СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПапа Франциск: Взаємини з Богом не рабські чи васальні, але дружби і завіту
Молитися, заглиблюючись в таїнство союзу з Богом, заохотив Святіший Отець, підсумовуючи друге повчання із циклу, присвяченого молитві.
Молиться не щось периферійне, не якась наша другорядна чи маргінальна якість, але найглибша внутрішня таємниця нас самих. Це ствердження стало відправною точкою для роздумів, якими Папа Франциск поділився під час загальної аудієнції в середу, 13 травня 2020 року, що транслювалася з робочого кабінету в Апостольському палаці, ставши «другим кроком на дорозі повчань про молитву, започаткованій минулого тижня».
Наступник святого Петра вказав на те, що молитва притаманна всім людям, «правдоподібно, також і тим, які не сповідують» жодної релігії. Вона зроджується в нашому нутрі, охоплюючи всі виміри, ключовим між якими є «серце», тобто, наше глибоке нутро. «Емоції моляться, але не можна ствердити, що молитва — це лише емоції, — пояснив він. — Розум молиться, але молитва — це не лише інтелектуальний акт. Тіло молиться, але з Богом можна спілкуватися також і в стані серйозної інвалідності. Отож, ціла людина молиться, якщо молиться її „серце“».
Особливість християнської молитви
Святіший Отець зауважив, що молитва є поривом, який виходить за межі нас самих, виривається з глибини нашої особистості, спонукувана «ностальгією зустрічі», є немовби голосом нашого «я», що шукає певного «Ти». Й особливість християнської молитви полягає саме в тому, що вона народжується з об’явлення: це «Ти» не залишилося оповитим таємницею, але «ввійшло у стосунки з нами».
«Християнство, це релігія, яка безперервно святкує „явлення“ Бога. Перші свята літургійного року є святкуванням того Бога, Який не залишається схованим, але пропонує Свою дружбу людям», — сказав Папа, посилаючись на те, що літургійний рік в Церкві латинського обряду починається Адвентом, а серед перших свят — Різдво і Богоявлення. Бог, за його словами, об’являє Свою славу «в убогості Вифлеєму, в спогляданні Волхвів, у хрищенні в Йордані, в чуді на весіллі в Кані».
Отець, а не феодал
Отож, християнська молитва — це взаємини з Богом, «Який має лагідне обличчя, Який не має бажання вселяти страх в людей». В цьому — перша характеристика християнської молитви: якщо люди були призвичаєні наближатися до Бога зі страхом, дещо налякані «цим захопливим і лячним таїнством» і були призвичаєні шанувати Його з наставленням слуг, підлеглих, які бояться виявити неповагу, християни звертаються до Нього, «наважуючись довірливо називати Його Отцем».
«Християнство, — сказав Папа, — відкинуло із взаємин з Богом будь-які „феодальні“ взаємини. До спадщини нашої віри не належать такі слова, як „підданство“, „рабство“, „васальство“, але, радше, такі слова як „завіт“, „дружба“, „обітниця“, „сопричастя“, „близькість“. В Своїй довгій прощальній промові Ісус каже учням: „Тож слугами вже не називатиму вас: слуга не відає, що його пан робить. Називаю вас друзями, бо все я вам об’явив, що чув від Отця мого. Не ви мене вибрали, а я вас вибрав і призначив, щоб ви йшли і плід принесли, та щоб тривав ваш плід, а й щоб усе, про що б ви тільки попросили в Отця в моє ім’я, дав вам“ (Ів. 15, 15–16)».
Ненавиджений, але не знає ненависті…
Отож, Бог є «приятелем, союзником, нареченим», і ми можемо на молитві будувати з Ним довірливі стосунки. Зрештою, як зазначив Святіший Отець, в молитві «Отче наш» Ісус навчив нас звертатися до Нього з рядом питань. Бо в Бога можемо «просити все», можемо «все Йому пояснювати, розповідати все». І не має значення, якщо в цих наших стосунках з Ним знаходимо якусь ваду, тобто, що ми не були вірними друзями чи вдячними дітьми, бо «Він не перестає нас любити».
«Бог є вірним союзником: якщо люди перестають любити, Він, натомість, не переслає любити, навіть якщо любов веде Його на Голготу. Бог завжди перебуває близько до дверей нашого серця. Він чекає, щоб ми Йому відчинили. Іноді, стукає до серця, але не є нав’язливим, чекає», — сказав Папа, порівнюючи Божу терпеливість щодо нас із терпеливістю люблячого тата й люблячої мами.
«Спробуймо всі молитися саме так, заглиблюючись в таїнство Завіту. Віддаватися в молитві милосердним обіймам Бога, почуватися огорнутими цією таємницею щастя, якою є троїчне життя, почуватися як запрошені, що не заслуговували такої честі. Й повторювати Богові серед молитовного здивування: „Чи це можливо, що Ти знаєш лише любов?“. Він не знає ненависті. Його ненавидять, але Він не знає ненависті. Він знає лише любов. Таким є Бог, до Якого молимося. Таким є розпечене ядро кожної християнської молитви», — підсумував Святіший Отець.
За матеріалами VaticanNewsПресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
