«Піст сам в собі не є важливим, а він є обмеженням в чомусь, заради того, що є цінним»: думки владики Венедикта

3 березня 2020

Розпочався період найбільшої призадуми над своєю гріховністю та величчю Бога — період Великого посту. Як відомо, у перші віки християнства Великий піст охоплював лише Велику П’ятницю та Велику Суботу.

«Піст сам в собі не є важливим, а він є обмеженням в чомусь, заради того, що є цінним»: думки владики Венедикта

Щоби належно провести цей день, вірні проводили ці дні в пості. Тож ще в первісній Церкві піст вважався не передпасхальним постом, а самою Пасхою. «Тобто ранні християни поруч з Пасхою святкували суботу, як день старозавітній. Для нас, людей теперішнього світу, субота є звичним днем, а для них неможливо було перекреслити суботу, день спочинку, який дав Господь і день Воскресіння, в який воскрес Господь, тому для них ці два дні були важливими. У нас субота затерлася у святкуванні і залишилася неділя», — коментує владика Венедикт Алексійчук.

У Східній Церкві піст фактично триває 36 з половиною днів — сім тижнів без субот та неділь, а також Велика субота безпосередньо перед Пасхою та половина ночі перед святом. Західна Церква має 6-тижневий Великий піст, оскільки суботи також вважає пісними днями. Щоб піст мав сорок днів, то до 36 днів основного посту Західна Церква у VII ст. додала ще чотири дні на початку посту, тому й починається піст у т. зв. Попільну середу. «Старозавітня Пасха означала перехід — смерть Ісуса Христа. У старозавітні часи п’ятниця була хресною Пасхою, подією смерті Ісуса Христа, де більше наголошувалося на терпіннях і стражданнях. У західній традиції теж більше розповсюджений хрест, звідси і молитовна традиція Хресної дороги, стигми у святих, а Схід більше говорить про Воскресіння», — вважає експерт. На його думку, в Східній традиції йдеться про те, що не існує Хресної дороги без Воскресіння: «Відповідно наші терпіння і страждання приводять нас до зустрічі із Богом». За словами єпископа, в перших віках наголошувалося на стражданнях і терпіннях Христа, а пізніше поширилося розуміння, що саме страждання і терпіння є цінністю, в контексті воскресіння Ісуса.

Пересічному християнину може здатися, що піст в східній традиції дещо драматичний, більше молитовний, натомість в західній традицій він не такий строгий і більше пристосований до викликів сучасності. Владика Венедикт вважає, що до посту потрібно стативитися із благоговінням. «У церковній мові ми часто вживаємо слово „благоговіння“, що означає одночасно два протилежні почуття — страх і любов. Коли ви любите людину, ви маєте острах до неї, аби її не образити, і любов. Наші стосунки з Богом — це не стосунки лише страху, чи лише любові, а ми з благоговінням відносимося до Нього, аби Його не образити. Часто щось домінує — острах образити Бога, острах прийняти задля Нього певні випробування чи обмеження», — пояснює він далі. Владика наводить такий приклад: «Коли хлопець закохується в дівчину, то він також накладає на себе піст, аби не мати стосунків з іншими дівчатами. Піст сам в собі не є цінністю, але він є обмеженням в чомусь, заради того, що є цінністю. Тобто, аби досягти цінного, людина обмежує себе в чомусь».

Від понеділка до четверга першого тижня в наших храмах лунає Великий покаянний Канон преподобного Андрія Критського. При цьому в перші чотири дні він читається по частинах, а в четвер п’ятого тижня Великого посту його читають повністю. Згідно з уставом, на кожен тропар канону здійснюють земний поклін через що в побуті цю службу називають «поклони». За повного виконання Канону преподобного Андрія Критського, кількість поклонів в цей день перевищує 300. Натомість, в римо-католицькій традиції цього не існує. «В Каноні Андрей описує велич та святість Бога і неміч та гріховність людини. Ми промовляємо слова канону, але чи ми є ідентичними з тими словами? Чи вони відзиваються в нашому серці? Присутність на богослужінні міняє свідомість людини. Це свого роду „джакузі“ для душі, яка міняє тебе із різних сторін, що дає досвід Бога. Тому богослужбові тексти є досвідом Бога, що передали нам святі. Ми повинні читати ці тексти, аби самим приходити до свого особистого досвіду», — каже єпископ.

Перший день посту на знак покути стало обов’язковим посипати голову попелом в РКЦ. «Посипання попелом означає з однієї сторони велич Бога, а з іншої те, що людина — із попелу взята і в землю піде, — каже владика Венедикт. — Ми зберігаємо вербову лозу, а римо-католики — пальмові вітки, увесь рік і, які потім спалювалюють і ними посипають голову. Це пригадка про те, що ці пальмові гілки виглядали мило рік назад і через рік вони всохлися, подібно так буде з людиною. Попіл — символ землі, символ людини взятої із попелу».

Четвер п’ятого тижня Великого посту називають днем «Маріїного стояння», внаслідок читання за Каноном Андрія Критського життя Преподобної Марії Єгипетської. Преподобна Марія жила в кінці V — на почату VI століття в Олександрії та вже в 12-літньому віці втекла з рідного дому. Будучи без батьківського нагляду, вона захопилась розпусним способом життя, спокушаючи на гріховну дорогу безліч молодих людей. Так Марія прожила 17 років свого життя, поки Господь не навернув її до покаяння. «Вона є прообразом людини, що провела дуже гріховне життя, але покаялася. Людина, коли прикладе зусилля і має бажання, може змінити себе. Поклони до землі, які ми робимо під час молитовного читання Канону, показують, що людина падає і вона є ніщо перед Богом, вона з землі взята, до землі падає і до землі піде», — каже єпископ.

Існує багато сумнівів і необізнаності щодо дотримання посту в подружжі. Апостол Павло у главі сьомій Першого послання до Коринтян пише для сімейних пар: «Не вхиляйтесь одне від одного, хібащо на певний час за згодою, щоб бути в пості та молитві, та й сходьтеся знову докупи, щоб вас сатана не спокушував вашим нестриманням». «Церква ніде ніколи не казала, що статеві стосунки самі в собі є гріхом, бо інакше ми би не народилися. Ніхто не каже, що від статевих стосунків потрібно постити, бо це є природня частина подружнього життя. Але деякі подружні пари накладають на себе піст, на те що для них є природнім, радісним і під час посту прагнуть більшу радість шукати не в своїх стосунках, а більше присвячувати час в цей період Богові. Я не вважаю це ані злою, ані доброю практикою. Подружжя саме вирішує для себе, що б вони хотіли зробити для Бога», — пояснив він.

За матеріалами Руслани Ткаченко для Департаменту інформації УГКЦ
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ