СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПапа: не зачерствілі проповідники звичаїв минулого, а радісні вістуни Євангелія
Посланню святого Павла до Галатів присвячений черговий цикл середових катехиз Папи Франциска, яке, за його словами, пропонує чимало думок, які відображають сучасну ситуацію в Церкві.
«Це дуже важливе послання, я б сказав, навіть, що вирішальне, не лише для того, щоби краще пізнати Апостола, але, насамперед, щоби взяти до уваги деякі аргументи, які він до глибини досліджує, щоби показати красу Євангелія», — цими словами Папа Франциск ввів слухачів у новий цикл катехиз, зосереджених на Посланні святого Павла до Галатів. Після понад річного циклу роздумувань про молитву, під час загальної аудієнції в середу, 23 червня 2021 року, він вирішив присвятити кілька таких зустрічей з прочанами цій новозавітній книзі, в якій Апостол народів наводить чимало біографічних посилань, а також торкається деяких «дуже важливих тем для віри, як от свобода, благодать, християнський спосіб життя», які й сьогодні «до крайнощів актуальні». Здається, що цей лист «написаних для наших часів».
Велике діло євангелізації
За словами Святішого Отця, перше, що випливає з цього листа — це велике діло євангелізації, здійснене святим Павлом, який принаймні двічі відвідував громади Галатії. Невідомо точно, про які географічні терени йдеться, ані не знаємо з певністю дати написання цього листа. Знаємо, що йдеться про стародавню кельтську народність, яка через різні перипетії опинилася в Анатолії, головним містом якої було місто Анкіра, сьогоднішня Анкара, столиця Туреччини. Павло лише згадує, що з причини недуги був змушений затриматися в цьому регіоні, а в Діяннях Апостолів автор говорить про духовний мотив: «Вони пройшли через Фригію і Галатський край, а Дух Святий заборонив їм звіщати слово в Азії».
«Обидва факти не суперечать один одному: вони вказують, радше, на те, що дорога євангелізації не завжди залежить від нашої волі та від наших проектів, але вимагає готовності дозволити формуватися та прямувати іншими стежками, що не були передбачені», — сказав Папа, вказуючи на той факт, що під час неустанної євангелізаційної діяльності святому Павлові вдалося заснувати різні дрібні громади в регіоні Галатії.
Відвічна небезпека
Тим, на чому Святіший Отець вважав необхідним наголосити, є «душпастирська стурбованість святого Павла, який після того, як заснував ці Церкви, побачив велику небезпеку, що загрожує їхньому зростанню у вірі». Йдеться про діяльність деяких християн, що походили з юдаїзму та почали «підступно» сіяти теорії, суперечні навчанню Апостола, а навіть очорнюючи його особу.
«Як можемо побачити, давньою є практика представлятися за деяких обставин як єдині володільці істини та старатися, також і за посередництвом оббріхування, применшувати працю інших. Ці противники святого Павла трималися ідеї, що також і язичники повинні обрізуватися та жити згідно з приписами Мойсеєвого закону. Вони повертаються назад, до давніх звичаїв, до речей, які стали застарілими з Євангелієм. Таким чином, галати мусіли б зректися своєї культурної тотожності, щоби піддатися нормам, приписам і звичаям, типовим для юдеїв. Не лише це. Ці супротивники навчали, що святий Павло не був справжнім апостолом, а тому не мав жодних повноважень проповідувати Євангеліє», — сказав Єпископ Риму, вказуючи на те, що саме за таким сценарієм розвиваються кризи в наших дієцезіях та парафіях.
На роздоріжжі
Отож, галати потрапили в кризову ситуацію. Що слід чинити: слухатися Павла та йти за тим, що він проповідував, а чи признати рацію за новими проповідниками? «Можемо собі уявити почуття непевності, що панувало в їхніх серцях. Для них, що пізнати Ісуса та увірували в діло спасіння, довершене Його смертю й воскресінням, це дійсно стало початком нового життя, життя свободи», — зазначив Наступник святого Петра, пояснивши, що вони, нарешті, ступили на шлях, який «давав їм змогу бути вільними», незважаючи на різні форми сповненого насильства поневолення, починаючи під підпорядкування римському імператорові. Отож, «ставка була дійсно великою».
За словами Святішого Отця, цей досвід не є чужим для багатьох християн наших днів, бо й сьогодні не бракує проповідників, які «насамперед, через нові засоби комунікації, можуть вносити замішання в громаду». «Вони презентуються не для того, щоби звіщати Євангеліє Бога, Який любить людину в розіп’ятому та воскреслому Ісусі, але для того, щоб наполегливо наголошувати, немов істинні та властиві „сторожі істини“, як вони себе називають, на тому, який спосіб бути християнами є найкращим», — зазначив Папа.
Закам’янілість і свобода
Такі проповідники, вів далі Святіший Отець, стверджують, що «істинним християнством» є те, з яким себе пов’язують саме вони. Воно часто ототожнюється з певними формами з минулого, а вирішенням криз сьогодення є «повернутися назад, щоб не втратити справжність віри». Також і сьогодні, як і тоді, існує спокуса «закритися в певних забезпеченнях, набутих у традиціях минулого». Як можна розпізнати таких людей? Однією з характерних ознак, за словами Єпископа Риму, є сувора закам’янілість: перед обличчям проповідування Євангелія, яке вчиняє нас вільними, ці люди завжди закам’янілі, мовляв, потрібно чинити тільки так.
«Піти за повчаннями апостола Павла, вміщеними в Посланні до Галатів, допоможе нам зрозуміти, яким шляхом прямувати далі. Дорога, на яку вказує апостол — це визвольна та завжди нова дорога Ісуса розіп’ятого та воскреслого. Це дорога звіщення та братерства, а ці нові проповідники не знають, що таке покора та братерство. Це дорога лагідної та слухняної довіри, а нові проповідники не знають ні лагідності, ні слухняності. І ця лагідна та слухняна дорога веде вперед у впевненості в том, що Святий Дух діє у Церкві в кожній епосі. Остаточно, це віра в Святого Духа, присутнього в Церкві, веде нас далі і спасе нас», — підсумував Папа.
За матеріалами VaticanNews та «Живого телебачення»Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
