СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиОтець Петро Балог: Вакцина і абортовані плоди
Питання щеплень проти Covid-19, з огляду на етичну допустимість деяких вакцин, викликає сьогодні гостру дискусію в суспільстві. З цієї причини, о. Петро Балог, директор домініканського Інституту св. Томи Аквінського, пропонує огляд основних документів Апостольської Столиці стосовно цього біоетичного питання.
У грудні 2020 року ватиканська Конгрегація Віровчення оприлюднила «Заувагу щодо моральності використання деяких вакцин анти-Covid-19», в якій є між іншим мова, як католики повинні трактувати вакцину, у якій її виробники використовують клітинні лінії, що походять з абортованих плодів. Ця заувага викликала сильне заворушення у деяких католицьких колах, особливо у тих, які вже раніше були вороже настроєні проти понтифікату Франциска, але також у просто віруючих людей, які сприйняли інформацію дуже просто: «вакцина з людських плодів».
Текст «Зауваги» можна знайти на сторінці Ватикану, опублікований він там був 21 грудня 2020 року чотирма мовами. Про що по суті говориться у тесті? Перш за все, є мова про «морально прийнятні» та про «етично бездоганні» вакцини. Щодо них немає етичних застережень. Звичайно, можуть бути медичні, технічні чи якісь інші застереження, але це не питання, яким займається в даному документі Конгрегація. Логічно з цього випливає, що поряд з «етично бездоганними» є теж вакцини «етично небездоганні». Між іншим, власне, такі, в розробці та виробництві яких використовувалися клітинні лінії, що походять з абортованого плоду.
Як зауважують автори документу, Церква не схвалює — у моральному вимірі — використання таких клітин, лише закликає розробників і уряди країн шукати «етично бездоганні» ліки. Натомість, поки такі є недоступні хворій людині, тоді «морально прийнятним» є використання вакцин, які походять з клітинних ліній абортованих плодів. І ось саме тут і з’являється у багатьох людей, передусім віруючих-католиків, але не тільки їх, питання і сумніви щодо моральності такого використання. Чи це не є співучасть у грісі аборту? Чи взагалі експерименти, дослідження на «абортивних матеріалах» допустимі?
Donum vitae
Варто на самому початку зазначити, що Ватикан розглядає це питання не перший раз. Ще 22 лютого 1987 року була видана Інструкція «Donum vitae» («Дар життя»), підписана тодішнім Префектом Конгрегації Віровчення Кардиналом Йозефом Ратцінґером. В першому розділі тієї інструкції є мова про етичність використання людських ембріонів і поставлене питання: «Як слід, з моральної точки зору, оцінювати пошуки та експериментування на людських ембріонах і фетусах?».
По-перше, документ розрізняє експериментування на живих і на мертвих ембріонах. На живих експерименти є морально недопустимими, хіба що вони проводяться для підтримки життя самого цього людського плоду у зародку. Тут жодна благородна мета не може виправдати експерименти над живим ембріоном, який Церква вважає людською особою у зародку. При чому, не має значення, чи ці зародки знаходяться в лоні матері, чи вже є поза ним. По-друге, документ розрізняє терапевтичні досліди на ембріонах від нетерапевтичних. Лише перший вид дослідів може бути морально допустимим. Йдеться про досліди задля підтримки життя самих цих ембріонів. Коротко кажучи, моральна заборона експериментів на живих ембріонах випливає з гідності людської особи. Про це пізніше, в 1995 році, писатиме теж папа Йоан Павло ІІ в Енцикліці «Євангеліє життя», див. Evangelium vitae, 62–63.
Що стосується неживих ембріонів, які зберігаються, то до них, згідно інструкції «Donum vitae» повинно бути відношення, як до померлих осіб. Будь-які розтини чи теж медичні дії на таких ембріонах допустимі лише зі згоди матері чи батьків. Натомість, недопустиме комерційне використання навіть мертвих фетусів, тобто померлого плоду, теж з огляду на пошану до людини після смерті.
Dignitas personae
Інструкція «Dignitas personae», видана 8 вересня 2008 року тією ж Конгрегацією віровчення і підписана тодішнім Префектом Конгрегації Кардиналом Вільямом Левадою, і ще раніше, у червні того ж року, апробованою папою Бенедиктом XVI, також торкається у деяких пунктах питання використання ембріонів.
До речі, 3 роки перед цим, Папська Академія «Pro vita», тобто «За життя», оприлюднила «Моральні роздуми щодо вакцин, приготованих на основі клітин, які походять з абортованих людських плодів» (5 червня 2005). В цьому документі говориться, між іншим, наступне: «Що стосується захворювань, проти яких не існує альтернативних вакцин, і які є доступними та етично прийнятними, правильним є утримуватися від використання цих вакцин, якщо є можливість це зробити, не викликаючи значного ризику для здоров’я дітей як і всього населення в цілому. Однак, якщо здоров’я людей піддається серйозній небезпеці, тоді морально проблемні вакцини, також можуть тимчасово використовуватися».
Так ось, у 34 номері Інструкція «Dignitas personae» говорить про використання інколи для виготовлення вакцин клітинних ліній з ембріонів, які повстали «в результаті негідної процедури», між іншим з абортів. Інструкція розрізняє зв’язок з тією «негідною процедурою», який може бути або безпосередній, або посередній. Також говориться про моральну недопустимість експериментів на живих ембріонах з огляду на їхню людську гідність. Про посередній зв’язок — це про віддалену чи пасивну «співпрацю зі злом», вчиненим колись, а отже це не безпосереднє вчинення зла тут і тепер. Про це більш детально — трохи пізніше.
У 35 пункті Інструкції досить обширно описані моральні норми, про які віруючі, в тім теж вчені і медики, повинні пам’ятати, якщо йдеться про використання «біологічного матеріалу», що походить з ембріонів, «негідно здобутих». Перш за все, в жодному разі морально недопустимо з огляду на благородну, тобто добру мету вдаватися до негідних засобів. Інструкція нагадує теж загальні норми, викладені в попередньому документі, тобто в «Donum vitae», щодо відношення з повагою до мертвих ембріонів. І додає одне уточнення, щоби спростувати непорозуміння, яке виникло після публікації «Donum vitae» — нібито провина є тільки на тих, хто експериментує з живими ембріонами. Не можна розрізняти тих, які доклалися до виробництва заморожених ембріонів, завдаючи їм біологічної смерті, і тих, які потім використовують їх у наукових чи медичних експериментах. У першому випадку діяв (і був порушений) принцип охорони людського життя від моменту зачаття, у другому випадку діє принцип пошани для померлого людського життя, навіть у зародку.
В зв’язку з цим, спеціалісти, які проводять досліди над ембріонами, мають право і обов’язок до «спротиву сумління», особливо якщо законодавство даної країни підтримує і легалізує такі експерименти над ембріонами. Коротко кажучи, науковець чи лікар, повинен виразити свій протест проти несправедливого — по відношенню до зачатого життя — законодавства, яке порушує гідність людської особи у зародку.
І тут, в самому кінці, після загальних норм, Інструкція «Dignitas personae» подає деякі конкретні випадки, які є вимушеними винятками. Колись такий підхід у моральному богослов’ї стисло пояснив ще Тома Аквінський, який писав так: «Хоча загальні принципи необхідні, але що глибше входимо в деталі, то більше невизначеності […] На практиці істина чи правильні вчинки не для всіх так само однакові у конкретних обставинах, а лише в загальних принципах. Серед тих, натомість, які в конкретних обставинах приймають таку саму практичну норму, не всі мають однакове знання теоретичних принципів […] Що глибше входимо в деталі, то більше невизначеності» (Тома Аквінський, Summa Theologiae I-II, q. 94, a. 4). Ці роздуми і розрізнення Аквіната, зрештою, було теж застосовано в Апостольському Посланні Папи Франциска «Радість любові».
Так ось, наприкінці Інструкція говорить, що існують «різні ступені відповідальності». Наприклад, Інструкція розрізняє відповідальність людей у фармацевтичних компаніях: тих, які приймають рішення, і тих які виконують ці рішення, але їх не мають можливості приймати. Іншими словами, рядові працівники фірми, чи навіть ті з середньої ланки, чи теж лікарі, які використовують таку а не іншу вакцину, не є відповідальними за її склад в такій мірі, як ті, що приймали рішення про її склад.
І далі йде важливий момент. Просто процитуємо це речення. З огляду на ці різні ступені відповідальності «… серйозні приводи могли б частково морально виправдати використання так званого „біологічного матеріалу“». Інструкція подає приклад такого приводу, який знову процитуємо дослівно: „Отже, на приклад загроза життю дитини може уповноважити батьків до того, щоб використати вакцину, яка була розроблена на основі використання клітинних ліній негідного походження“ (Dignitas personae, 35). Але Інструкція відразу додає, що всі мають обов’язок виразити свій спротив і вимагати від урядів держав передусім, щоб були доступні іншого роду вакцини, які б не мали „негідного походження“.
Підсумовуючи цю Інструкцію, бачимо, що по-перше, є загальні норми, досить чіткі як щодо живих ембріонів, так і мертвих. Крім того, у крайніх конкретних випадках, коли немає виходу і є загроза життю, морально дозволяється використовувати вакцину, яка була розроблена на основі «клітинних ліній», які походять з «негідно використаних» ембріонів, наприклад з абортованих. Тобто, якщо немає альтернативи у вигляді «гідної вакцини», належить проводити щеплення тою, яка є, щоб врятувати те життя, яке ще можна врятувати. Врешті, є різні ступені відповідальності, від прямої до непрямої а навіть до браку відповідальності за розповсюдження чи використання такої а не іншої вакцини.
Клітинні лінії
Повертаємося спочатку до згаданої на початку «Зауваги щодо моральності використання деяких вакцин анти-Covid-19» з грудня 2020 року. Вона з’явилася у контексті чисельних прохань висловитися щодо використання деяких вакцин проти вірусу SARS-CoV-2, що викликає Covid-19, при розробці та виробництві яких були застосовані клітинні лінії, що походять із тканин, отриманих під час двох абортів, скоєних минулого століття. Йдеться про аборти, вчинені на ранніх стадіях, з 1962 року і з 1966 року, а також пізніше, з 1972 року та з 1983 року.
Отож, там, де немає іншої альтернативи, говориться в «Заувазі», «морально прийнятним є застосовувати вакцини анти-Covid-19, які використовували в процесі розробки та виробництва клітинні лінії, що походять з абортованих плодів». І тут додається, що «форма співучасті в злі (матеріальна пасивна співучасть) виконаного аборту, з якого походять зазначені клітинні лінії, з боку того, хто використовує вакцини, які з них походять, є віддаленою».
До речі, до такої позиції Церкви стали в опозицію декілька консервативних ієрархів-традиціоналістів, передусім з країн колишнього СРСР, як на приклад кардинал Яніс Пуятс з Латвії, чи архієпископ Томаш Пета, архієпископ-сеньор Ян Павел Ленґа чи єпископ Атаназіус Шнайдер — всі троє з Казахстану. Ці ієрархи твердять, що «використання вакцини з клітин вбитих ненароджених дітей суперечить вченню про захист ненародженого життя». Крім того, що це твердження суперечить науці Конгрегації віровчення, то воно ще й невірне фактично. А це тому, що «клітинні лінії» вже давним-давно не мають в собі «клітин вбитих ненароджених дітей».
Треба сказати, що лише деякі вакцини використовують клітинні лінії. Згідно загальнодоступної інформації, вакцину від американської Pfizer чи німецької BioNTech розробляли з використанням матриці ДНК в лабораторії, тобто синтетичним способом, а не за допомогою традиційного використання клітин. Розробку вакцини від американської Moderna так само почали з проєктування послідовності генів на комп’ютері.
Щодо англо-шведської вакцини AstraZeneca, то для її розробки використовували клітинну лінію HEK-293, яка походить від абортованого плоду з Нідерландів (1973 рік). Вагітність була перервана з інших причин, а не з метою досліджень вакцин. І відтоді науковці неодноразово тиражували та клонували ці клітини.
Отож, деякі із цих «клітинних ліній» походять з абортованих ембріонів. Інші походять з культури курячих ембріонів чи клітин приматів. Але відтоді минуло багато пасажів (пересадок клітин в нове середовище і їхній поділ). Тому ті клітинні лінії, на яких вирощують віруси кору чи краснухи: WI-38, MRC-5, HEK-293, PER C6, WI-26 VA4, Walvax-2 не є безпосередньо тканиною абортованого 50 років тому ембріона.
Тим не менше, різні блогери, псевдонауковці у багатьох країнах, деякі релігійні особи, чи загалом антивакцинатори постійно ширять інформацію, що вакцини мають в собі «клітини вбитих дітей». Особливо тут активні російські блогери чи представники Російської Православної Церкви, і звідти передусім вже ця інформація потрапляє у наш український інфо-простір.
Часом також є посилання на деякі західні організації, наприклад на італійську «Corvelva», яка нібито провела дослідження, що виявили пов’язання між вакцинуванням і появою раку. Одна блогерка з Росії, Єлєна Нікітская, так і говорить: «Італійська організація Corvelva провела повне секвенування генома клітинної лінії MRC-5, які саме використовують у деяких вакцинах… У вакцині присутній повний геном (ДНК) усіх хромосом якогось певного індивіда… В ньому знайдено понад 560 генів, які пов’язані із різноманітними формами раку».
Так зване дослідження італійської групи Corvelva — це доповідь, в якій немає опису дослідження, не говорячи про те, що вона ніколи не була опублікована в якомусь науковому журналі. Організація «Corvelva» не є науковою установою, це одна з багатьох асоціацій із чіткою антивакцинаторською позицією.
Насправді ж — як твердять серйозні наукові видання — після вирощування вірусу у клітинах ембріону, його очищують, аби видалити реагенти для росту та рештки клітин. Під час цього процесу очищення клітинна ДНК, що залишилася, також руйнується. У кінцевому препараті вакцини залишки ДНК є мінімальними (трильйонні частини грама) та сильно фрагментованими. Оскільки ДНК фрагментована, вона не може утворити цілий білок, який здатний зашкодити. Окрім цього, ДНК вакцини не може вбудовуватись у людську ДНК, щоби спричиняти будь-які зміни в організмі.
Клітини абортованих дітей і вакцини
Що стосується клітин абортованих дітей, які нібито входять до складу тих вакцин що використовують «клітинні лінії», то це звичайнісінька неправда: до складу вакцин не входять клітини абортованих людських плодів. Однак деякі віруси, що входять до складу вакцин, вирощують у клітинах-нащадках тканин, зібраних із абортованих людських плодів багато десятиліть тому.
До речі, науковці підрахували, що вакцини, виготовлені завдяки одному із видів ліній клітин ембріонів (WI-38), та їхні похідні запобігли понад 10 мільйонів смертей та попередили десь 4,5 мільярдів випадків захворювань.
Точно ніхто не збирає сьогодні по лікарнях ембріонів, аби виробити черговий лот вакцини. Наприклад, клітинна лінія, на якій вирощують вірус краснухи, походить від ембріона матері, що захворіла на краснуху під час вагітності. Тобто її плід народився би з вадами розвитку: глухотою, втратою зору, чи відставанням в розвитку, енцефалітом (ураження головного мозку) чи ураженням серця.
Якщо невакцинована вагітна жінка захворіє на краснуху, їй порадять зробити аборт. Або станеться викидень, чи народиться дитина з тяжкими вадами. І мова буде йти про її нащадків, а не ембріон, вилучений в США в далекому 1966 році за бажанням його матері. Аборти — це інша серйозна моральна проблема і дилема, тут натомість мова про вакцини.
Вакцини не містять абортивного матеріалу чи клітин, що «стануть в тілі пухлинними». Заради виробництва вакцин жінок не заохочують робити аборти.
У середині ХХ століття жила собі молода жінка, Генрієтта Лакс (1920–1951) — громадянка США, клітини якої стали матеріалом для першої «безсмертної» лінії клітин. Зараз вони відомі як НеLa — це лінія «безсмертних» клітин, що використовується в наукових дослідженнях. Була отримана 8 лютого 1951 року з ракової пухлини шийки матки пацієнтки Генрієтти Лакс (англ. Henrietta Lacks), що померла від цього захворювання 4 жовтня того ж року.
Отож, альтернативою використанню клітинних ліній (і абортивних, і пухлинних, як-то сумновідома лінія HeLa, матеріал для якої був взятий без згоди Генрієтти Лакс) є рекомбінантні технології. Тобто ГМО. А противники вакцинації часто й проти генетичної інженерії. У противників вакцинації взагалі, виходить, немає альтернативи.
Посередній зв’язок, або віддалена чи пасивна «співпраця зі злом»
Клітинні лінії, принаймні деякі, походять з абортованих ембріонів, проте мають десь таке відношення до тих ембріонів і способу їхнього повстання, як діти до батьків і до способу життя тих батьків. Хоча це порівняння і дещо аналогічне, бо діти набагато більш «віддалені» від батьків, ніж клітинні лінії від ембріонів, проте все одно, коротко кажучи, десь тут криється дозвіл Католицькою Церквою на використання вакцин, випродукованих на основі таких ліній.
А це тому, що таке використання не є співучастю у грісі аборту, який колись був вчинений з плодом. Це використання має лише «зв’язок» і то «віддалений» до того гріха, десь так, як дитина має зв’язок з гріхом свого батька чи матері. Якщо свідомо долучається до гріха батьків, тоді зв’язок починає бути безпосередній і не віддалений, лише конкретний.
Згадувані консервативні ієрархи, які стали в опозицію до офіційної позиції Церкви щодо вакцини з клітинних ліній, серед багатьох біблійних цитат, зазвичай апокаліптичних, посилаються також на Апостола Павла, який пише: «стримуйтесь від усякого роду лукавства» (1 Сол 5, 22). Якщо підійти фундаменталістично до даного твердження, то належало б взагалі відмовитися від сучасної медицини. Більшість сучасних медичних досліджень, тобто не лише пов’язаних з вакцинами, базується на матеріалах, тканинах, та дослідницьких методах, пов’язаних з ембріональними клітинними лініями. Але ані віруючі, ані вчення Церкви не вимагає від своїх вірних відмови у зв’язку з цим від лікування у сучасних лікарнях. Коротко кажучи, ми всі, що ходимо у ХХІ столітті до лікаря, чи купуємо більшість ліків, так чи інакше, маємо посередній зв’язок чи пасивно «співпрацюємо зі злом».
Щоб було зрозуміло більш наочно, два приклади. Людям пересаджають органи. Це етично дозволено, і Церкви зазвичай підтримують трансплантацію органів. Ці органи беруться у більшості випадків з людей, які потрапили у автокатастрофу і помирають. Причиною даної автокатастрофи часто є порушення правил дорожнього руху або алкоголь, чи ще якесь інше зло або й гріх. Іншими словами, той хто прийняв від такого донора його орган, мимоволі скористався з наслідків зла, яке можливо сталося з приводу самого донора. Але ж використання цих органів не є «підтримкою порушення правил дорожнього руху» чи теж підтримкою «вживання алкоголю за кермом». Воно є лише пасивною і віддаленою участю у тому злі, яке сталося колись з донором, органи якого я тепер, у результаті того зла, отримав.
Інший приклад. Багато доріг, залізниць, заводів, електростанцій, між іншим у Казахстані, де проживають ті ієрархи-критики, будували свого часу політичні чи інші в’язні радянських концтаборів. Чи знаючи це, належить перестати користати з цього всього, перестати їздити цими дорогами, не використовувати електрику з тих електростанцій, щоб «стримуватися від усякого роду лукавства»? Якщо казахські ієрархи послідовні, то повинні б так вчинити. Як видно, ціла критика зводиться до абсурду і непослідовності, якщо почати вникати у всі деталі.
Вакцина і Україна
У нас на даний момент закупили індійську вакцину CoviShield. Її виготовляють у індійському Інституті сироватки крові за ліцензією британсько-шведської компанії AstraZeneca. Тобто, по суті, CoviShield — це та сама AstraZeneca, тільки виготовлена на заводі в індійському місті Пуне. Тут мова знову таки не про її ефективність чи побічні дії, лише про етично-моральну складову.
Якщо говорити знову науковою мовою, то CoviShield — це вакцина проти нового коронавірусу, виготовлена з рекомбінантного аденовірусу (ГРВІ) шимпанзе, нездатного до реплікації (розмноження). В нього вставили ген, що кодує поверхневий білок шипа вірусу SARS-CoV-2 — Spike (S-глікопротеїн). Глікопротеїн — це білок, до якого причеплені цукри. Такий вірус вирощують у генетично модифікованій лінії клітин HEK-293.
Англійською це останнє речення звучить так: «Produced in genetically modified human embryonic kidney (HEK) 293 cells», тобто «вироблено в генетично модифікованих ембріональних нирках людини». Здається, саме десь тут починаються фейки про те, що «вакцини виготовляють з людських ембріонів, абортованих перед тим у заражених вагітних жінок».
Насправді «human embryonic kidney (HEK) 293 cells» — це ніякі не нирки, а клітинна лінія — «безсмертні» клітини, що ростуть у спеціальній культурі. У 1973 році їх дійсно штучно отримали з нирки абортованого людського ембріона невідомого походження. Але сьогодні всі маніпуляції проводяться в лабораторних умовах і пов’язувати їх із людським ембріоном без пояснення суті — некоректно і маніпулятивно.
Вакцину CoviShield дозволено використовувати тільки в надзвичайних ситуаціях, як от пандемія, для імунізації людей віком від 18 років. Вона не має дозволу на вільний продаж в аптеках. Як і будь-які інші нові ліки, ця вакцина ретельно контролюватиметься — науковці збиратимуть інформацію про будь-які наслідки для визначення її безпечності.
Підсумки
«Заувага щодо моральності використання деяких вакцин анти-Covid-19», документ, згаданий на самому початку, підкреслює, що «для практичного розуму виглядає очевидним», що вакцинація «не є, з норми, моральним обов’язком», а тому повинна бути добровільною. Але, в будь-якому разі, з етичної точки зору «моральність вакцинації залежить не тільки від обов’язку захищати власне здоров’я, але також від обов’язку прямувати до спільного добра». А це добро, за відсутності інших засобів для запобігання епідемії, «може рекомендувати щеплення, особливо, задля захисту слабких і тих, які наражаються». Тому ті, які відмовляються від щеплення з мотивів сумління, «повинні за допомогою інших профілактичних засобів і належної поведінки дбати про те, щоби не стати переносниками інфекційного чинника».
Належить пам’ятати, що немає простих рішень складних питань. Щоб дійти до певного властивого висновку тут належить прискіпливо розібратися, на всіх рівнях, у всіх деталях, інакше постійно загрожуватиме скороспілий і зазвичай неправильний висновок. Питання вакцин, пов’язаних з «ембріональними клітинними лініями» і є саме таким складним питанням, на яке Церква і пробує дати вичерпну і достовірну відповідь, згідну з вченням Церкви і яка теж базується на достовірних наукових даних.
За матеріалами о. Петра БалогаПресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
