Отець Павло Когут — друг майбутнього папи Бенедикта XVI, будівничий «Української Оселі» у Маквіллері та меценат Патріаршого собору УГКЦ

24 листопада 2021

Отець Павло Когут — уродженець Тернопільщини, отець-мітрат УГКЦ, студент-богослов, що сидів за однією партою із майбутнім папою Бенедиктом XVI (Йосифом Ратцінгером), засновник Української оселі у Маквіллері — місця зустрічі для українців із усієї Західної Європи, будівничий Українського храму у паломницькому центрі у м. Люрд, пластун та один із засновників куреня «Орден Хрестоносців» ім. Андрея Шептицького, обновлянин, «народний дипломат» українців у Франції, меценат Українського католицького університету та Патріаршого собору Воскресіння Христового у Києві.

Отець Павло Когут — друг майбутнього папи Бенедикта XVI, будівничий «Української Оселі» у Маквіллері та меценат Патріаршого собору УГКЦ

Отець Павло Когут народився 25 березня 1926 року у с. Конюхи на Тернопільщині. Юнак закінчив школу у рідному селі 1939 року. Складав вступні іспити і був зарахований до гімназії. Павло мріяв стати священиком, однак тоді він навіть не знав, який тернистий шлях він має пройти до здійснення цієї мети.

Через Другу світову війну 18-річний хлопець був змушений покинути рідну землю. У 1944 році незнаними дорогами Павло Когут дійшов до Німеччини. Там він здобув середню освіту. Далі навчався у духовних семінаріях Німеччини та Голландії. Саме у Німеччині він познайомився із Папою Римським Бенедиктом XVI, тоді, правда, його ще називали Йозефом Ратцінгером.

«Ми познайомилися з ним у 1950 році. Тоді я приїхав до Фрайзінґу, щоб закінчити богословські студії. Я мешкав в одній кімнаті з Йозефом Ратцінгером, навіть не підозрюючи, що колись він стане Папою, — згадав отець Когут під час візиту на Тернопільщину у 2005 році. — Так сталося, що ми сиділи за однією партою під час навчання. Відразу потоваришували. Воно й не дивно, бо Йозеф був дуже добрий, простий і розумний. Часто гуляли і спілкувалися. Нас поселили спочатку до однієї кімнати. Жило нас там четверо семінаристів. Зручностей якихось особливих не було. Навіть більше того, щоб помитися, ми приносили ввечері воду і зранку милися. Зимою ж траплялося, що від холоду в кімнаті вода замерзала. І тоді лід доводилося пробивати».

Вони за час навчання, дуже здружилися, а оскільки Йозеф Ратцінгер був корінним німцем, то допоміг Павлу написати диплом (на академічній німецькій мові), тож багато спілкувалися і тому майбутній папа добре знав, що таке Українська церква, які випробовування вона пережила.

З Папою Римським Бенедиктом ХVI протягом усього життя підтримував дружні стосунки. Особливо запам’яталася їхня зустріч випусників, де серед випусників, вже були у поважному віці папа, кардинали, священики, а на фото найближче до папи отець Павло.

У Карлсфельді біля Мюнхена у таборі українських біженців влітку 1945 року, Павло паралельно зі здобуттям освіти стає членом Пласту. Мадрує із друзями Альпами, із друзями організовують святкування українських свят, щиро вірять у відновлення України. Одним із перших вступає у новостворений старшопластунський курінь ОРДЕН ХРЕСТОНОСЦІВ ім. Андрея Шептицького, у курені отримує псевдо «Клюска».

Усі табори, які він організував у своєму «домі» (а це понад 40 двох-трьохтижневі табори вишкільного характеру) були організовані за чіткми пластовими методиками та дисципліною, з ватрами, вишколами гри на музичних українських інструментах а також танцями, а найважливіше це було гармонійно поєднано із щоденною щирою молитвою за Україну. Отець Павло дуже любив дітей і все робив, щоб вони могли відпочивати із користю якнайкраще.

У 1951 отця висвятили і призначили парохом у Східній Франції (провінція Ельзас і Лотарингія). А через чотири роки після свого висвячення, отцю поталанило — йому за символічну суму, один француз продав (фактично подарував) старий зруйнований Другою світовою війною замок і прилеглі до нього два гектари землі, що за 70 км від Страсбургу м. Маквіллер. Дев’ять років отець Павло впевнено йшов до втілення своєї мрії. Згодом на місті руїни стояв добротний триповерховий будинок при дорозі, а за ним ще один — модерніший, а навкруги розкинувся розкішний сад і справжній український город. Цей маєток дістав назву «Українська Оселя».

Праці в «Українській оселі» отець Павло Когут присвятив понад 55 років. Він зумів розбудувати у Північній Франції маленький куточок України — теплої, гостинної, веселої, розспіваної і глибоко молитовної. І виховати не одне покоління українців. Діти тут проводили свої канікули, молодь тут формувалася, було багато весіль та хрестин.

Оселя діяла як місце зустрічей, знайомств, відпочинку, духових реколекцій, молодіжних таборів, де плекалася рідна мова, культура, де вивчалася історія, не тільки влітку, а протягом цілого року. Приїздили українці із усієї Франції, Німеччини, Бельгії, Нідерландів, Швейцарії, Люксембургу та Італії, а згодом вже із України. В Маквіллері часто зупинялися паломники, які здійснювали прощу в Люрд, і кожного з них отець Павло приймав як рідних. Про це свідчать тисячі записів у книзі «Української оселі». А щирість, гостинність та простота отця спонукали повертатися сюди ще. Про його скромність, гостинність і простоту ходили справжні легенди.

«Маленька Україна в Маквілері зробила велику справу — вона зберегла ціле покоління українців від асиміляції. І це відбулося завдяки зусиллям отця Павла Когута.

В «Українській Оселі» побували гості з цілого світу. Серед них глава Української греко-католицької церкви Блаженніший Патріарх Йосиф Сліпий, митці майже з усієї західної діаспори, українські музичні й танцювальні колективи, дипломати, письменники, художники. «Українська Оселя» гуртувала українців.

Як пригадує брат отця Когута у книзі «Дорогами чужини», щороку на Зелені свята в «Українській оселі» проводили масові зустрічі українців зі Східної Франції, Німеччини, Швейцарії і навіть Бельгії. Такі зустрічі мали завжди якусь ціль — роковини Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, відвідини Блаженнішого Йосифа Сліпого, 1000-ліття хрещення Руси-України та інші.

Талант будівничого та організатора пригодився отцю у процесі будівництва Української церкви Успіння Пресвятої Богородиці в чудотворному місці Люрд. Будівництво велось за кошти українців на поселеннях, меценатів, які збирав о. Василь Прийма, а вів безпосередньо будівництво о. Павло Когут. Він шукав будматеріали, майстрів, волонтерів і керував зведення цього унікального храму. Особливістю цього храму є розпис усередині україно-польським художником-іконописцем із Кракова Єжи Новосельським (справжній шедевр), якого запросив о. Павло.

Любов отця до української музики та виконавців дало змогу розкрити талант для світу найвідомішого українського оперного співака, у майбутньому Героя України Василя Сліпака — воїна АТО.

Отець Павло став великим меценатом. Про це свідчить те, що він одним із перших, хто повірив і вклав величезні суми, — фактично пожертвував всіма своїми фінансовими ресурсами для розвитку таких духовних проєктів як Український католицький університет у Львові (де доказом є виписана грамота-подяка Президентом УКУ за пожертву понад 40 000 дол) та Патріарший собор Воскресіння Христового УГКЦ (подяка за понад 100 тис. євро, виписана Блаженнішим Любомиром Гузаром) і це на початку переходу із ідеї у етап проєктування і будівництва, коли цінність цих коштів для цих проєктів була просто вирішальною.

Отець дуже любив Україну, він нею жив, і кожну хвилину свого життя присвячував їй.