СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиПапа богопосвяченим: не оплакувати минуле, а виходити назустріч Господу
Запитувати себе про те, які мотиви спонукають до дії, яким є оновлене бачення богопосвяченого життя, яке ми покликані розвивати і, насамперед, пригорнути Ісуса в своїх обіймах закликав Папа Франциск богопосвячених осіб під час Святої Меси з нагоди Стрітення Господнього.
Якщо богопосвяченим особам бракує слів, які благословлять, якщо бракує радості та пориву, а братерське життя стає лише труднощами, то йе не тому, що ми стали жертвами чого, але тому, що наші руки вже не пригортають Ісуса. На це вказав Папа Франциск, який у середу, 2 лютого 2022 року, очолив у базиліці Святого Петра у Ватикані Святу Месу з нагоди свята Стрітення Господнього за григоріанським календарем та XXVI Всесвітнього дня богопосвяченого життя, на яку зібралися представники спільнот богопосвяченого життя Риму. Про це інформує українська редакція «VaticanNews».
Церковне сопричастя
Особливістю цього богослужіння було не тільки те, що згідно зі звичаєм, притаманним цьому святу, воно розпочалося обрядом благословення свічок і процесійною ходою із запаленими свічками зануреною в сутінки базилікою, але й тим, що воно стало нагодою для підтвердження сопричастя між Єпископом Риму та нещодавно обраним Главою Вірменської Католицької Церкви.
Активне очікування
Зупинившись під час проповіді на суті свята Стрітення, що є спогадуванням того, як праведні Симеон і Анна дочекалися сповнення обітниці про Месію, Папа Франциск звернув увагу на те, що це очікування не було пасивним, але наповненим рухом. А тому він запросив учасників богослужіння прослідкувати за цими рухами Симеона, який спочатку був «спонукуваний» Святим Духом прийти до храму, де «побачив» у Дитині спасіння та, врешті, «прийняв» його у свої руки.
Що є нашою спонукою?
Насамперед, Святіший Отець зупинився на тому, що Симеон «прийшов до храму, спонукуваний Духом». А що спонукає нас? Саме Святий Дух, за словами проповідника, є головною дійовою Особою. Це є нагодою замислитися над тим, що в духовності називається «духовними спонуками», до яких ми «покликані прислухатися, щоби розпізнати, чи вони походять від Святого Духа чи від іншого». Папа наголосив, що богопосвячені особи повинні запитувати себе, що є їхньою спонукою: Святий Дух чи дух світу?
«В той час, як Святий Дух веде до розпізнавання Бога в малості та тендітності дитини, ми, іноді, ризикуємо розглядати своє посвячення у категоріях результатів, цілей, успіху», — зауважив Святіший Отець, вказуючи на те, що Божий Дух бажає, аби ми розвивали «щоденну вірність, уважні до дрібних речей, які нам повірені». «Запитуймо, браття й сестри, що є спонукою наших днів? Яка любов спонукає нас прямувати вперед?» — сказав проповідник, заохочуючи кожного дня перевіряти внутрішні спонуки.
Що бачать наші очі?
Друге запитання, над яким зупинився Папа, наступне: що бачать наші очі? Він зазначив, що Симеон розпізнає Христа та стверджує: «Мої очі побачили спасіння». За словами Святішого Отця, «велике чудо віри» полягає саме в тому, що вона відкриває очі, перемінює погляд. Віра починається із співчутливого погляду Бога на нас, що дає нам «нові очі, щоб дивитися на себе та на світ», на ситуації, які переживаємо, навіть найболючіші.
«А що бачать наші очі? Яке бачення богопосвяченого життя ми маємо?» — запитував Наступник святого Петра, наголошуючи на тому, що Господь запрошує нас «розвивати оновлений погляд на богопосвячене життя». Через кризи, брак покликань, підупадання сил, «Святий Дух запрошує нас оновити наше життя та наші спільноти». Симеон і Анна не оплакують минуле, але «відкривають обійми для майбутнього, яке виходить їм назустріч».
Що пригортаємо в обіймах?
Симеон бере Ісуса на руки. Як підкреслив Папа, Бог віддав Свого Сина нас у руки, бо «прийняти Ісуса є центром нашої віри». Ми ж ризикуємо «загубитися серед тисяч речей», зосередившись на другорядних аспектах, однак «центром усього є Христос, Якого потрібно прийняти в своє життя, як Симеон».
«Коли Симеон бере Ісуса на руки, його уста вимовляють слова благословення, прослави та зчудування», — зауважив проповідник вказуючи на те, що «коли богопосвяченим особам бракує слів, які благословляють Бога та інших, якщо бракує радості, якщо бракує пориву, якщо братерське життя є лише тягарем, якщо бракує зчудування», то це не тому, що ми є «жертвами когось чи чогось», але тому, що «наші обійми вже не пригортають Ісуса».
«Найдорожчі, — підсумував Папа, — оновімо сьогодні з ентузіазмом наше посвячення! Запитуймо себе про те, які мотиви спонукають наше серце та наші дії, яким є оновлене бачення, яке ми покликані розвивати і, насамперед, візьмімо на руки Ісуса».
