СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиОтець Олександр Смеречинський: «Найголовніше у морському апостоляті — іти до моряків і бути поруч»
Морське капеланство — це спроба Церкви допомогти своїм дітям, які є у морі. Як діє морський апостолят в умовах карантину? Чи вдається доносити Добру Новину до моряків через онлайн? Про яку духовну підтримку найчастіше просять моряки в умовах світової пандемії, через яку чимало людей моря стали буквально заручниками кораблів? Про це та більше екслюзивно розповів отець Олександр Смеречинський, національний директор Морського Апостоляту УГКЦ, а також поділився секретом як знайти радість у часі випробувань та яким має бути «будівельний матеріал» парафії, щоб спільнота залишалася міцною і на карантині?
Отче Олександре, скажіть, які зміни вніс карантин у морське капеланство? Чи Ви також вийшли у онлайн? Знаємо, що є такий напрямок, як «апостолят онлайн»
Ми в онлайн почали переходити ще до цієї пандемії. Більше року тому ми запустили додаток для Android та IOS для українських моряків називається Sea Prayer. Життя змінюється і онлайн-активності і онлайн-засоби стають невід’ємними для пастирської праці. На сьогодні, цей додаток для Android та IOS є досить простим, є можливість безкоштовно попросити про молитву, є молитовник. Але ми зараз працюємо над тим, щоб через цей додаток, при наявності інтернету, через інтерактивну карту нашої Церкви Google Maps, моряк у портовому місті міг знайти нашу Церкву.
Отче, маємо інформацію, що Ви мали ініціативу покрити інтернетом кораблі. Чи є напрацювання у цій сфері зараз?
Поки що ні. Ми зараз у стадії різних юридичних тонкощів, але ми у процесі цього. Життя моряка змінюється і якщо раніше моряк міг знаходитися у порту і до тижня та давати собі раду у багатьох моментах, чи контактувати з родиною, чи купити собі щось. То зараз, життя моряка пришвидшується, бо життя індустрії пришвидшується і буває таке, що моряк не може зійти на берег. Це змінює нашу практику. Бо раніше Церква мала практику клубів у портових містах, і моряки могли прийти до нас. Зараз ми ідемо до них, бо моряк не має такої можливості прийти сам. І як засіб душпастирської праці і допомоги, ми хочемо, щоб на даний момент, бодай у більших українських портах, від Католицької місії «Морський апостолят», з допомогою наших партнерів, кожен моряк міг отримати мінімальний безкоштовний, або згодом заплативши невеликі гроші, доступ до Інтернету. На жаль, наразі цього ми ще не маємо. Ця практика є у великій кількості світових портів, в Україні ще поки цього немає. І місія «Морський апостолят» має таку ініціативу.
У чому особливості морського апостоляту? Чим він від інших видів капеланств відрізняється?
Всі види капеланства відрізняються, бо працюють із певними категоріями. Моряки — це дуже специфічна, якщо можна так сказати, частина людства. Від них по суті залежить 90 % економіки світу, це кровоносна система економіки. І моряк фактично забезпечує нас усім тим, що ми маємо. Однак постійна робота у морі накладає певний відбиток на психіку, психологію і все життя людини. І морське капеланство — це спроба Церкви допомогти своїм дітям, які є у морі. Морське капеланство є трошки ширше. Воно має термін «люди моря». Тобто це не лише моряки, але їх родини, кадети, пенсіонери, а також люди, які працюють в інфраструктурі, тобто портові працівники. Отже, морський апостолят — це комплексна праця Церкви з людьми моря.
У одному зі своїх інтерв’ю Ви сказали, що місійна робота з моряками полягає у тому, щоб іти до них. Розкажіть, наскільки за час роботи морського капеланства Вам вдається знаходити духовний підхід до моряків?
Будь-яка форма капеланства потребує підготовки. Будь-який капелан повинен мати специфічну підготовку. У ідеалі, коли з моряками працює колишній моряк, чи людина з «морської» родини. Але це є не завжди. Тому найголовніше — це іти до моряків, бути поруч. Це гасло є у військовому капеланстві, у морському воно теж актуальне. Мені здається, що це мало би стати гаслом будь-якого виду капеланства, і морського зокрема. Наразі наша Церква має лише портове капеланство, є думка про плаваюче капеланство, але наразі його немає. Ми йдемо на корабель, щоб бути поруч, підсобити. Це, на перший погляд, таке соціальне служіння. Тому що моряк приходить у чужу країну, з чужою ментальністю, з незрозумілими звичаями і законами, він розгублений, довго перебував у морі. Наприклад, перехід з Китаю до Одеси — це 27 діб, чи 25. Тобто людина тривалий час була відірвана від усього. Коли корабель, на якому ходить моряк, приходить у порт, заходять митники, санепідемслужба, і це люди, які контролюють, шукають якихось вад, за своєю професією. Тобто за стресом перебування у морі, моряк отримує наступний стрес — перевірки. Тому ми приходимо на кораблі як ті, хто просто хоче допомогти. Католицька служба праці з моряками, святкує 100 років цьогоріч, воно було і раніше, але як інституція і системне служіння було засноване саме століття тому. Ми маємо поставу тих, хто створює для моряка «дім поза домом». Незалежно від віросповідання, раси, ми є тими, хто приносить до моряка на корабель любов.
Отче, найчастіше з якими питаннями приходять моряки?
Часто проблеми виникають у морських сім’ях. Взагалі інститут сім’ї у світі це велика проблема. І дівчина, яка виходить за моряка, часто не має зеленого поняття, що на неї чекає. Вона думає, що буде мати звичайну родину. Звичайної родини, у сухопутному розумінні цього слова, немає. І це несе величезні кризи (виклики). Більшість морських родин через це руйнується. У моряків думка, що жінки, які тут залишаються мають свої вади, жінка думає, що у моряків у «кожному порту — дружина», і на основні цього чимала кількість родин руйнується, і велика кількість родин живуть у пеклі на землі. Не веду статистики, з якими питаннями найбільше звертаються моряки. Але також важливим питанням є взаємовідносини батьків і дітей. Морські діти, якщо тато моряк не мають нормального тата, якщо мама морячка, не мають нормальної мами. Ще одна проблема фрагментованість середовища. Моряк сідає на літак, летить у якийсь порт у світі, там заходить на судно, у якомусь зовсім іншому порту сходить і летить до Одеси. Буває, що живуть жінки моряків у одному будинку і не знають одне одного, але фактично мають схожі проблеми.
Чи бували моменти, коли просять моряки охреститися?
Не було такого. З духовної точки зору, споживачами наших духовних дарів, є моряки-християни, більшість з яких-філіпінці. В Одесі, Южному, чи Чорноморську ми всі кораблі відвідуємо. Філіпінці це одна з найбільших християнських морських громад. Більшість представників інших віросповідань іноді з пересторогою і нерозумінням ставляться до нас. Але були випадки у світі, коли помічники капеланів розповідають, що один моряк до прикладу індус, починає цікавитися християнством через досвід неодноразового спілкування з капеланами в різних портах. Моряки дуже підозріливі. І такі моменти одкровень, миттєвостей навернень я не бачив. Але те, що цікавляться, хочуть більше дізнатися про Христа, ми це бачимо постійно.
Отче, а особисто у Ваш ритм життя, карантин вніс корективи?
На початку карантину, нам було спочатку частково, а потім абсолютно перекрито шлях на кораблі, бо головним завданням нашої праці є відвідування кораблів у порту. Тому ми так посилено пішли у онлайн. Зараз вже маємо доступ до кораблів. У більшості портів не відкривають кордони, тому моряки не можуть зійти на берег. Якщо ми раніше відвідували корабель раз, то зараз робимо це кілька разів, бо розуміємо, що моряки на своєму судні як у тюрмі. І ми дуже зараз посилено підвищили інтенсивність відвідування кораблів. Через пандемію, моряки не можуть потрапити додому. Є такі, що вже на 2–3 місяці перепрацювали свій контракт. І це через це починаються великі психологічні проблеми. І моряки дуже потребують когось, хто би їх почув і добре слово хоча б сказав. У англійському законодавстві, якщо людина більше 4-ох місяців була у морі, то вона не приймається повноцінним свідком в суді. Бо це несе певні психологічні проблеми. А статистика каже, що у світі зараз понад 150 тисяч моряків, які «пересиділи» контракт. І їх починає «штормити», вони дуже потребують когось, хто би просто побув поруч, їх підтримав, поговорив, пожартував з ними.
Знаємо, що Ви є багатодітним батьком. Як вдається вибудувати тайм менеджмент Вашого повсякденного життя, щоб поєднати священиче служіння і життя багатодітного батька?
Мої діти вже досить старшого віку. Двоє дітей вже виросли і не живуть з нами, третя на виході з дому. Старшій доньці 23 роки, 5 років вона живе поза домом. Тому я скоро буду згадувати як це бути багатодітним татом. Здається Митрополит Андрей говорив про те, що труднощі через неорганізованість. Треба навчитися організованості, особливо у багатодітній родині. Наприклад, я перед Богослужінням, мусив відвезти дітей до школи. І це мусив бути порядок. Я не вважаю, що тут є великі таємниці тайм менеджменту, мусить бути порядок, там де є порядок, то там всьому можна дати раду. І багатодітні знають лайфхак. Якщо є 1–2 дитини, то тоді складно, коли дітей більше, то стає значно легше. У мене 4 доньки, і старші «тягнуть» менших.
Щодо парафіяльного життя. Як Ви вважаєте, чи повернуться віряни після карантину до храмів з онлайну і що священик повинен для цього робити?
У при морському апостоляті є каплиця св. Архистратига Михаїла. Це каплиця, вона непарафіяльна, бо була насамперед була призначена для моряків а обросла парафіяльною громадою, якщо так можна сказати. Не можу говорити про великі спільноти, бо наша такою не є, однак на моє переконання, у спільноті має бути відчуття родини. Люди у Церкву прийшли по любов. Не прийшли щоб їх шикувати, чи приводити до порядку. Методи активності різні. Але творення великої родини любові. Це головний засіб. Любов — це найдієвіший і найкреативніший засіб у громаді. Господь є любов. Якщо людина не знайде тут любові, то всім зусиллям гріш ціна. Там, де людина мала досвід любити і бути любленою, відчувати Божу любов і Божу присутність, жоден онлайн на перешкоді не стане. Багато-хто перелякався онлайну. Насправді цей виклик для Церкви — це є дар Божий. Насправді через онлайн Церква діткнулася до середовищ, у які вона раніше не потрапляла. І цей виклик є благословенням.
Отче, поділіться, будь ласка, рецептом, як не втрачати радість у часі випробувань світовою пандемією?
Це складне і водночас просте питання. Насправді виклики, пов’язані з життєвими труднощами були до цього і будуть після цього. Досвід з життєвими труднощами можуть привести до розчарувань, або до того, що щось пізнаєш і зрозумієш. Рецепту не маю. Думаю, що труднощі це певний засіб, яким Господь нас веде. Коли людина розуміє у світлі Божого Слова перспективи, а перспективи це Царство Небесне, то випробування це просто засіб досягнення Царства Небесного. Це відчуття збиває гостроту випробування і збиває водночас радощі світу цього. Водночас це розуміння не дає заглибитися у депресію через випробування.
В другу неділю липня, традиційно у всіх морських країнах відбувається загальна молитва за «людей моря» т. зв. «Sea Sunday» Морська неділя (цього року 12 липня). Перед цим в першу неділю липня (цього року 5 липня) є день Військово-Морських Сил та працівників морського та річкового транспорту. Кожен з нас багато чого в своєму житті має завдяки праці людей моря та службі військових моряків, отже я закликаю всіх нас в ці дні попросити у Господа благословення та опіки для них та попрошу, тих для кого це є можливим, привітати їх.
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
