СИНОД ЄПИСКОПІВ Української Греко-Католицької Церкви«Насильство у дитинстві — це не одноразовий випадок. Це випадок, який повністю ламає життя людини», — Христина Шабат
Впродовж 19–22 вересня 2021 року у Варшаві відбулася Міжнародна конференція на тему «Наша спільна місія захистити Божих дітей». Цей захід, присвячений питанням захисту неповнолітніх та уразливих дорослих від сексуального насильства в Церкві у центральній та східній Європі, був організованій Папською Комісією Захисту Неповнолітніх у співпраці з Польською Єпископською Конференцією. Однією із учасниць конференції стала Христина Шабат, керівниця Центру гідності дитини при Українському католицькому університеті.
Спершу хочу подякувати всім організаторам за можливість бути тут. Це дуже важливо розуміти, наскільки нас багато. Адже люди — це і є Церква. І якщо так багато нас працює з темою насильства над дітьми, ми стаємо великою силою.
Мене вразило те, як деякі зі спікерів під час виступів були дуже експресивними. Їм було важко контролювати свої емоції, вони хотіли кричати про проблему. Про те, що так сильно ранить їхнє серце. І я дуже вдячна за можливість побачити ваше серце.
Насильство у дитинстві — це не одноразовий випадок. Це випадок, який повністю ламає життя людини.
Говорячи про ці чотири дні, які перебуваємо тут, хочу зосередитись на 3 важливих повідомленнях.
1. Подвійні стандарти
Ми маємо покінчити з повійними стандартами. Що це означає?
Коли ми проповідуємо, що Ісус — це Правда, то ми також маємо говорити правду. Люди готові пробачати помилки, але значно гірше вони реагують на брехню. І коли Церква, яка так багато говорить про правду, починає приховувати злочили — це якраз і є про подвійні стандарти. Тож ніяких подвійних стандартів у Церкві!
Якщо припустити, що у випадку насильства над дітьми Церква має пройти шлях грішника, то треба його з гідністю пройти.
Вчинок. Каяття. Сповідь. Прощення. Відповідальність.
Лише малі діти або незрілі люди шукають шляхи уникнення відповідальності. Будьмо дорослими. Берімо на себе відповідальність.
2. Ми не пожежники. Але гасимо пожежі
Нам потрібно підвести воду до кожного дому і у кожну сім’ю. Це і називається превенцією. Перейти з реактивних дій в проактивні. Чому це важливо? Коли ми постійно займаємось питанням насильства над дітьми, ми стаємо експертами. Коли лише реагуємо на випадки, ми виглядаємо як співучасники. Превенція серед дітей, батьків, священників. Інструктажі безпеки, політики безпеки, процедури — це найкращий шлях, щоб попередити проблему. І у випадку, якщо вона станеться, кожен знатиме, що робити. Превенція насильства над дітьми має стосуватись кожного, хто працює з дітьми.
Я була здивована, що у багатьох країнах немає ефективних державних механізмів превенції. Я думала, що так лише у нас. Але це шанс для Церкви бути першими. Показати, що ми справді дбаємо про дітей і про їхню безпеку. Що дитина є об’єктом, а не суб’єктом.
Що ми попереджуємо проблему.
Я розумію, що насильство над дітьми — не єдина проблема церкви. Але вчора я прочитала у фейсбуці пост мого друга про те, як в Новому Орлеані з церкви зробили ресторан, а з монастиря — готель. Треба чесно дали собі відповідь: Чи ми готові до такого майбутнього у центрі Варшави, Загреба, Будапешту, Братислави, Праги, Львова чи Києва? Якщо так, сподіваюсь, це будуть гарні ресторани. Якщо ні, то що потрібно зробити? Я дуже дякую усім колегам, які вчора поділились досвідом своїх країн. Цей досвід потрібно акумульовувати і іти на 2 кроки попереду. Інформація — це зброя. Проінформований значить озброєний. Це про превенцію.
3. Навчитись вирішувати проблеми
У дитячому садочку дітей вчать вирішувати проблеми. Отже, спершу потрібно визначити, наскільки велика проблема. Ми знаємо, що дуже велика. Далі зрозуміти, чи вона небезпечна для тебе. Ми розуміємо, що дуже небезпечна. І тоді розказати дорослим, щоб вони допомогли. І говорити потрібно так голосно і так довго, доки дорослі не почують. У мене склалось враження, що дорослі у церкві інколи не чують. Або вдають, що не чують. Так проблему ми не вирішимо. Бо дітям важливо, щоб відбулась справедливість. Тоді вони чуються в безпеці.
Так само і з жертвами. Важливо дбати про справедливість. Будувати безпечне середовище.
Хочу сказати також, що роль Церкви змінюється. Ще 50 років тому священник був найрозумнішою особою в місті чи селі. Люди слухали його монолог і приймали як істину. Сучасні часи потребують діалогу. І якщо діалогу немає, а комунікація йде лише в одну сторону, — люди віддаляються.
Тому дуже важливо не мовчати, не повчати, а вести діалог. Як рівний рівному.
Я ще раз хочу подякувати усім, хто тут є, за вашу відповідальність і важку працю. Я знаю, що вам інколи це сниться, — і це дуже важкі сни.
Але я вірю, що це добрий шлях і ми тут не просто так.
За матеріалами виступу Христини ШабатПресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
