«Папа — це є батько, який хоче відвідати своїх дітей», — владика Венедикт Алексійчук про вірогідний візит Папи Франциска в Україну

11 жовтня 2021

Під час інтерв’ю із Сергієм Іваницьким на «Радіо Марія» 29 вересня 2021 року владика Венедикт Алексійчук, єпископ Єпархії Святого Миколая із осідком у м. Чикаго (штат Іллінойс, США), поділився своїми думками щодо можливості приїзду Папи Франциска в Україну у наступному 2022 році.

«Папа — це є батько, який хоче відвідати своїх дітей», — владика Венедикт Алексійчук про вірогідний візит Папи Франциска в Україну

У католицькому середовищі України сьогодні найбільше обговорюють новину, яка вийшла із уст Мечислава Мокшицького, єпископа Римо-Католицької Церкви в Україні. Він в інтерв’ю одному польському виданню заявив, що йому стало відомо про те, що Папа Франциск відвідає Україну вже в 2022 році. Звичайно, що зараз важко сказати, чи це станеться. Однак інформація із компетентних уст існує. Цю новину відразу по-різному підхопили світські ЗМІ. Ваше Преосвященство, на Вашу думку, чому Папа вирішив їхати в Україну? Адже наскільки нам відомо, у ватиканській дипломатії існує неформальне правило: не їздити у країни, де відбуваються активні військові дії. І тут раптом — така новина.

Це буде лише моя рефлексія, адже я не знаю, що планує Папа і що відбувається у ватиканських колах. Я розпочну відповідати з кінця. Найперше, ми бачимо, що теперішній Папа порушує дуже багато традицій. Від самого початку свого понтифікату, коли він відмовився проживати в апартаментах Папи, там, де він і мав жити і до наступних багатьох речей, яких ватиканські чиновники не сподівалися. З цього погляду ми можемо допустити, що справді Папа може прийняти рішення, яке не є до кінця у дипломатичних традиціях Ватикану.

Коли говорити про сам приїзд Папи, то мусимо пам’ятати собі, що трішки більше місяця тому П’єтро Паролін, Державний Секретар Ватикану, першим заявив про можливість Папи приїхати в Україну. Тепер же архиєпископ і митрополит Мечислав Мокшицький заявляє в одному із інтерв’ю, що йому стало відомо про таку можливість. Цікаво, що теперішній приїзд Папи до Словаччини був офіційно оголошений лише за три місяці до нього. Це знову ж таки порушує традицію Ватикану, адже здебільшого такі візиту проголошувалися набагато раніше. Сьогодні надзвичайно швидко відбуваються різні зміни. І тому Ватикан також змінюється.

Насправді, Папа — це Божий чоловік. Можливо, я скажу зараз доволі провокаційну річ, проте, Папа не є політиком. Папа є Божим чоловіком, який силою випадку є також політичною фігурою. Тому його кроки — це кроки у Господі. Інколи він відчуває, що потрібно їхати, прислуховується до своїх радників, і може здійснити візит. Мені здається, він дуже добре знає Римо-Католицьку та Греко-Католицьку Церкви в Україні, він знає багатьох осіб із них. І тому, мені здається, йому є приємно та добре бути з Україною. Звичайно, ми можемо говорити гарні слова у цей складний час, але Папа — це є батько, який хоче відвідати своїх дітей, не зважаючи на те, чи політична ситуація є легкою, а чи важкою. Насправді, я би не здивувався, якби Папа приїхав наступного року в Україну, не зважаючи ні на що. Я би не здивувався, коли про це буде офіційно повідомлено лише за три місяці перед його поїздкою. Тепер ми можемо говорити про це. Адже про це місяць тому сказав кардинал і колесо запустилося. Натомість, чи це відбудеться, то є особисте рішення Папи. І воно буде проголошене тільки тоді, коли чітко буде відомо про час і дату його приїзду в Україну.

Свідки переговорного процесу Леоніда Кучми та представників Римо-Католицької та Греко-Католицької Церков розповідали мені, що коли на цій зустрічі просили Леоніда Кучму запросити папу Йоана Павла ІІ на 2001 рік, то таким останнім рушійним аргументом стало те, що про Україну нарешті дізнаються як про незалежну країну, адже її тоді усі плутали із Російською Федерацією. На Вашу думку, яким є зараз найбільший плюс вірогідного приїзду Папи? Що він має задекларувати? У чому має проявитися, окрім духовної вигоди, соціальна?

У сучасному світі будь-яка держава, — не тільки Україна, — потребує вказівок. Світ тепер загублений, — чи то світ український, чи американський, а чи європейський. Тому він потребує чітких вказівок та меседжів. Я думаю, що українське суспільство, яке перебуває у фазі трансформації: виходу від радянського типу мислення, елементи якого ми можемо зустріти навколо себе, до вільного суспільства. Воно перебуває у процесі пошуків, робить багато необдуманих кроків чи рішень. Тому, на мій погляд, приїзд Папи та його позиція мали би полягати у тому, щоби дати українському суспільству чіткі меседжі та посили щодо того, куди би воно мало рухатися, як воно би мало розвиватися. Як на мене, це християнські меседжі, християнська основа. Адже якщо інші держави уже кудись пішли у своєму розвитку, то Україна лише займає свою позицію. Під час одних Президентів ми марширували на Захід, бо хотіли перебирати західну модель, при інших Президентах навіть хотіли брати якусь американську модель, а ще при інших — певну просхідну модель. Це показує, що українське суспільство ще шукає свою ідентичність. Звичайно, воно не має вибирати жодної моделі, воно має у Господі пізнати свою модель, своє покликання і завдання. І я думаю, що приїзд Папи, який є Божим чоловіком, дав би можливість політикам дещо по Божому глянути на цю дійсність, у якій ми тепер живемо.

У 2001 році Йоан Павло ІІ приїжджав в Україну, щоб поглянути на посткатакомбну Церкву. Це стосується як українських греко-католиків, так і римо-католиків, які вижили після пригнічення та переслідування радянської системи. Відтак після його приїзду активно розпочали відроджуватися дієцезії, єпархії, будівництво храмів та парафій. Тобто цей приїзд дав поштовх і Церква надихнулася ним. Окрім того, ця поїздка показала, що в Україні є Церква, багато ієрархів. За ці двадцять років, що власне змінилося? Можливо, це щось більш невидиме, однак надзвичайно важливе.

Ми як вийшли з Богом, так і прийшли до Бога. Бог два роки, двісті років чи дві тисячі років був і є тим самим Богом. Обставини, як декорації змінюються. Погляньмо на Ісуса Христа: з однієї сторони Він втілився, народився у конкретному народі, у конкретних історичних обставинах, але з іншої сторони Ісус як Бог був у цих обставинах, ніс цю Добру Євангелію, не зважаючи на обставини, які були. Я думаю, що проблемою Церкви є те, що інколи ми забагато уваги звертаємо на обставини. Точно ці обставини дав чи допустив Всемилостивий Господь. Тому для мене не є принциповим, які обставини, якщо саме у них Господь дав мені свідчити про Нього. По одному про це свідчили 30–40 років тому у період переслідування, по іншому ми свідчили про Бога 20 років тому, і по іншому ми свідчимо сьогодні. Одні виклики були 50 років тому, інші — 20 років тому, а ще інші — тепер. Однак залишився той самий Бог. Теперішнім нашим викликом є те, що все надто швидко змінюється. Я не знаю скільки змін очікує на наступні покоління упродовж їхнього життя. І це певний виклик для Церкви, яка звикла чинити певні речі традиційно. Зверніть увагу на зміни в біоетичній, політичній, соціальній, економічній сферах. Церква покликана у цих нових ситуаціях відповідати по-новому. Традиційна Церква повинна сьогодні вчитися швидко свідчити такому змінному суспільству. Я не люблю цього слова «реагувати», але говорю про те, що вона повинна вміти у всіх цих обставинах, які нам дає Господь, свідчити про Бога. Адже по-людськи обставини не залежать від нас. Обставини не залежали від святих, які діяли у визначених Богом обставинах. І нас також Бог зі Своєї любові до нас ставить у цих обставинах, бо це найкращі обставини для нас освячуватися, спасатися і свідчити про Нього.

Повне інтерв'ю преосвященного владики Венедикта Алексійчука можна прослухати тут.

Розмовляв: Сергій Іваницький
За матеріалами «Радіо Марія»
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ