку у XVII ст. Однією з особливих рис доповіді стала характеристика образу Русі, яку формували василіяни в Іспанії та для іспаномовних християн в інших краях. Серед іншого, переклад Житія Кунцевича іспанською (Мадрид, 1684) — один з перших іспаномовних текстів, який містить слово «Україна».
Четверта секція конференції
Завершальну секцію в конференції модерувала Джованна Броджі (Міланський університет). Ця сесія була присвячена сприйняттю постаті Йосифа Рутського у текстах та памʼяті. Марчелло Ґарцаніті (Університет Флоренції) охарактеризував богословський контекст епохи, у якій діяв митрополит Рутський. На основі дослідження болонського примірника Острозької біблії доповідач представив особливості екзегетики у часи митрополита Рутського та Мелетія Смотрицького.
Овідіу Олар (Австрійська академія наук) представив полемічний характер поглядів Мелетія Смотрицького та Кирила Лукаріса. Зокрема Кирилу Лукарісу закидали перехід на кальвінізм, а Смотрицький пройшов шлях від захисника «старої віри» до конвертита до унії. Таким чином автор проілюстрував конфесійні виклики із якими стикалися не тільки вірні, але також і єрархи.
Віолетта Зелецька-Миколайчик (Університет Миколая Коперника в Торуні) представила тему зміни зовнішнього вигляду монашества у спадщині та візії митрополита Йосифа Велямина-Рутського. Зокрема багато уваги було приділено питанню як виглядав ранньомодерний василіянський габіт.
Перед завершальною дискусією виступив Джаред Воррен (Інститут європейської історії ім. Ляйбніца у Майнці), який розповів про сприйняття постаті та реформ митрополита Йосифа Велямина-Рутського у XIX ст. Дослідник представив тему на основі німецько- й франкомовної історіографії XIX ст. І як виявилося, постать Рутського була «забутою» у цих наративах, на відміну від тогочасних україно- та польськомовних досліджень.
Підсумки конференції
Підсумки конференції у форматі closing remarks модерував д-р Андрій Ясіновський. Насамперед виступила Лілія Бережна, яка наголосила на термінах, які використовували і звучали під час наукового симпозіуму — конфесійне будування, saint-making, модернізації і т. д. Дослідниця влучно зауважила, що потрібний наратив, у якому вписати постать Рутського.
Опісля виступив з підсумковими коментарями один зі співорганізаторів конференції о. Марко Морозович. Отець Марко вдало зауважив вибрані тематики, які потребують окремих досліджень. Одна із них — це тема патріархату. Саме за Рутського активно обговорювали ідею спільного патріархату — поєднання Унійної та Православної Церкви, а комунікації відбулась між Рутським і Могилою.
З словами подяки до усіх присутніх наприкінці звернувся Іван Альмес, науковий секретар конференції. Серед іншого він наголосив на ключових тезах конференції. Наприклад, контроверсійна біографія неабеатифікована митроплита, який дуже пасував стати beati moderni. До основних досягнень митрополита Рутського варто відносини створені ним інституції (Василіянський Чин, національна церква у Римі, програма соборів і т. д.), а також моделі, як-от «руська модель» для поширення унії на Балканах. Як зауважив наприкінці Іван Альмес матеріали конференції планується опублікувати у томі про Йосифа Велямина-Рутського видавничої серії «Київське християнство».
Конференцію співорганізували: Папський Григоріанський університет, Кафедра українських церковних студій ім. Василя Лостена Католицького університету Америки, Програма «Київське християнство» та Центр релігійної культури імені Ігоря Скочиляса Українського католицького університету, Василіянський Чин Св. Йосафата, Посольство Литви при Святому Престолі.
Фото: Василіянський Чин Святого Йосафата, відкриті онлайн джерела.Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
