СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Нехай ніщо не заважає нам просити Ісуса про зцілення», — владика Тарас Сеньків у неділю Розслабленого
«Хочемо вилікуватися? Можливо, але маємо страх з того, що вимагатиме наше одужання. Можливо, доведеться зректися свого гніву, щоб отримати благодать прощення. Можливо, доведеться робити щось нове або мати справу з тяжкими ситуаціями, буде потрібно зійти з наїждженої дороги та торувати нову по цілині. Нехай ніщо не заважає нам просити Ісуса про зцілення». Із такими словами розради звернувся до вірних під час проповіді у неділю Розслабленого, 7 травня 2023 року, єпископ Стрийський владика Тарас Сеньків у катедральному соборі Успіння Пресвятої Богородиці.
Уже на перших сторінках Євангелія Ісус виступає як той, хто зцілює. Тільки-но він почав проповідувати, як до нього звідусіль приходили хворі. Всі навколо тиснуться до нього, а він проходить крізь людські страждання і його сила зціляла їх.
Христос постійно зцілює людей
З безіменних натовпів у Євангеліях виринають окремі постаті. Хвора теща Петра, сліпий при дорозі, який благає прозріння: «Ісусе, сину Давидів, помилуй мене», паралітик, якого опускають перед Ісуса через отвір у стелі і він чує: «Сину, прощаються тобі твої гріхи». А тим, що обурюються, Ісус каже: «Що легше? …»
Неодноразово Євангелія зазирає за межі видимого, і вказує на внутрішню дію Христової сили. Жінка, яка довго страждала від кровотечі, з вірою доторкнулася до краю його одежі і виявила себе зціленою.
Ісус переповнений цілющою силою, і не обов’язково щоб він сам був ініціатором оздоровлення. Достатньо, щоб хтось прийшов відкритим і віруючим, і милість діє власною силою.
Святослав Владика і Данило Турецький, Зцілення розслабленого
Більше ніж хвороба, загрожує апатія
У суботу Ісус побачив біля купелі при Овечих воротах паралізованого чоловіка, який лежав там 38 років. Ісуса він не знав і нічого в нього не просив, тому Господь сам питає його: «Бажаєш одужати?» Дивне питання з погляду хворого. Але чи справді паралітик очікував одужання? Він вірив в магічну силу води, коли ангел її зворушить, нарікав, що немає нікого, хто б його тоді опустив в купіль, його гнітило власне безсилля. Він зневірився у власному зціленні, тому навіть не відповів Ісусові ствердно. Питання видалося йому безглуздим. Він був так далеко від Бога, що на нього вже не розраховував. Можливо, навіть свою неміч брав як спосіб більше вижебрати. І власне, з огляду на це ставить Ісус своє запитання. Зрештою, і після зцілення чоловік не виявляє особливої вдячності Ісусові, а коли дізнається хто він такий, одразу повідомляє про це обурених фарисеїв.
Більше, ніж хвороба, каліцтво та неміч, людині в її житті загрожує невірство, апатія, гріх, який забирає її сили, підриває здоров’я та життєву енергію. Та тут є хтось, що своїм словом повертає її до повноцінного життя, і не лише у фізичному сенсі. «Устань, візьми ложе твоє і ходи!», — каже Ісус. А коли зустрів його у храмі, сказав: «Оце ти видужав, — тож не гріши більше, щоб щось гірше тобі не сталось».
Страждання є наслідком гріха
Ісус зцілив одного з багатьох нужденних. Їх дуже багато лежало коло тієї купелі. Чому він зцілив саме цього паралітика, а не когось іншого або всіх, ми не дізнаємося. Але одно є напевне: Бог нікого не забуває і до кожного потребуючого навідається у свій час. Навіть до того, хто його не очікує. Потрібно лише прийняти Божу пропозицію, якою б неймовірною вона не була, встати, взяти своє ложе, як пам’ять про біду, яку сам собі заподіяв, та вийти кроками віри на дорогу свою нового життя.
Ми часто бачимо в Ісусі великого благодійника людства, який з милосердя спішить полегшити кожне людське страждання. Однак, це не зовсім так. Ісус не є соціальним чи благодійним працівником із великим серцем і бажанням допомогти, де це можливо. Ісус не хоче бути таким. Його ставлення не протилежне, але мислення інше. Він дивиться глибше на страждання, бо знає, що страждання лежать в основі людського буття. Це результат гріха та віддаленості від Бога. Страждання — це простір в людині, відкритий для Бога, і в який ми можемо його запросити. Воно є наслідком гріха, але водночас шляхом нашого очищення і повернення до Бога.
У стражданнях Ісус приймає людей такими, якими вони є. Він сам не тікав перед стражданнями, але дозволив, щоб вони діткнулося і його, та цілковито їх прийняв. У цьому спочиває справжня правдивість його солідарності зі страждаючими, в якій відсутні ілюзії. Для Ісуса зцілення є такою ж частиною віри, як і її проповідування. Мета зцілення є в тому, щоб люди прийняли реальність і близькість живого Бога.
Кажімо Ісусові: ми хочемо жити
Ісус не каже, що хвороба є покаранням за гріх, але що гріх є найгіршою хворобою, гіршою за параліч. Якщо паралізована людина не може пересуватися самостійно, то грішна людина фактично не живе взагалі. Тому допомога в одужанні від духовної смерті має абсолютний пріоритет для Ісуса.
Нас не карають за наші вчинки, але самі вчинки нас карають або винагороджують. Наші дії несуть покарання та винагороду відповідно до того, як ми їх робимо. Великою частиною зла у світі, яке нас турбує, ображає, є ми самі, наші власні руки, наші грішні думки, наша жадоба влади та сумнівних задоволень.
Хочемо вилікуватися? Можливо, але маємо страх з того, що вимагатиме наше одужання. Можливо, доведеться зректися свого гніву, щоб отримати благодать прощення. Можливо, доведеться робити щось нове або мати справу з тяжкими ситуаціями, буде потрібно зійти з наїждженої дороги та торувати нову по цілині. Нехай ніщо не заважає нам просити Ісуса про зцілення. Які б не були наші рани, кажімо йому: ми хочемо жити. А потім уявім, як він нам каже: бери своє ліжко і йди. Можливо, ми не зцілимося відразу, але отримаємо щось краще — наша любов і віра в нього зростуть, і ми відчуємо, як сильно він нас любить. Дозвольмо йому зцілити нас у той час, який він вважає за потрібне, і так, як визначить його мудрість. Наше сьогодення є під знаком війни, і змушує нас не лише формально вірити, на щось надіятися, але по-іншому, з перспективи вічності бачити, сприймати та оцінювати речі, які нам посилає Господь. Амінь.
єпарх Стрийський
