СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПапа Франциск: Служити, щоб не змарнувати своє життя надаремно
Притча про таланти, початок, середина та кінець якої проливають світло на початок, середину та кінець нашого життя, була в центрі уваги думок, якими Папа Франциск поділився, проповідуючи під час Святої Меси з нагоди Всесвітнього дня убогих, назвавши найгіршою бідністю, яку слід здолати, нашу «бідність на любов».
Якщо не хочемо вести «убоге» життя, то просімо благодаті розпізнавати Ісуса в убогих, служити Йому в них. Такий заклик прозвучав з уст Папи Франциска наприкінці проповіді, яку він виголосив під час Святої Меси з нагоди Всесвітнього дня бідних. У неділю, 15 листопада 2020 року, перед катедральним престолом базиліки Святого Петра зібралися представники бідних та волонтерів і організацій, що їм допомагають. У читанні з Євангелії прозвучала притча про таланти, початок, середина та кінець якої, за словами Святішого Отця, просвічують початок, середину та кінець нашого життя.
Щедрий господар
Як зазначив проповідник, все починається «великим добром»: господар не затримує багатства для себе, але роздає слугам «відповідно до здібності кожного». Згідно з підрахунками, один талант відповідає двадцятирічному заробіткові, тож йшлося про достаток на все життя. «Також і для нас все почалося з благодаті Бога. Все завжди починається з благодаті, не з нашими силами, а з благодаті Бога, Який є Отцем і вклав у наші руки багато добра, довіривши кожному різні таланти. Ми є носіями великого багатства, що не залежить від того, скільки ми маємо, але від того, чим ми є», — сказав Святіший Отець, пояснюючи, що йдеться про отримане життя, те добро, що є в нас, незгасну красу Божого образу, через що ми є «цінними в Його очах, унікальними й незамінними в історії».
За словами Папи, дуже важливо про це пам’ятати, але ми звикли надто часто дивитися на те, чого не вистачає, впадаючи в спокусу «от якби…»: якби я мав оту працю, цей дім, гроші, успіх… якби навколо були кращі люди… якби не ці проблеми… Ці ілюзії «заважають нам побачити добро», через що забуваємо про численні таланти, які ми маємо.
«Але Бог ввірив їх нам, бо знає кожного з нас і знає, на що ми здатні; Він довіряє нам, незважаючи на наші слабкості. Бог довіряє також і тому слузі, що закопає талант: сподівається, що незважаючи на свої страхи, також і він добре розпорядиться отриманим», — мовив проповідник, вказуючи на те, що Господь заохочує використовувати час не в ностальгії за минулим, але в «діяльному очікуванні» Його повернення.
Вірні, бо ризикують
Серединою притчі є діяльність слуг, тобто, служіння. Як зазначив Папа, служіння причиняється до того, що наші таланти приносять плоди, що «дає сенс життю». У Євангелії похвалу отримують ті слуги, які ризикнули, не консервують отримане, а задіюють. «Бо добро, якщо його не інвестувати, пропадає; бо велич нашого життя не залежить від того, що відкладемо, але від того, які плоди принесемо. Як же багато людей проходять життям лише нагромаджуючи, думаючи лише про те, як почуватися добре, а не чинити добро», — зауважив Святіший Отець, назвавши «порожнім» життя того, хто ганяється за потребами, не помічаючи того, хто в потребі.
Наступник святого Петра підкреслив, що слуги, які ризикують, чотири рази названі «вірними». У Євангелії, за його словами, вірність без ризику неможлива. Бути вірними Богові означає «витрачати життя». Сумно спостерігати, коли «християнин робить ставку на захист, поклавшись лише на дотримання правил і збереження заповідей», починаючи «муміфікацію» життя. «Але цього недостатньо, вірність Ісусові, — пояснив він, — не полягає лише в недопущенні помилок: це негативний підхід. Так думав лінивий слуга з притчі: позбавлений ініціативності та креативності, він сховався за безкорисним страхом і закопав отриманий талант».
Гріх занедбання
Господар назвав такого слугу «лукавим». Але ж він не скоїв нічого злого! Так, але також «не зробив нічого доброго». Він віддавав перевагу «гріхові занедбання», ніж ризикнути помилитися. «Він не був вірним Богові, Який віддає перевагу тому, щоби розтрачатися, і завдав Йому ще більшої образи: повернення отриманого дару», — підкреслив Святіший Отець, наголошуючи на тому, що Господь заохочує нас «великодушно вступити в гру», перемагати страх «мужністю любові», долати пасивність, яка стає «спільництвом».
Найгірша бідність
Отож, сьогодні, в «період непевності та слабкості» не варто марнувати життя, «думаючи лише про себе самих». А як служити, відповідно до Божого прагнення? Господар каже слузі, що той міг віддати талант банкірам, а після повернення він забрав би своє. Хто ж є цими «банкірами» для нас, спроможними «забезпечити тривалий інтерес»? Ними є бідні, бо «гарантують вічну віддачу та вже тепер дають нам змогу збагачуватися любов’ю», бо «найгіршою бідністю, яку слід здолати, є наша бідність на любов».
Не на словах, а на ділі
Висновком притчі є слова: кожному, хто має, дано буде, і матиме ще більше, а той, який змарнував життя, залишиться злиденним. Наприкінці життя, за словами Папи, буде «відслонена дійсність»: сховається за горизонтом обман світу, згідно з яким успіх, влада та гроші надають життю сенс, а любов, ота, яку ми дарували, «візьме гору як справжнє багатство».
«Якщо не хочемо, щоб наше життя було злиденним, просімо благодаті розпізнавати Ісуса в бідних, служити Ісусові в бідних», — закликав Святіший Отець, скерувавши слова подяки всім «вірним Божим слугам», які не привертають до себе увагу, але живуть саме так. Таким, за його словами, був нещодавно вбитий о. Роберто Малджезіні, який «не теоретизував», але в бідному бачив Ісуса, в служінні йому — сенс життя. «Цей муж зрозумів, що повинен простягнути свою руку багатьом бідним, яких щодня зустрічав, бо в кожному з них бачив Ісуса. Браття і сестри, просімо благодаті бути християнами не на словах, але в ділах. Щоби принести плід, як цього прагне Ісус», — підсумував Папа.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
