СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Ніколи не забракне доброго ґрунту, який прийме зерно Слова і принесе щедрі плоди», — владика Тарас Сеньків
«Слово Боже має дивовижну силу, яка може подолати всі існуючі у нас, та «завдяки нам», перешкоди, і принести щедрі плоди на славу Божу та наше спасіння. Лиш дозвольмо йому закільчитися на родючому клаптику ґрунту свого життя». Із такими словами під час проповіді звернувся до вірних владика Тарас Сеньків, єпарх Стрийський, у XXI неділю після Зіслання Святого Духа, 29 жовтня 2023 року.
З цієї проповіді владики Тараса Сеньківа ви дізнаєтеся:
- яким є значення притчі про сіяча для теперішніх християн?
- чому Господь «витрачає» таку кількість зерна, сіючи на непридатний ґрунт?
- чи зростання зерна залежить лише від нас?
- та у чому полягає піклування про ґрунт власного серця?
Притчею про сіяча Христос, втілене Боже Слово, мов би окреслив історії своїх шляхів до сердець і умів усіх поодиноких людей. Боже слово має суверенну силу, є ефективним і могутнім, та одночасно є ненасильним супроти людської свободи, а тому «безсилим», коли людина йому перечить.
Ісус прийшов і віддався людям до крайності, але його не прийняли. Він проголошував Радісну Новину: не просто якусь людську мудрість, але слово, яке несе правду, світло, втіху та життя вічне. Однак воно постійно наражається на спротив запеклих сердець, нерозуміння та заперечення. Тому у притчі йдеться не стільки «про сіяча», ані про «насіння», скільки про чотири можливі долі цього «насіння», і кожна з них залежить від якості ґрунту.
Господь засіває поля світу
Ось сіяч сіє: одне зерно впаде край дороги, і птахи його виклюють, друге — на твердий камінь, навіть зійде, але швидко зав’яне, третє — загубиться між терням. Скільки того насіння було розтрачено даремно. І лише деякі зерна впадуть на благодатний ґрунт і принесуть плід. Але саме в цьому сіяч знаходить розраду і силу. Тому наполегливо продовжує сіяти, завжди, терпеливо, за будь-якої погоди, на кожному полі і в кожен ґрунт. Ісус не звинувачує сіяча в тому, що він засіває марнотратно. Не каже й слова, коли той кидає зерно на непридатну землю. Здається, він задоволений вже тим, що насіння взагалі було посіяне!
Так Господь засіває поля історії світу зернами свого слова. Не нарікає на ґрунт, у який впаде насіння, і не чекає, поки настануть «ідеальні» умови для посіву. Сіє щедро та з довірою у ґрунт, яким є життя людини, її розум та серце, і від неї залежить, чи зерно Божого слова згине, чи принесе плід.
Бог сам зрощує зерно
Боже Царство Ісуса розвивається з малого, але зрештою приречене на великий успіх. Бог дає завжди достатньо благодаті, щоб, незважаючи на всі перешкоди, його Євангеліє було проповідуване і приносило плід, який багаторазово перевищить посів, навіть якщо це вимагає великих зусиль і багато часу та жертв.
Боже слово — це не просто інформація про те, що ми повинні знати, чи лише інструкція, як нам жити. Воно не додає щось ще більше до нашого довгого списку справ. І ми не мусимо викладати останні залишки сил, щоб, крім роботи, ще й виконувати Божі заповіді та творити добрі справи. Боже Слово ставить перед нами вимоги, але воно також само по собі сповнене життя і сили. У ньому, як у пшеничному зерні, прихований величезний потенціал. Це Божа сила, яка може змінити наше життя, щоб ми могли сказати разом зі святим Павлом: «Живу вже не я, а живе в мені Христос». Лише так буде поширювати через нас Боже царство на цій землі.
Бути сіячами і дбати про ґрунт власного серця
Тому зерно, яке сіє сіяч, він має сам спочатку виплекати та зібрати: сам має бути добрим ґрунтом. В історії спасіння цими сіячами Господь повірив бути нам, і результат нашого послання залежить теж від того, наскільки Боже слово плідне у нашому житті. Якщо воно не є ефективним, то винна не якість насіння, а якість ґрунту. Це може бути витоптане узбіччя дороги — життя, у якому відсутня стабільність, і тому Лукавий без проблем нейтралізує Боже Слово, щоб воно взагалі до нього не доходило. Дії ворога полягають в якомусь шаленстві пропозицій та змін, які захоплюють нашу увагу, вважаючи Боже слово за глупоту.
Або це кам’янистий ґрунт — поверхове, самолюбне і нечуйне серце. Воно приймає лиш те, що вважає для себе ситуативно корисним, а тому постійно міняє свої преференції. Зрештою це терня — усі наші турботи, які забирають наш внутрішній спокій, своїм колючим віттям причіпляють до речей цього світу та схиляють займатися тим, що подають як нагальне. Для Божого слова не залишається ні часу, ні місця.
Ґрунт нашого серця зазвичай є сумішшю всіх цих варіацій. Місцями він родючий, а місцями твердий, кам’янистий і занедбаний. Та всупереч всьому так говорить Господь: «Як дощ і сніг сходить з неба і не повертається туди, але напуває землю, щоб вона родила й ростила та давала насіння тому, хто її обсіває, і хліб тому, хто їсть, отак і моє слово, що виходить у мене з уст, не повертається до мене порожнім, але чинить те, що я хочу, довершує те, за чим я його вислав».
Жменька добрих християн
Слово Боже має дивовижну силу, яка може подолати всі існуючі у нас, та «завдяки нам», перешкоди, і принести щедрі плоди на славу Божу та наше спасіння. Лиш дозвольмо йому закільчитися на родючому клаптику ґрунту свого життя.
Сьогодні звучить закид, що християнство зазнало краху і потребує «рестарту», бо за 2000 років не змінило цей світ на краще. Ісус виступає проти такого песимізму. Ніколи не забракне доброго ґрунту, який прийме зерно Слова і принесе щедрі плоди. Можливо, це вже не будуть численні маси, але жменьки хоробрих християн, чия плідність для світу полягатиме у тому, що вони мають мужність сприймати слово Євангелія буквально. На таких стояла, стоїть і буде стояти Христова Католицька Церква. Дай нам Боже бути між ними. Амінь.
єпарх Стрийський
