Послання Папи Франциска з нагоди XXVІI Всесвітнього Дня Хворого

8 лютого 2019

Щороку, 11 лютого Католицька Церква відзначає Всесвітній День хворого, напередодні якого Святіший Отець видає своє послання. Безкорисливе дарування є головною темою цьогорічного послання Папи Франциска з нагоди Всесвітнього дня хворого. Зразком такого дарування є свята Тереза з Калькутти та численні волонтери, що гуманізують лікувальний процес.

Послання Папи Франциска з нагоди XXVІI Всесвітнього Дня Хворого

«Даром прийняли, даром давайте» (Мт 10, 8)

Дорогі брати і сестри,

«Даром прийняли, даром давайте» (Мт 10, 8) — це слова Ісуса, які Він сказав до апостолів, посилаючи їх звіщати Євангелію, щоб Його царство ширилося через жести щиросердної любові.

Із нагоди Всесвітнього Дня хворого, який відзначатимемо 11 лютого 2019 р., будуть проведені урочистості в індійському місті Калькутті. Церква — Мати всіх своїх дітей, насамперед, хворих, — пам’ятає, що жести великодушного дару, як жести Доброго Самарянина, є найвірогіднішим шляхом євангелізації. Турбота про хворих вимагає фаховості та чуйності, спонтанних, простих і безкорисливих жестів, наприклад, звичайного дотику, через який даємо іншому відчути, що він «цінний».

Життя — це дар Божий; нагадує святий Павло: «Що маєш, чого б ти не одержав?» (І Кор 4, 7). Саме тому, що життя є даром, його не можна розглядати як приватну власність, особливо в контексті прогресу медицини й біотехнології, які можуть спокушати людину до маніпулювання «деревом життя» (пор. Бт 3, 24).

Зважаючи на культуру відкинення та байдужості, я хочу неодмінно наголосити на тому, що дарування має бути парадигмою, яка здатна протиставитися індивідуалізмові в сучасній роздробленості, щоб встановити нові відносини та різноманітні форми співпраці між народами і культурами. Діалог, що є передумовою дарування, відкриває простір для людського зростання і розвитку, яким до снаги подолати традиційні схеми застосування влади в суспільстві.

Дарування не ототожнюється з даванням, оскільки його називаємо так тільки тоді, коли даємо самого себе. — Це не може бути обмежене передаванням якоїсь власності чи об’єкта. Дарування відрізняється від простого давання тим, що містить дар від себе, — і в тому є бажання встановити взаємозв’язок. Отже, дар — це, найперше, взаємне визнання і, відповідно, основа суспільства. Дар — відображення Божої Любові, що досягає своєї вершини у воплоченні Божого Сина та Зісланні Святого Духа.

Кожна людина є вбогою, нужденною і злиденною. Від самого народження нам для життя потрібна турбота батьків, тому на жодному етапі свого життя не можемо звільнитися від потреби в інших людях і сторонньої допомоги. Нікому не вдається повністю позбутися зв’язку з людиною чи ситуацією. Також це стан, який характеризує людину як «створіння». Відверте визнання цієї правди допомагає нам залишатися покірними й надихає практикувати солідарність як чесноту, необхідну для життя.

Усвідомлення цього спонукає нас діяти відповідально стосовно того блага, яке одночасно індивідуальне і спільне. Тільки тоді, коли людина не сприймає себе як незалежну особу, а як ту, що за своєю природою тісно пов’язана з усіма іншими, відчуває себе «братом», вона здатна трудитися для спільного блага.

Ми не повинні боятися визнати, що не можемо дати собі все, що нам потрібно, позаяк тільки своїми силами нам не подолати всіх меж. Не біймося цієї правди, адже Сам Бог в Ісусі (пор. Фил 2,8) схиляється над нами і нашою немічністю, щоби нам допомогти і дати ті блага, які ми самостійно не можемо досягти.

Із нагоди відзначення цього урочистого Всесвітнього Дня хворого, що відбудеться в Індії, я хотів би виокремити з радістю та захопленням святу Матір Терезу з Калькутти — взірець милосердя, яка вчинила видимою Божу любов до вбогих і хворих. Як я вже говорив на її канонізації, «Мати Тереза була щедрою служителькою Божого милосердя все своє життя, приймаючи та захищаючи кожне людське життя — і ненароджених, і відкинутих. […] Вона нахилялася над виснаженими, які помирали на узбіччях, тому що шанувала гідність, яку їм дав Бог. Вона звернулася до могутніх цього світу, щоб визнали свою провину перед злочинами […] бідності, яку вони самі створили. Милосердя було для неї „сіллю“, яка надавала смаку кожній її дії, і „світлом“, яке осявало темряву тих, що вже не мали сліз оплакувати свою бідність і страждання» (Проповідь, 4 вересня 2016 року).

Свята Мати Тереза допомагає нам зрозуміти, що єдиним критерієм діяльності повинна бути безкорислива любов до всіх, незважаючи на мовні, культурні, етнічні чи релігійні відмінності. Її приклад показує нам, як відкрити людству, передусім тим, що страждають, потребують розуміння і ніжності, нові горизонти радості і надії.

Людська безкорисливість надихає працю численних волонтерів, які роблять великий внесок у сферу охорони здоров’я та виразно втілюють у життя духовність Доброго Самарянина. Я дякую всім волонтерським організаціям та службам швидкої допомоги, що турбуються про транспортування пацієнтів, забезпечують донорство крові, тканин і органів. Особливою сферою, в якій Ваша присутність виражає турботливість Церкви, є захист прав хворих, найперше тих, що страждають від патологічних недуг чи потребують особливого лікування. Також не можна забувати про царину просвітницької діяльності та профілактики. Ваше волонтерське служіння в лікарнях і вдома, від фізичної допомоги — до духовної підтримки, мають важливе значення. Багатьом хворим, одиноким і старим, також особам із психічними і фізичними проблемами це дуже потрібно.

Я заохочую Вас і надалі бути свідченням присутності Церкви в секуляризованому світі. Волонтер — це безкорисливий друг, якому можна довірити власні думки й почуття; завдяки своєму уважному слуханню волонтери створюють умови для того, щоб хвора людина не була пасивним об’єктом лікування, а стала активним учасником діалогу, здатного відновити надію і допомогти підготуватися до подальшого лікування. Волонтерство передає цінності, поведінку та стилі життя, що зароджуються з глибокого бажання дарувати.

Вимір безкорисливості має надихати передусім католицькі медичні установи, тому що саме позиція Євангелії окреслює їхню діяльність як у добре розвинутих ділянках, так і в найскладніших місцях. Католицькі медичні установи повинні бути прикладом дарування, великодушності й солідарності, протиставляючись логіці прибутку будь-яким коштом, вигоди та визискування.

Я закликаю Вас на всіх рівнях пропагувати культуру безкорисливості й дарування, яка є важливою для подолання культури зиску і відкинення. Католицькі медичні заклади не повинні попасти в підприємницьке мислення, вони мають більше піклуватися про людину, а не про прибуток. Відомо, що здоров’я є відносним і залежить від міжособистісних взаємин, потребує довіри, дружби та солідарності. Здоров’я — це добро, від якого «цілковите» задоволення отримуємо тільки тоді, коли ним ділимося. Безкорисливо дарувати радість — ось ознака здоров’я християнина.

Усіх Вас ввіряю Пречистій Діві Марії — Цілительці недужих. Нехай Вона допомагає ділитися дарами, отриманими в дусі діалогу і взаємного прийняття, щоб ми жили як брати й сестри, уважні до потреб одне одного, вміли дарувати від щирого серця та вчилися радості від самовідданого служіння іншим. З великою прихильністю запевняю Вас усіх про мою близькість у молитвах і уділяю Вам сердечне апостольське благословення.

Ватикан, 25 листопада 2018 року

Франциск

Довідка

Цей День хворого, який започаткував св. Папа Іван Павло ІІ у 1992 році, є ширшою можливістю, щоб привернути увагу народу Божого та громадянського суспільства до хворої людини та розпізнати у ній суб’єкт та адресата євангелізації на церковному і соціальному рівнях.

У папському документі зазначено наступні цілі Дня хворого:

Звернення уваги Божого народу, та, як наслідок, численних католицьких установ охорони здоров’я і самого громадянського суспільства на необхідність забезпечити кращий догляд за хворими;
Допомогти хворим зрозуміти цінність страждання на фізичному, але, найперше, на духовному рівні;
Особливим чином залучати єпархії, християнські громади та релігійні сім’ї до пасторальної праці в сфері охорони здоров’я;
Заохочувати залучення цінного внеску волонтерів;
Нагадувати про важливість духовного і морального становлення медичних працівників;
Допомогти краще зрозуміти важливість духовного супроводу хворих з боку 25 єпархіальних священиків та чернецтва, а також тих, хто живе і працює поруч зі страждаючими.

У різних країнах цей день відзначають різноманітними ініціативами та програмами на рівні єпархій, парафій та медичних установ.

День хворого покликаний сприяти наступним сферам діяльності:

Привернення уваги та інформування

Перш за все, необхідно привернути увагу спільнот до значення та завдань Дня хворого. Напередодні Дня хворого папа готує послання для поширення серед християнських спільнот.

Задля того, щоб привернути увагу великої кількості людей, інформувати їх про День хворого, Церкві потрібні різні засоби комунікації (приватне телебачення, місцеве радіо, єпархіальна тижневики, парафіяльні бюлетені, плакати й афіші у публічних місцях).

Формування і трансформація культури

Церква намагається протистояти клімату гедонізму і релятивізму, який переважає у сучасному суспільстві, прийняття і цінність вразливості, що представлена хворобою, старістю і смертю. Важливе завдання Дня хворого — це змінювати культуру, поширюючи ті цінності, які гуманізують і євангелізують людину, життя і страждання.

Серед культурних ініціатив, які організовують з нагоди Дня хворого, можна назвати: круглі столи, зустрічі й конференції на теми, пов’язані з Днем хворого, зустрічі з молоддю у школах, мистецькі конкурси, навчальні зустрічі волонтерських груп, свідчення хворих та інтерв’ю.

Літургійні ініціативи

У багатьох місцях ця сфера діяльності є, на жаль, чи не єдина, яка існує. Серед літургійних ініціатив, які проводяться в парафіях, лікарнях та єпархіях, слід відзначити: свята літургія за хворих в соборі, яку очолює єпископ, звершення таїнства єлеопомазання літніх людей та хворих у парафії, молитовні чування молодих людей.

Сприяння благодійній та пастирській діяльності

День хворого покликаний активізувати або посилити ініціативи, спрямовані на допомогу хворим, особам з обмеженими можливостями та літнім людям шляхом періодичного перепису, фіксації матеріальних, моральних та духовних потреб і залучення різних груп до цього служіння.

З нагоди Дня хворого волонтери приносять символічні подарунки тим, хто страждає у лікарнях та будинках престарілих (наприклад, вервичку, квіти), а в деяких місцях школярі дарують пацієнтам свою посмішку та листи.

На пастирському рівні багато єпископів використовують цю нагоду для відвідування хворих у лікарнях; у різних єпархіях відбуваються щомісячні реколекції для священиків, присвячені роздумам про пасторальну працю в сфері охорони здоров’я; у різних парафіях спільноти долучаються до просвітницьких чи пастирських ініціатив.

Загалом, День хворого — це найкращий шлях для підвищення чуйності християнських спільнот та громадянського суспільства до світу страждання. Проте важливо, щоб цей День не зводився до однієї окремої події, але щоб підготовка і супровід відбувалися й упродрвж наступних місяців з метою забезпечення постійної праці християнської спільноти поруч із страждаючими.

За матеріалами Комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я та Vatican News
Прес-служба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ