СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиОтець Василь Говера: «Історія нашої Церкви в Казахстані — це історія хресної дороги нашого народу та Церкви»
«Сюди не просто вивозили наших людей, тут їх змінювали, перетворювали на «гомо совєтікус», переваривши в національному котлі понад 140 націй, які примусово опинилися на території Казахстану». Але незважаючи на це наші вірні тут завжди відчували свою приналежність до України і до своєї рідної Церкви. Про це розповів митрофорний протоієрей Василь Говера, Апостольський адміністратор для католиків візантійського обряду в Казахстані та Центральній Азії у своїй доповіді «Сопричастя в житті й свідоцтві УГКЦ» на Синоді Єпископів УГКЦ, який відбувається у Римі з 1 по 10 вересня 2019 року.
Апостольський адміністратор відзначив, що спільнота УГКЦ у Казахстані переживає свою ідентичність в двох вимірах. Перше — вона є невіддільною частиною УГКЦ, оскільки в часи страшних сталінських репресій було вивезено чи ув’язнено тисячі наших вірних із Західної України, після її приєднання до Радянського Союзу. Та які, не зважаючи на час, переслідування та асиміляцію пробують зберегти свою власну національну та церковну спадщину.
Друге — належить до великої сім’ї багатонаціональної та багато обрядової Католицької Церкви на чолі з наслідником Апостола Петра. Адже власне через цю вірність Римському Єпископу в тюрмах та таборах Карлагу опинилися наші єпископи, та сотні греко-католицьких священиків, які не забажали зраджувати свою віру та переходити на російське православ’я.
«Історія нашої Церкви в Казахстані — це історія хресної дороги нашого народу та Церкви.… Наша Церква, як і в Україні існувала тільки в підпіллі, може не в такому вже страшному як в Україні, просто звідси вже вивозити не було далі куди, тому місцева влада на деякі справи дивилися крізь пальці. Але все одно час та радянська пропаганда зробили своє. Але незважаючи на це наші вірні тут завжди відчували свою приналежність до України і до своєї рідної Церкви», — сказав о. Василь.
Апостольський адміністратор висловив побажання мати тісніші зв’язки із Україною. «Дуже потребуємо сталого контакту з матірною Церквою. Дуже би хотілося, щоб нас частіше відвідували наші єпископи, священики та богопосвячені особи», — сказав він.
Отець Василь вважає, що дуже необхідним знаряддям для контакту матірної церкви з діаспорою є Пасторально-міграційний відділ.
Священик запевнив Синод, що незважаючи на наявні труднощі греко-католицька спільнота в Казахстані все одно переживає сопричастя з матірною Церквою, «яке проявляється в літургічному вимірі, де молимося одними устами та одним серцем з нашим Главою Патріархом Святославом, всіма єпископами та вірними, моя участь в синодах єпископів УГКЦ є також цим видимим знаком єдності».
За матеріалами Департаменту інформації УГКЦПресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
