Папа Франциск: «В Ісусі Бог став Дитям, щоб мати змогу обійняти нас»

ПРОПОВІДЬ

Святішого Отця Папи Франциска

«Народ, що в пітьмі ходить, уздрів світло велике» (Іс 9, 1). Це пророцтво з першого читання здійснюється в Євангелії: справді, коли пастухи вночі чували біля своїх пасовищ, «слава Господня їх осіяла» (Лк 2, 9). Земну ніч пронизало світло з неба. Що означає це світло, яке засяяло в темряві? Апостол Павло підказує нам, кажучи: «Божа благодать з’явилася». Благодать Божа, «спасенна всім людям» (Тит 2, 11), сьогодні оповила цілий світ.

Але що це за благодать? Це божественна любов — любов, яка перетворює життя, оновлює історію, звільняє від лукавого, вселяє спокій і радість. Сьогодні вночі любов Божа об’явилася нам: це Ісус. В Ісусі Всевишній став малям, аби нас полюбити. В Ісусі Бог став дитям, аби мати змогу обійняти нас. Та все-таки варто спитати себе: чому святий Павло називає прихід Бога у світ «grazia» — «благодаттю»? Щоб показати, що ми отримуємо її цілковито задарма. Хоча здається, що тут, на землі, все відповідає логіці «даю, аби ти дав», Бог приходить задарма. Його любов — не об’єкт обміну: ми нічого не зробили, аби заслужити її, і ніколи не зможемо відплатити за неї.

Божа благодать з’явилася. Сьогодні вночі ми усвідомлюємо, що, поки переймалися чимось іншим, Він став малим задля нас; поки були занурені у свої справи, Він прийшов і стався поміж нас. Різдво нагадує нам, що Бог ненастанно любить кожну людину, навіть найгіршу. Сьогодні Він каже мені, вам, кожному з нас: «Я люблю тебе й завжди любитиму тебе, ти найкоштовніший у Моїх очах». Бог любить тебе не тому, що ти думаєш правильно і добре поводишся; Він просто любить тебе. Його любов безумовна, вона не залежить від тебе. Ти можеш мати помилкові уявлення, силу-силенну їхніх комбінацій, але Господь не відмовляється тебе любити. Як часто нам здається, що Бог хороший, коли ми хороші, і що Він карає нас, коли ми погані. Це не так. Він ненастанно любить нас у наших гріхах. Його любов не змінюється, вона непорушна; Він — вірний, Він — терплячий. Ось той дар, який ми здобуваємо під час Різдва, з подивом відкриваючи, що всілякий безвідплатний дар — це Господь, що всіляка ймовірна і можлива ніжність — це Господь. Його слава нас не засліплює, Його присутність нас не лякає. Він народився бідним у всьому, щоб упокорити нас багатством Своєї любові.

Божа благодать з’явилася. Благодать — це синонім краси. Сьогодні вночі у красі Божої любові ми також наново відкриваємо свою красу, бо ми — Божі улюбленці. У добрі чи злі, у здоров’ї чи хворобі, щасливі чи сумні, у Його очах ми прекрасні: і не тому, що щось робимо, а тому, що справді такі є. У нас є незагладна, невимовна краса, неспинна краса — ядро людського буття. Бог нагадує про це сьогодні, коли з любов’ю приймає нашу людськість і робить її Своєю, «одружуючись» із нею назавжди.

Так, «велика радість», проголошена цієї ночі пастухам, — це радість «усього народу». Ті пастухи, безумовно, не були святими, як і ми, з усіма нашими слабкостями й вадами. Та Бог закликав їх — і так само кличе нас, бо любить. І в часі життєвої ночі нам, як і їм, Він каже: «Не бійтесь» (Лк 2, 10). Будьте відважні, не втрачайте довіри, не втрачайте надії, не думайте, що час любові минув! Сьогодні вночі любов перемогла страх, прийшла нова надія, ніжне Боже світло здолало темряву людської зарозумілості. Людство, Бог любить тебе і став для тебе людиною, ти вже не самотнє!

Дорогі брати і сестри, що ж робити перед викликом цієї благодаті? Лише одне: прийняти її дар. Перш ніж вирушити на пошуки Бога, даймо Йому знайти нас. Почнімо не з наших здібностей, а з Його благодаті, бо Він, Ісус — Спаситель. Погляньмо на Дитя — й оповиймося Його ніжністю. Ми більше не матимемо виправдань, аби не любити Його: ані що, мовляв, у житті все шкереберть, ані що Церква нічого не робить, ані що в світі все не так — ніщо уже не буде виправданням. Це все відійде на другий план, бо перед викликом нестримної любові Ісуса, любові всеблагої та всеохопної, немає виправдання. Питання Різдва таке: «Чи я дозволяю Богові любити себе? Чи я віддаюся Його любові, яка приходить спасати мене?».

Такий чудовий подарунок заслуговує й великої подяки. Прийняти благодать — це вміти бути вдячним. Але в нашому житті часто не знаходиться місця для вдячності. Сьогодні найкращий день, аби підійти до дароносиці, до вертепу чи ясел і сказати: «Дякую». Ми приймаємо дар, Яким є Ісус, аби потім стати такими, як Він. Стати даром означає надати сенс життю. І це найкращий спосіб змінити світ: ми змінюємося, Церква змінюється, історія змінюється, коли починаємо прагнути змінювати не інших, а себе, роблячи зі свого життя дар.

Ісус показує це нам сьогодні вночі: Він змінив історію не силою примусу чи силою слів, а даром Свого життя. Він не чекав, коли ми станемо хорошими, аби полюбити нас, а віддав Себе нам без жодної вимоги відплати. Тож і ми не чекаймо, доки інші стануть добрими, аби зробити їм добро; доки Церква виявиться ідеальною, аби полюбити її; доки інші звернуть на нас увагу, аби служити їм. Почнімо з себе. Ідеться про прийняття дару благодаті. А святість — це ніщо інше, як плекання логіки дару.

В одній гожій легенді йдеться про те, що при народженні Ісуса до печери прийшли пастухи — всі з різними дарами. Кожен приніс те, що мав: хтось — плоди своєї праці, хтось щось цінніше. Але серед тих, хто щедро ніс дари, був один пастух, у якого нічого не було. Дуже бідний, він не мав що запропонувати. Поки всі змагалися, чиї подарунки найпоказніші, він стояв, засоромлений, осторонь. У якийсь момент святому Йосифу та Пресвятій Діві стало важко тримати всі ті дари — особливо Марії, у Якої на руках було ще й Дитя. Отож, побачивши того пастуха з порожніми руками, вони попросили його підійти ближче. І дали йому потримати Ісуса. Той пастух, узявши Його, усвідомив, що здобув те, на що не заслуговував, що тримає найбільший дар в історії. Він дивився на свої руки, ті руки, які завжди здавалися йому порожніми, а тепер стали колискою для Бога. Відчув, що його люблять, і, долаючи сором, почав показувати Ісуса іншим, бо не міг утримати лише для себе цей подарунок подарунків.

Дорогий брате, дорога сестро, якщо тобі здається, що твої руки порожні, а серце бідне на любов, ця ніч для тебе. Божа благодать з’явилася, аби осяяти твоє життя. Прийми її, і світло Різдва сяятиме в тобі.

† Франциск