СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької ЦерквиОтець Богдан Прах: Життя у вірі і жертовність були фундаментом служіння Блаженнішого Любомира Гузара
У 2001 році почався новий етап новітньої історії УГКЦ: 28 січня у Соборі св. Юра у Львові відбулася інтронізація Блаженнішого Любомира Гузара як Глави УГКЦ.
Про львівський період життя Блаженнішого, його бачення перспектив розвитку Церкви, виклики того часу і зміни, які відбулися у Церкві, у «Добрій розмові» з Тарасом Бабенчуком згадує о. Богдан Прах — нині ректор УКУ, а тоді — ректор Львівської Духовної Семінарії Святого Духа і один із близьких помічників Блаженнішого Любомира.
90-ті у Львові
«Мої грунтовні зустрічі з Блаженнішим почалися десь у 1997 році, коли він був єпископом-помічником глави УГКЦ кардинала Мирослава Івана Любачівського (з 1996 по 2000 роки — ред.). Тоді Любомир Гузар був не зовсім таким, яким пам’ятаємо його в останні роки життя, — він був енергійною і жвавою людиною, готовою до великої праці для Церкви… Вирізнявся тим, що вмів і любив слухати інших, часто збирав наради. На той час кадровий потенціал Церкви в Україні був невеликим, і Блаженніший зустрічався з ким тільки міг — ці зустрічі і обговорення часто тривали до першої-другої ночі… Теми обговорення і бесід були складними і найрізноманітнішими — в кінці 90-х Церква переживала період трансформації, треба було створювати нові структури, єпархії, шукати людей, які могли б виконувати поставлені завдання, шукати фінансування…» — згадує о. Богдан.
Окрім зустрічей і священництвом, Любомир Гузар дуже активно комунікував із світськими людьми з різних середовищ Львова — громадськими діячами, науковою інтелігенцією, лікарями, митцями, журналістами… «Він, як і митрополит Андрей Шептицький у 30-х роках, влаштовував регулярні зустрічі у Святоюрських палатах. Це було дуже потрібно і йому, і людям, які відчули, що є хтось, хто хоче їх послухати… Сеньйором на тих зустрічах був Микола Колесса — завжди приходив, брав активну участь в обговоренні різних тем, які пропонував Любомир Гузар…»
У ті часи у всіх були великі очікування — і у людей, які, відчувши зміни, ставали активнішими, і у Церкви, яка поверталася до повноцінного життя. Все це давало надію на розвиток і поступ.
Звісно, були і труднощі, і дещо відмінне бачення шляхів розвитку у середовищі самої Церкви — зокрема, між священиками, які приїхали в Україну з діаспори, і тими, які пережили підпілля. У перших була освіта і зв’язки у католицькому світі, у других — неймовірний досвід служіння Церкві і людям.
«У Синоді єпископів тоді були дуже творчі люди — здебільшого, владики часів підпілля, кілька єпископів з діаспори… Вони вписалися у процеси, які відбувалися в Україні, але мали дещо інше бачення і ситуації, і розвитку Церкви, тому інколи виникало різного роду напруження. І Блаженніший Любомир завжди ставав між ними, згладжував ці кути… Так, час був напруженим, але творчим, і Блаженніший тішився, що можемо робити щось справді значне і велике. Він дуже цінував жертовність і відповідальність, і ставився до цього труду з великою любов’ю…»
Обрання Главою УГКЦ
16 грудня 2000 року поховали владику Мирослава Івана Любачівського. І 26 січня 2001-го Синод Єпископів обрав Любомира Гузара Главою УГКЦ. Отець Богдан Прах каже: попри те, що зараз здається, що інакше й бути не могло, тоді все було складніше — ці вибори були непростими, і кандидатура Любомира Гузара переважила невеликою кількістю голосів.
«Він дуже переживав з цього приводу, тому що розумів ті напруги, які він мусить подолати, розумів, що не у всьому і не завжди матиме підтримку Синоду, — розповідає отець Богдан. — Те, що у середовищі єпископів є різне бачення ситуації і різні погляди на розвиток Церкви, не було відкриттям. І Блаженніший намагався спокоєм, розумінням, молитвою всі ці напруги знімати. Він зробив дуже багато для того, щоб Синод став більш монолітним у своїй діяльності, у візії розвитку Церкви…»
Візит Папи Івана Павла ІІ в Україну
Підтвердження щодо візиту Святішого Отця в Україну прийшло в кінці грудня 2000-го, і це означало, що потрібно негайно починати підготовку.
«Кадрові можливості УГКЦ на той час були невеликими, і 21 січня Любомир Гузар, тоді ще формально єпископ-помічник, призначив мене відповідальним за підготовку цього візиту, — розповідає о. Богдан. — Ми днями і ночами працювали на це — потрібно було налагодити комунікацію з Ватиканом, швидко і чітко визначитися, якою буде програма в Україні… Все це було дуже відповідально, тому що роль і місце УГКЦ у цьому всьому мали бути гідно представленими…»
Важливим моментом у візиті Папи Івана Павла ІІ була беатифікація — проголошення новітніх блаженномучеників УГКЦ. «Це були сотні людей… Ми днями сиділи в архівах СБУ, розбираючи документи, тижнями не могли спати після прочитаного…» — пригадує Богдан Прах.
Загалом, питання жертовності і мучеництва за віру було фундаментом служіння Любомира Гузара: на це вплинули долі тих сотень священиків і монахів, які пройшов свою хресну дорогу ХХ століття, — зокрема, Патріарх Йосип Сліпий, з яким Блаженніший Любомир спілкувався у Римі. Тому ці слова як кредо — про життя у вірі, про тих, хто служив до кінця і віддав за віру життя, звучали у промові Блаженнішого Любомира на його інтронізації 28 січня.
Розбудова структур УГКЦ і перенесення осідку до Києва
Після візиту Папи почалася активна робота із розбудови структур УГКЦ: потрібно було розділити і впорядкувати функції митрополичих і патріарших структур, тобто, по суті, створити їх. Тоді ж почалася серйозна робота з підготовки перенесення Патріаршої курії до Києва
«Ідея переїзду до Києва була ще за часів Йосипа Сліпого — він казав, що хотів би бути похованим у Києві, у Святій Софії, тому що Київ — серце нашої Церкви, — розповідає отець Богдан, який у 2001-му очолював Патріаршу курію. — І Блаженніший Любомир відчував, що Київ і його атмосфера надихають, щоб УГКЦ мала осідок саме там. Так, було багато засторог, спротиву і скепсису щодо цього переїзду, але Блаженніший це відкидав і наполягав, що переносити структури УГКЦ до Києва треба негайно. Він досконало розумів: УГКЦ повинна бути місійною Церквою для всієї України і всього українського світу за її межами. І об’єднувати все має Київ — зі Львова це зробити було складніше і чи й можливо… І так поволі, але ненастанною працею всієї Церкви, ці ідеї, наміри і зусилля принесли прекрасні результати…».
За матеріалами Департаменту інформації УГКЦПресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
