СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Покайтеся, бо Царство Небесне близько»: проповідь Блаженнішого Святослава у неділю після Богоявлення
Блаженніший Святослав, Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви, у цій проповіді запрошує нас замислитися над важливістю Божого слова у нашому житті. За його словами, воно є джерелом світла, яке просвітлює кожну людину та веде до єдності з Богом. Боже Слово не лише розкриває істину, але й стає живим, дієвим і здатним змінювати серце людини.
З цієї проповіді Блаженнішого Святослава ви дізнаєтеся:
- який період у земному житті Ісуса Христа розпочинається після Його хрещення в Йордані?
- чому місіонерська діяльність Ісуса починається саме в Капернаумі, а не в Єрусалимі?
- що означає заклик Христа «Покайтеся, бо Царство Небесне близько»?
- які три риси притаманні проповіді Христа, і чому вони є важливими?
- яку роль відіграє Святе Письмо у спілкуванні людини з Богом?
- як слухання Божого слова впливає на духовне життя християнина?
«Господь — просвічення моє і Спаситель мій»
(пор. Пс. 27, 1)
Преосвященні владики!
Всечесні отці!
Преподобні сестри і брати в монашестві!
Дорогі брати-семінаристи!
Дорогі наші брати і сестри в різних куточках України і світу,
які моляться з нами за допомогою цієї живої трансляції!
Дорогі київські парафіяни!
Наша молоде!
Наші діти!
Христос народився!
Від пустелі до проповіді
Цієї неділі, яку ми називаємо неділею після Богоявлення або неділею після Просвічення, Церква запрошує нас побачити Ісуса Христа, який розпочинає новий період у своєму земному житті. Після хрещення в Йордані, як каже нам євангелист, Дух повів Його в пустелю, де Він був спокушуваний дияволом і переміг його. Хто вчора був на Літургії, той чув про цю сутичку Христа з дияволом. Цікаво, що Господь здобув перемогу, тричі відповідаючи дияволові словами Святого Писання Старого Завіту (пор. Мт. 4, 1–11).
А сьогодні ми бачимо Ісуса Христа, який приступає до своєї прилюдної місії, заради якої Він був посланий Отцем у цей світ, для того щоб стався унікальний момент у стосунках між Богом і людством: відновлення живого боголюдського спілкування, просвічення і спасіння людини. Господь говорить до всіх людей, до свого створіння.
Світло Галилеї: початок проповіді Спасителя
Цікаво, що ця місія починається в конкретному географічному місці, на яке вказують усі євангелисти. Це не Єрусалим, центр науки, освіти, релігійного життя ізраїльського народу, а периферія, прикордоння — місто Капернаум, розташоване на півночі Галилеї, де, можливо, ті, що ісповідували єдиного Бога, перебували в найбільшій небезпеці втрати віри, релігії.
Христос проповідує не лише до ізраїльського народу, а й до поганської Галилеї. Як відомо, там проходить «Via Maris», приморська дорога, якою пересувалося багато народів, культур, вірувань. Мабуть, на тому прикордонні не бракувало освічених, мудрих людей із різних куточків тогочасної Римської імперії, але ось починається щось особливе. Про це пророк Ісая каже: «Народ, який сидів у темноті, побачив велике світло; тим, що сиділи в країні й тіні смерти, — зійшло їм світло» (пор. Іс. 8, 23–9, 1; Мт. 4, 16). А народна мудрість стверджує, що замало бути освіченим, треба бути просвіченим, бо йдеться не лише про отримання людського знання, а й про занурення людини в джерело власного буття, про її наповнення Божою мудрістю та Його вічним життям. Якраз сьогодні, згідно з Євангелієм, починається просвічення Божого народу і кожної людини зокрема світлом богопізнання. У Старому Завіті настанням темряви для людини вважався момент втрати можливості спілкуватися зі своїм Богом, адже Він є світлом. Відвертаючись від Нього і починаючи служити чужим богам чи ідолам, вона потрапляє в темряву. Псалмоспівець Давид говорить про Божий закон так: «Слово твоє — світильник перед ногами в мене, світло на моїй стежці» (Пс. 119, 105). Щоразу, коли людина припиняє виконувати Божі заповіді, потрапляє в темряву, — темряву власного гріха та смерті.
Світло само приходить до людини, яка перебуває далеко від нього. Сьогодні ми чуємо навіть зміст Христової проповіді. Матей передає дослівно, що Він говорив своїм слухачам. Господня проповідь підсумована короткою фразою: «Покайтеся, бо Царство Небесне близько» (Мт. 4, 17).
Покаяння як ключ до Царства Божого
Прислухаємося до цих слів, тому що в них є світло для кожної людини, яка приходить на світ. Перше слово — «покайтеся». Воно не спонукає нас вважати себе поганими людьми, а закликає вийти на світло, звернутися до нього всією своєю істотою: розумом, волею, серцем та почуттями. Як Христос занурився у води Йордану, так Він хоче нині нас, своїх слухачів, занурити у своє світло. Те покаяння означає просвічення, прийняття виклику, запрошення до спілкування і пізнання живого істинного Бога, який до нас прийшов.
Друга частина фрази — «бо Царство Небесне близько». Вона означає, що в той момент, коли сам Господь приходить до мене, переді мною постає дилема: або прийняти, або відкинути цей дар; або увійти в те світло, або залишитися в темряві. Близькість Бога до людини може бути викликом і навіть небезпекою для неї, — небезпекою зробити неправильний вибір. Ще в часи виходу з Єгипту Господь говорить до своїх людей так: «Я кличу сьогодні проти вас на свідків небо й землю; життя і смерть появив Я перед тобою, благословення й прокляття. Вибирай життя…» (Втор. 30, 19). Пригадаймо також, як Він казав до Мойсея на Синайській горі: «Лиця ж Мого не можна тобі бачити, бо людина не може бачити Мене і жити» (Вих. 33, 20). Це означає, що кожен, хто відкидає Бога, відокремлюється від джерела власного існування і вмирає. Сьогодні людина має можливість не просто побачити Боже світло, а й прийняти його.
Покаятися і прийняти Царство Боже, тобто світло Христа, яке до нас наближається, означає жити, увійти в нього, відкритися до життєдайного діалогу зі своїм Творцем, від якого залежить наше життя, теперішнє і вічне.
Риси проповіді Ісуса Христа
Ця Господня проповідь має три риси. Перша прикмета — Христос звіщає початок сповнення мрії старозавітного Божого народу. Час очікування закінчився. Ось прийшов довгожданий Месія — прийміть Його!
Друга риса, яка, можливо, дивувала тогочасних слухачів, — це універсальність проповіді Спасителя. Вона звернена не до одного народу, а до всіх людей різних культур, мов, різного способу життя і мислення. Тому починається в поганській Галилеї.
Свідком ностальгії людини за живим Богом і Його світлом є відомий грецький філософ Платон. В одному з його міфів йдеться про людину, яка сидить у печері в темряві і, не маючи можливості бачити світло, розглядає тіні на стіні. Вона знає, що десь там існує інший світ, світ світла, який посилає до неї свою тінь, своє відображення. Людина створена для світла і життя в ньому. Платон думав про світ ідей, та насправді світлом істини, до якого сьогодні кличе голос Божого слова кожного з нас із нашої печери темряви та животіння в смертній тіні, є наш Господь Ісус Христос. Це Він — Царство Небесне, що близько до кожного. Вийти із власної тіні й зануритися в Боже світло — це зміст Його проповіді та заклику.
Третя важлива риса Христової проповіді — це те, що вона є позачасовою. Те світло світило вчора, у момент, коли Спаситель з’явився в Капернаумі біля Галилейського моря. Воно світить сьогодні і світитиме завтра. Бог говорив, говорить і буде говорити, промовляючи своїм словом до людини, відповідаючи на найглибшу ностальгію, яку вона має за Ним у своєму серці. Бо в усі історичні періоди життя людства вона відчувала, що створена не для смерті, а для життя. Смерть залишається для неї найбільшою загадкою, натомість життя відкривається в особі Ісуса Христа, який приходить із Назарету.
Слово як міст у спілкуванні з Творцем
Господь Бог, у якого ми віримо, продовжує до нас говорити. Він робить це через створений світ, через усе те, що є добрим і гарним. Найбільше і найглибше Господь промовляє до нас через тих людей, які нас люблять. Тому таким важливим для нас є голос наших батьків, які нас люблять, бажають нам добра.
Боже слово також скероване нині до нас через голос Христової Церкви, яка продовжуватиме місію Господньої проповіді аж до кінця історії людства. Ми ж уже зараз можемо особисто спілкуватися з Богом і слухати Його через читання Святого Письма. Тому сьогодні ми святкуємо неділю Божого слова.
Боже слово є не просто записаним текстом чи виданою книжкою. Замало мати вдома Біблію, яка припадає пилюкою на полиці. Святе Писання потрібно читати або слухати його проголошення в храмі. Лише тоді за діянням Святого Духа можна ввійти в особисте спілкування з його Божественним Автором і чути Його слово, скероване до читача або слухача. Читання Святого Письма — це не «приватне чтиво». Це заклик покаятися, тобто відвернутися від власної темряви і зануритися в Боже світло, яке сяє на мене. Силою діяння Святого Духа написаний текст стає живим Словом Божим!
Християнин, який не живе Писанням, — не живе
Плодом слухання Божого слова є причастя Святих Таїнств Христової Церкви. Ось чому каже Христос до апостолів, передаючи їм місію проповіді Божого слова після свого воскресіння: «Ідіть же по всьому світу та проповідуйте Євангелію всякому творінню. Хто увірує й охриститься, той буде спасенний; а хто не увірує, той буде осуджений» (Мр. 16, 15–16). Отже, хто читає Святе Письмо чи слухає його проголошення, але не спішить до Хрещення, яке є дверима до всіх інших Таїнств Церкви, не спішить до Сповіді та Святого Причастя, — той погано читає і погано слухає!
Тому сьогодні ми відновлюємо заклик до вірних нашої Церкви щодня читати Святе Письмо і молитися з ним, слухати, що промовляє до нас Господь. Вкотре нагадуємо всім слова святого Єроніма: «Незнання Святого Письма є незнанням Христа»; «Християнин, який не живе Писанням, — не живе»! Пізнаймо, приймімо того, хто стукає до наших сердець, щоб вивести нас із нашої темряви і ввести у світло Божого життя. Слухаймо це Боже слово тоді, коли нам тяжко, коли ми відчуваємо, що темрява огортає нас. Хай сила Божого слова сьогодні стане силою незламної, переможної України! Хай Господь Бог благословить усіх вас. Амінь.
Христос народився!
Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви
